Рішення № 97973610, 29.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 червня 2021 року №640/6257/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мамедової Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-А) про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 15.01.2019 року № UA100070/2019/000006/2;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС від 15.01.2019 року № UA100070/2019/00015;

- визнати протиправними дії Київської міської митниці ДФС щодо визначення (нарахування) громадянину України ОСОБА_1 зобов`язань з відшкодування 13 579,32 грн. витрат за зберігання товару на складі митниці;

- стягнути з державного бюджету України на користь громадянина України ОСОБА_1 завдану йому майнову шкоду незаконними діями щодо визначення (нарахування) йому зобов`язань з відшкодування 13 579,32 грн. витрат за зберігання товару «Subaru Outback Limited» на складі митниці;

- присудити на користь громадянина України ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 440,18 грн. та на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.05.2019 року, після усунення позивачем недоліків адміністративного позову на виконання вимог ухвали суду від 15.04.2019 року, було відкрито провадження у справі 640/6257/19 та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийнятого відповідачем рішення № UA100070/2019/000006/2 від 15.01.2019 року про корегування митної вартості товару, оскільки воно було прийнято з порушення визначеного законодавством порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання. Оскаржуване рішення не містить відомостей про підстави невизнання заявленої митної вартості та підстав для її коригування.

Крім того, позивач зазначає про протиправність картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС від 15.01.2019 року № UA100070/2019/00015, з огляду на відсутність в останній обґрунтування щодо підстав не прийняття митної декларації позивача.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те що, позивачем не було подано відповідачу транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів до кордону України, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, чим порушено вимоги статті 53 Митного кодексу України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

20 грудня 2018 року позивачем подано відповідачу митну декларацію №UA100070/2018/242970, відповідно до якої позивачем імпортується товар: автомобіль легковий, бувший у використані до 5 років, марки Subaru, модель Outback; тип кузова - седан, номер кузова НОМЕР_1 ; тип двигуна - бензин; кількість місць - 5, в тому числі місце водія; рік виробництва 2015, модельний рік 2015.

Разом із митною декларацією подано документи на підтвердження встановленої митної вартості, а саме: рахунок-фактура (інвойс) від 28.09.2018 року № ECS-09282018; акт про проведення огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 16.12.2018 року №UA500650/2018/3406; свідоцтво про реєстрацію свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 19.09.2018 року № НОМЕР_2 ; договір про надання послуг митного брокера від 23.03.2018 року № 008-18, паспорт громадянина України ОСОБА_1 № НОМЕР_3 .

Митна вартість автомобіля була розрахована позивачем відповідно до основного методу, передбаченого статтею 58 Митного кодексу України за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а саме відповідно до інвойсу від 28.09.2018 року № ECS-09282018 відповідно до якого вартість автомобіля складає 4 100 доларів США.

За результатами розгляду митної декларації та долучених документів відповідачем було повідомлено позивачу про необхідність надати додаткові документи на підтвердження правильності визначення митної вартості автомобіля, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, касові та товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу, рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, експортну декларацію країни відправлення, висновки про якісні та вартісні характеристики, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість такого товару, інші документи за бажанням декларанта.

15.01.2019 року представником позивача за довіреністю було направлено до відповідача лист відповідно до якого, у відповідь на лист про надання додаткових документів позивач надає копію висновку КНІСЕ від 21.12.2018 року № 29740/18-54, інші документи надати можливість відсутня.

Так, 15 січня 2019 року митним органом - BMON № 2 митного посту «Східний» (код 100070) Київської міської митниці ДФС було відмовлено позивачу у здійсненні митного оформлення товарів відповідно до поданої митної декларації, що оформлено карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00015) та винесено рішення про коригування митної вартості від 15.01.2019 року № UA100070/2019/000006/2 яким відкоригована митна вартість у бік збільшення митної вартості автомобіля до 14 627,00 доларів США.

В подальшому, 14.03.2019 року позивачем до митниці було подано нову електронну митну декларацію № UA100070/2019/232883 з митною вартістю з урахуванням рішення про коригування митної вартості від 15.01.2019 року № UA100070/2019/000006/2, також позивачем було сплачено 13 579 грн. 32 коп. за зберігання автомобіля на складі Київської міської митниці ДФС, після чого автомобіль було випущено у вільний обіг.

Разом з тим, не погоджуючись із діями відповідача щодо неприйняття митної декларації, збільшення митної вартості автомобіля, позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 248 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 1 статті 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому згідно частини п`ятої статті 58 Митного кодексу України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За правилами частини третьої статті 58 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

У відповідності до частини друга статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зі змісту статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Водночас частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 27.04.2020 року у справі № 140/804/19.

Зі змісту положень розділу ІІІ («Митна вартість товарів та методи її визначення») Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до митного оформлення на підтвердження митної вартості автомобіля було надано лише рахунок-фактуру (інвойс), жодних платіжних документів, а також експортної декларації країни відправника надано не було.

За таких умов суд погоджується з позицією відповідача про недостатність зазначеного документа для визначення митної вартості за ціною контракту.

Натомість на вимогу митного органу позивачем на підтвердження заявленої митної вартості автомобіля надано лише Висновок КНІСЕ від 21.12.2018 року № 29740/18-54 та повідомлено про неможливість надання інших платіжних документів без зазначення причин такої неможливості.

Водночас, суд погоджується з позицією відповідача про наявність розбіжностей у даних поданих позивачем у митній декларації та у Висновку КНІСЕ від 21.12.2018 року № 29740/18-54, так відповідно до зазначеного висновку автомобіль, який оцінювався експертами 2014 року випуску, натомість у митній декларації від 20.12.2020 року №UA100070/2018/242970 та рахунку-фактурі (інвойсі) від 28.09.2018 року № ECS-09282018 роком випуску зазначено 2015 рік.

Відповідно до зазначеного вище висновку вартість автомобіля складає 6067,86 доларів США, однак позивачем у митній декларації зазначено 4100 доларів США враховуючи витрати на транспортування, що є значно нижчим за ринкову ціну визначену експертним висновком.

За таких умов, суд погоджується із позицією відповідача про неможливість в даному випадку застосування основного методу визначення митної вартості, а саме за ціною контракту.

Крім того, суд не погоджується з твердженнями позивача про порушення відповідачем вимог митного законодавства в частині не зазначення причин коригування митної вартості у бік збільшення, адже з повідомлення митного органу, яким витребовувались додаткові документи на підтвердження митної вартості та оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів від 15.01.2019 року № UA100070/2019/000006/2 вбачається, що відповідач посилався саме на відсутність документів, що підтверджують вартість автомобіля за якою було його придбано та на наявність розбіжностей між відомостями поданими позивачем до митної декларації та відомостями відображеними в Висновку КНІСЕ від 21.12.2018 року № 29740/18-54.

Таким чином суд дійшов висновку про обґрунтованість картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15.01.2019 року № UA100070/2019/00015 та рішення про коригування митної вартості від 15.01.2019 року № UA100070/2019/000006/2.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних.

Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) до Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-А, код ЄДРПОУ 39422888) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова