Рішення № 97973609, 29.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року м. Київ № 640/20267/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київські області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київські області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 17.07.2020 №161 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну» та повідомити адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 17.07.2020 №161 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну»;

зобов`язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області документувати позивача посвідкою на постійне проживання в Україні.

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебуває в Україні на законних підставах, не порушувала чинного законодавства, до юридичної відповідальності не притягалася, а відтак у суб`єкта владних повноважень відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (Порядок №321), посвідка на постійне проживання скасовується у разі скасування дозволу на імміграцію відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також вилучається, визнається недійсною та знищується, відтак відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

У січні 2020 року позивач з метою обміну посвідки на постійне проживання в зв`язку з досягненням нею 45 річного віку та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсного та знищення посвідки на тимчасове проживання» звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київські області із відповідною заявою.

10.02.2020 відповідачем прийнято рішення №80112300002734 «Про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання» на підставі вимог пп. 9 п. 63 Порядку №321.

17.07.2020 відповідачем прийнято рішення №161, яким було скасовано виданий позивачу дозвіл на імміграцію в Україну від 30.12.2008 разом з її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону №2491 та скасовано посвідку позивача на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 08.01.2009 на підставі вимог пп. 1 п. 64 Порядку №321.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною першою статті 4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» (Закон №2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закон №2491-III

З аналізу змісту статті 9 Закон №2491-III вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Матеріали справи свідчать, що документи, подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в м. Києві, який приймав документи позивача, перевіряв їх справжність та відповідність вимогам законодавства, та приймав рішення про надання дозволу на імміграцію (а.с.74).

Отже, компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

Відповідно до статті 12 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-III центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Статтею 12 Закону №2491-III встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Так, пунктом 1 частини першої статті 12 Закону №2491-III визначено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

Відповідач зазначає, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачу надано з порушенням пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію», як матері іммігранта, оскільки у 2008 році її доньки у громадянстві України не перебували, а також через свій вік не могли виконати вимоги пункту 6 частини сьомої статті 9 Закону №2491-III щодо надання документу про те, що вони не заперечують проти імміграції матері та гарантує їй фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

При цьому, надання позивачу у 2008 році дозволу на імміграцію в Україну на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, відповідачем не встановлено.

Суд зазначає, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, відповідач проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача. Підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, визначених Законом України «Про імміграцію», не виявив, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Саме по собі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію» обставин, не є підставою для скасування такого дозволу.

Правовий висновок з цього питання викладений у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №808/3878/17.

Суд також зауважує, що недотримання відповідачем приписів пункту 23 Порядку №1983 в частині неповідомлення позивача про розгляд питання про скасування дозволу на імміграцію позбавило можливості позивачку брати участь у даній процедурі та надавати пояснення, які б слугували складовою частиною інформації, на підставі результату аналізу якої відповідач повинен прийняти відповідне обґрунтоване рішення.

Окрім того, при прийнятті рішення, суд враховує наявність у позивача дітей, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію, мав би виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати наявність у позивачки дітей, які народилися та проживають в Україні, а відтак - право позивачки на сім`ю, інтереси для добробуту дітей та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків.

Згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. UnitedKingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, під час прийняття рішення не враховувалися наявність дітей та їх законне право на проживання разом з батьками.

Правовий висновок з цього питання викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 815/6555/16.

З огляду на наведене, скасування дозволу на імміграцію, здійснене відповідачем за формальних обставин без дослідження всіх обставин необхідності прийняття такого рішення, зумовило порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані норми статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Також суд звертає увагу, що відповідач посилається на висновок перевірки законності надання дозволу на імміграцію позивачу, в якому зокрема зазначено, що оскільки донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Києва була неповнолітня, заява у встановленому законом порядку не могла бути оформлена.

Разом із тим, відповідно до пояснень позивача, вказана особа їй невідома, вона не є членом її родини, доказів які б це підтверджували відповідачем не надавалися.

Відповідачем не було вказано, які саме неправдиві відомості були надані позивачем при отриманні дозволу на імміграцію, які саме підроблені документи чи документи що втратили чинність були використані позивачем для отримання такого дозволу.

Окрім цього, суд враховує, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

За наведеного, суд дійшов до висновку про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 17.07.2020 №161 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну», оскільки останнє винесено без дотримання процедури прийняття таких рішень, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без врахування принципу пропорційності, без проведення додаткової перевірки та зібрання доказів, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Оскільки наявність обставин щодо прийняття рішення від 10.02.2020 №80112300002734 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання, що прийнято відповідачем на підставі пп. 9 п. 63 Порядку №321, спростовано судом шляхом визнання протиправним та скасування прийнятого відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити обмін посвідки позивача на постійне проживання.

Крім того, згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає частковому задоволенню, а згідно з наявною у справі квитанцією №0.0.1817880305.1 від 28.08.2020 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн, то враховуючи пропорційність задоволених вимог, вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-247, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київські області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 17.07.2020 №161 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну».

Зобов`язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області здійснити обмін посвідки ОСОБА_1 на постійне проживання.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київські області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київські області (місцезнаходження юридичної особи: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 42552598).

Суддя О.М. Чудак