Рішення № 97973611, 29.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 червня 2021 року №640/2492/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мамедової Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича (місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3) третя особа Національне антикорупційне бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова,3) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича (далі -відповідач) в якому просить суд:

1) Визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні посадових обов`язків щодо:

- належної організації роботи НАБУ, зокрема законності здійснюваних Національним бюро оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання моїх прав і свобод;

- не забезпеченні додержання працівниками НАБУ законодавства про інформацію, у тому числі про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є НАБУ, та суб`єктом якої є позивач;

- не здійсненні інших повноважень відповідно до статті 20 Закону "Про національне антикорупційне бюро України" щодо притягнення винних працівників НАБУ у протиправних діях чи бездіяльності, наслідком яких відбулось порушення прав і свобод позивача та їх своєчасного не поновлення;

- не здійсненні належного розгляду скарг на дії або бездіяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В".

2) Визнати протиправними дії відповідача щодо приховування інформації про закриття кримінального провадження №42017000000000137 від 20 січня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених статтями 366-1 та 368-2 КК України, віднесених до підслідності НАБУ, наслідком чого зазначене кримінальне провадження було передано за підслідністю до іншого правоохоронного органу.

3) Зобов`язати відповідача:

- надати відомості про реєстрацію кримінальних проваджень, які стосуються або що мають відношення до позивача за ознаками кримінальних правопорушень підслідних НАБУ з дати оприлюднення позивачем декларації за 2016 рік, як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме з 01 січня 2016 року по цей час, досудове розслідування у яких здійснювалось (здійснюється) детективами НАБУ або про їх відсутність;

- повідомити позивачу інформацію з наданням копій відповідних процесуальних документів про закриття кримінального провадження №42017000000000137 від 20 січня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених статтями 366-1 та 368-2 КК України та передачі зазначеного кримінального провадження за підслідністю до іншого правоохоронного органу;

- в межах повноважень вирішити питання щодо притягнення винних працівників Національного антикорупційного бюро України у протиправних діях чи бездіяльності, наслідком яких відбулось тривале порушення прав відповідача та їх своєчасне непоновлення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.02.2019 року після усунення позивачем недоліків адміністративного позову на виконання вимог ухвали суду від 15.02.2019 року, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику осіб.

Одночасно зазначеною вище ухвалою суду до участі у справі залучено Національне антикорупційне бюро України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі - третя особа/НАБУ).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач на багаторазові звернення позивача не надав повних відповідей, чим порушено вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про інформацію». Позивач зазначає, що третьою особою збиралися його персональні дані, та відомості щодо його майна зазначеного в декларації про майновий стан за 2016 рік, про що позивач скаржився до відповідача та просив притягнути винних осіб до відповідальності, разом з тим скарги позивача були проігноровані відповідачем.

Відповідач відзиву на адміністративний позов не надав.

Водночас, третьою особою подано до суду письмові пояснення, у яких проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, оскільки на всі запити позивача було надано відповіді в порядку та строки передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації», а посилання позивача про незаконну відмову у надані даних є хибним, адже останньому було надано всю можливо інформацію та повідомлено про неможливість надання інформації в повному обсязі з огляду на те, що така інформація збиралась в рамках досудового розслідування та становлять таємницю слідства.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

18 червня 2018 року позивач направив відповідачу запит (вх.188/17970-0 від 20.06.2018 року), в якому просив надати відомості про реєстрацію відносно нього кримінальних проваджень за період з 20.03.2017 року по час запиту, уповноважених на проведення досудового розслідування посадових осіб, а за відсутності кримінальних проваджень, надати доступ до всієї інформації про позивача, розпорядником якої є Національне бюро.

26.06.2018 року НАБУ листом № 0434-188/25293 повідомило позивача, що детективами Національного антикорупційного бюро України проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000000137 від 20.01.2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 368-2, статтею 366-1 Кримінального кодексу України, та про те, що запитувана позивачем інформація та документи отриманні під час зазначеного досудового розслідування у кримінальному проваджені є таємницею слідства та не можуть бути надані на запит.

Позивач вважаючи, що y відповіді від 26.06.2018 року № 0434-188/25293 жодної запитуваної інформації не отримав, а також не отримав доступу до відомостей про себе (до своїх персональних даних), які не мали i не могли мати жодного стосунку до кримінального провадження № 42017000000000137 від 20.01.2017 року, звернувся зі скаргою від 14.08.2018 року з доповненням та уточненням до скарги від 30.08.2018 року, з вимогою провести службове розслідування стосовно порушень, допущених детективами НАБУ Шевченко В.І. та Бровко Б. та поновити порушене право на доступ на отримання інформації та документів, визначених у запиті від 18.06.2018 року.

31 серпня 2018 року листом № 131-188/33574 НАБУ за результатами розгляду скарги повідомило позивачу, що в діях детективів НАБ України Шевченко В.І. та Бровко Б. відсутні підстави для притягнення останніх до відповідальності, та повторно зауважено, що інформація не надана з огляду на те, що вона є таємницею слідства.

Крім того, 10 вересня 2018 року НАБУ у відповідь на доповнену скаргу позивача від 14.08.2018 року листом № 13-188/34520 повторно повідомило про надання вичерпної інформації за запитом позивача від 18.06.2018 року, та зауважило, що запит позивача від 30.08.2018 року не містив додаткових питань, а тому також отримав вичерпну відповідь.

Водночас, Позивач, вважаючи, що відповіді на вищевказану скаргу не отримав, звернувся до третьої особи з інформаційним запитом від 03.10.2018 щодо результатів розгляду вищевказаних документів.

09 жовтня 2018 року за результатами розгляду запиту позивача від 03.10.2018 року, НАБУ листом № 13-188/38218 повідомило позивача, про направлення останньому листів від 31.08.2018 року № 131-188/33574 та від 10.09.2018 року № 13-188/34520 за підписом керівників управлінь контролю НАБУ, що уповноважені відповідачем на надання таких відповідей, та в яких повідомляться про надання повних відповідей на запити позивача та про не виявлення підстав для проведення службового розслідування.

Не погоджуючись із зазначеною вище відповіддю, позивачем направлено скаргу від 12.11.2018 року із вимогами про поновлення порушеного права на отримання відповіді на запитувану інформацію, а також на підтвердження або спростування інформації про передачу кримінального провадження № 42017000000000137 від 20.01.2017 року для подальшого досудового розслідування за підслідністю до органів національної поліції та притягнення до відповідальності посадових осіб третьої особи, які надавали попередні відповіді.

13 грудня 2018 року третьою особою надано позивачу відповідь листом № 01-188/46113 із викладом аналогічних обставин, що і у попередніх відповідях, однак зазначивши, що кримінальне провадження № 42017000000000137 від 20.01.2017 року було передано до Головного управління Національної поліції в Харківській області для продовження слідства та рекомендовано звернутись до останнього для отримання інформації, яка цікавить позивача.

Позивач не погоджується із зазначеними діями відповідача, вважає що відповіді надані не в повному обсязі, чим порушено його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Так, вирішуючи дану адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297) цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Положеннями статті 2 Закону № 2297 визначено, що володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом.

При цьому, відповідно до зазначеної вище статті персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до статті 5 Закону № 2297, персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про запобігання корупції". Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939)

Відповідно до статті 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно статті 12 Закону № 2939 суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 статті 13 Закону № 2939 встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Положеннями статті 19 Закону № 2939 визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є;2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до статті 20 Закону № 2939, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону № 2939, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону № 2939, кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом.

Водночас, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону № 2939, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Відповідно до положень статті 6 Закону № 2939, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 18.06.2018 року звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації щодо себе.

Водночас, за результатами розгляду такого запиту, в строк передбачений положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» співробітниками НАБУ, за дорученням відповідача, листом від 26.06.2018 року № 0434-188/25293 було повідомлено позивачу про неможливість надання інформації, з огляду на те, що така інформація збиралась в рамках кримінального провадження № 42017000000000137 від 20.01.2017 року та становить таємницю слідства.

Відповідно до статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передбаченою, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно статті 221 КПК України, слідчий, прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню.

Крім того, статтею 222 КПК України встановлено недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, та вказано, що відомості досудового розслідування можуть бути розголошені лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі в якому вони визнають можливим.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався із заявами до слідчих про надання інформації по суті досудового розслідування, а лише звертався до відповідача із запитами на інформацію та скаргами на дії посадових осіб НАБУ.

При цьому, відповідно до зазначених вище статей та системного аналізу норм КПК України вбачається, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не може застосовуватись до інформації зібраної під час досудового розслідування та в рамках кримінального провадження.

Крім того, Пленум Вищого адміністративного суду України у п. 4.1 постанови від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» роз`яснив, що процесуальні закони (Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження.

За таких умов, суд зазначає, що ані відповідачем, ані третьою особою відмовляючи у надані відповіді на запит позивача від 18.06.2018 року та подальші запити позивача в рамках Закону України «Про доступ до публічної інформації» не порушено права позивача на доступ до публічної інформації та інформації щодо себе.

Також, враховуючи вище зазначене, суд погоджується з позицією третьої особи щодо відсутності підстав для притягнення до відповідальності посадових осіб НАБУ за ненадання повних відповідей на запити позивача, та вважає, що підстав для задоволення скарг позивача на дії таких посадових осіб ані у відповідача, ані у третьої особи не було.

Крім того, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача щодо приховування інформації про закриття кримінального провадження № 42017000000000137 від 20 січня 2017 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених статтями 366-1 та 368-2 КК України, віднесених до підслідності НАБУ, наслідком чого зазначене кримінальне провадження було передано за підслідністю до іншого правоохоронного органу, з огляду на наступне.

13 грудня 2018 року третьою особою, за дорученням відповідача, надано позивачу відповідь листом № 01-188/46113 із викладом обставин розгляду його попередніх звернень, та повідомлено, що кримінальне провадження № 42017000000000137 від 20.01.2017 року було передано до Головного управління Національної поліції в Харківській області для продовження слідства та рекомендовано звернутись до останнього для отримання інформації.

За таких умов, судом не встановлено фактів приховування відповідачем та третьою особою інформації щодо кримінального провадження № 42017000000000137 від 20.01.2017 року.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиконанні посадових обов`язків щодо: належної організації роботи НАБУ, зокрема законності здійснюваних Національним бюро оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання моїх прав і свобод; не забезпеченні додержання працівниками НАБУ законодавства про інформацію, у тому числі про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є НАБУ, та суб`єктом якої є позивач; не здійсненні інших повноважень відповідно до статті 20 Закону "Про національне антикорупційне бюро України" щодо притягнення винних працівників НАБУ у протиправних діях чи бездіяльності, наслідком яких відбулось порушення прав і свобод позивача та їх своєчасного не поновлення; не здійсненні належного розгляду скарг на дії або бездіяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", суд зазначає наступне.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.04.2019 року по справі № 342/158/17, як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Так, судом встановлено, що всі запити та скарги позивача за дорученням відповідача були розглянуті посадовими особами НАБУ та надано відповіді в межах передбачених нормами чинного законодавства, за таких умов відсутні підстави вважати, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Разом з тим, при розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича (місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, 3) третя особа Національне антикорупційне бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова,3, код ЄДРПОУ 39751280) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова