Рішення № 97965869, 29.06.2021, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/4108/20

провадження 2/216/796/21

РІШЕННЯ

іменем України

29 червня 2021 року місто Кривий Ріг

Центрально – Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бутенко М.В.,

за участі:

секретаря судового засідання Котенко А.В.,

позивачів ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до державного реєстратора Олійник Аліни Миколаївни (місце роботи комунальне підприємство "Реєстраційний Центр"), акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк", про скасування реєстрації прав на нерухоме майно, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог 08.12.2020 р., звернулися до суду з позовом, в якому просять визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43588106 від 19 жовтня 2018 року, прийняте державним реєстратором Олійник Аліни Миколаївни, філія №3 комунального підприємства «Реєстраційний-Центр», Дніпропетровська обл.; скасувати запис про державну реєстрацію прав на нерухоме майно №28459118, а саме реєстрацію права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на житловий будинок з господарчими будівлями «А-2», житловий будинок загальною площею 171,0 кв.м., житловою площею 74,7 кв.м., «В»- сарай, водоколонка, приміщення, огорожа, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1671745012110, поновити право власності позивачів на вищевказаний будинок, стягнути з відповідача судові витрати позивачів по даній справі.

В обґрунтування свого позову позивачі вказали, що 03.06.2008 року між Позивачем 2 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є наразі АТ «Альфа-Банк», було укладено договір кредиту № 991/431/08, та Додаткову угоду №1 від 03.06.2008 р. до нього, відповідно до умов якої Банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 30 000,00 дол. США, зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 01.06.2018 року на умовах, визначених договором кредиту.

03.06.2008 року між Позивачем 1 та Банком було укладено іпотечний договір № 991/342-1-991/431/08, відповідно до умов якого у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Позивач 1 передав банку в іпотеку нерухоме майно – житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Позивачами не було вчасно погашено вищевказаний кредит, оскільки валютний курс долару США до національної валюти, який у червні 2008 року становив близько 4,9 грн за долар США вже в листопаді 2008 року стрімко зріс майже вдвічі.

У 2015 році Банк звернувся до Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу з позовною заявою про звернення стягнення а предмет іпотеки- наш будинок. Заочним рішенням суду від 17.02.2016 р. по справі №216/6651/15-ц (додається) позов було задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною не нижчою заставної вартості будинку-100 000,00 дол.США, з поміткою що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 р.

Не зважаючи на вище зазначене, у серпні 2019 року Банком було направлено на адресу Позивачів вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку, якою було повідомлено про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме те що 19.10.2018 р. було зареєстроване право власності АТ «Укрсоцбанк» на нерухоме майно, а саме: житловий будинок що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до вказаного повідомлення Банк вимагав від ОСОБА_5 звільнити вищевказане житлове приміщення.

Позивачі не виконали цю вимогу, оскільки вони, їх діти та батьки не тільки зареєстровані, а й проживають у цьому будинку, і інших житлових приміщень куди можна виселитись вони не мають.

Крім того, їм було відомо про діючий мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

27.08.2019 року Банк звернувся до Центрально-міського районного суду м.Кривого Рогу з позовною заявою про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання втрати права користування житловим приміщення та зняттям з реєстраційного обліку (справа №216/5252/19 суддя Кузнєцов Р.О.).

З матеріалів даної справи Позивачам стало відомо, що 19.10.2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до державного реєстратора Олійник Аліни Миколаївни, філія №3 комунального підприємства «Реєстраційний-Центр», Дніпропетровська обл. (далі по тексту- Третя особа) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з витягу з державного реєстру від 01.06.2020 р., 19 жовтня 2018 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на належний прозивачам житловий будинок.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 07 червня 2014 року не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Оскільки житловий будинок позивачів повністю підпадає під вимоги зазначеного Закону, вони вважають що на нього не може бути звернуто стягнення.

Відповідач у справі, - Акціонерне товариство «Альфа Банк»» у встановлений судом строк відзив на позов до суду не направив.

Третя особа державний реєстратор Філії №3 комунального підприємства «Реєстраційний-Центр», Дніпропетровська область Олійник Аліна Миколаївна, будь-яких пояснень до суду не надала.

Ухвалою суду від 02.12.2020 р. було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів, забезпечено докази по справі у спосіб витребування від Державного реєстратора Філії №3 комунального підприємства "Реєстраційний-Центр" Дніпропетровської області Олійник Аліни Миколаївни (адреса 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, буд 29А, офіс 309) копії всіх документів, що послугували підставою для здійснення дії по реєстрації права власності на домоволодіння, яке належало Позивачам, за адресою: АДРЕСА_1 , за ПАТ «Укрсоцбанк» та саме відповідне рішення про реєстрацію (або його належним чином завірену копію).

Поштові відправлення з вищевказаною ухвалою суду повернулися до суду без отримання третьою особою.

Ухвалою суду від 11.01.2021 р. підготовче засідання у даній справі було закрите та призначено справу до розгляду по суті.

24.03.2021 р. від представника відповідача надійшло пояснення, яке за своїм змістом фактично є відзивом на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, та зазначає, що у своїй позовній заяві Позивачі посилаються на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» відповідно до пп. 1 п. 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Відповідач зазначає, що у даній ситуації не можна застосовувати вказаний Закон, оскільки звернення стягнення на будинок АДРЕСА_1 - як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за Іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки Позивач 1, шляхом підписання договору іпотеки 03.06.2008 року, надала Іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до Іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.

За п. 4.1. Договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем Основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Згідно пп. 4.5.3. п. 4.5 Договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із таких способів як шляхом передачі іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку».

Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк» здійснена за згодою Іпотекодавця, що висловлена у пунктах 4.5, 4.5.3 договору іпотеки, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вимоги ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджуються на примусову реалізацію майна, а стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладанні Договору іпотеки. Відповідна позиція також визначена у постанові Верховного Суду від 12.07.2018 р., справа №372/977/16-ц, провадження №61-30624св18 та у постанові Верховного суду від 13.06.2018 р. справа №645/5280/16-ц;

Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачами не надано суду доказів того, що у неї відсутнє будь-яке інше житлове майно окрім того що було передано в іпотеку.

Місце реєстрації проживання Іпотекодавця не свідчить про його фактичне там проживання, оскільки належним доказом таких обставин може бути тільки акт обстеження житлових умов складений разом з представниками органів місцевого самоврядування після отримання вимоги Кредитора, однак такий в матеріалах відсутній.

Також, Відповідач посилається на неправильно обраний позивачами спосіб захисту.

В абз. 3 ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, та їх обтяжень» в редакції яка набрала законної сили 16.01.2020 року, зазначено: «Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням ним рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)».

Із змісту вказаної норми вбачається, що суд не вправі постановити рішення про скасування рішення державного реєстратора, без одночасного зазначення про припинення речового права (права власності) за попереднім власником, та поновлення речового права (права власності) за позивачем.

Як вбачається з позовної заяви, позивачі вимогу про припинення права власності за АТ «Укрсоцбанк» або його правонаступника АТ «Альфа-Банк» - не заявляють.

Також Відповідач послався у своєму поясненні на неналежність обраного позивачами Відповідача-1, стверджуючи при цьому що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивачі визначили співвідповідачем. Державний реєстратор, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений взагалі.

Суд зауважує, що ухвалою про відкриття провадження у даній справі від 21.07.2020 р. відповідачу було встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали на подання відзиву на позовну заяву.

Отже, вищевказане пояснення відповідача, яке фактично є за своїм змістом відзивом на позовну заяву, подане до суду з пропуском встановленого судом строку, після закриття підготовчого провадження у даній справі, наслідками чого є залишення без розгляду даного документу згідно з ч.2 ст.126 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивачі та їх представник в судове засідання з`явились, підтримали заявлені позовні вимоги, просили задовольнити їх позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовну заяву не визнав, просив відмовити у її задоволенні.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, про причини неявки в суд не повідомила, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надавала.

Згідно з ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Згідно з ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Так, правовідносини, пов`язані з набуттям права власності на майно та його державною реєстрацією регулюються Цивільним кодексом України,Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004(далі - Закон №1952),Законом України «Про іпотеку» № 898- IV від 05.06.2003 року, Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не забороненізаконом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Окрім того, відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст.ст.317,319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, судом встановлено, що 03.06.2008 року між Позивачем 2 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є наразі АТ «Альфа-Банк», було укладено договір кредиту № 991/431/08, та Додаткову угоду №1 від 03.06.2008 р. до нього, відповідно до умов якої Банк надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 30 000,00 дол. США, зі сплатою 14 % річних з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 01.06.2018 року на умовах, визначених договором кредиту.

03.06.2008 року між Позивачем 1 та Банком було укладено іпотечний договір № 991/342-1-991/431/08, відповідно до умов якого у якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Позивач 1 передав банку в іпотеку нерухоме майно – житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 4.5.3 цього договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором банку може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Позивачами не було вчасно погашено вищевказаний кредит, у зв`язку з чим 19.10.2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до державного реєстратора Олійник Аліни Миколаївни, філія №3 комунального підприємства «Реєстраційний-Центр», Дніпропетровська обл. (далі по тексту- Третя особа) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з витягу з державного реєстру від 01.06.2020 р., 19 жовтня 2018 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на «житловий будинок з господарчими будівлями «А-2», житловий будинок загальною площею 171,0 кв.м., житловою площею 74,7 кв.м., «В»- сарай, водоколонка, приміщення, огорожа», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1671745012110, індексний номер запису про право власності 43588106, номер запису про право власності 28459118.

Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У цьому випадку умовами іпотечного договору від 23 квітня 2008 року, зокрема підпунктом 16.7.1 пункту 16.7 договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, доки він залишається власником заставної, з метою задоволення своїх вимог і в порядку, передбаченому пунктом 22 цього договору, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Судом досліджені наявні у матеріалах справи інформаційні довідки від 02.04.2021 р. в кількості 5 шт. з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно на позивачів та членів їхньої сім`ї , які мешкають в будинку АДРЕСА_1 , переданому в іпотеку, якими підтверджується що ні позивачі, ні інші мешканці даного будинку не мають у власності будь-якого іншого нерухомого майна.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що будинок загальною площею 171,0 кв., житловою площею 74,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, що підтверджується копіями паспортів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , доданими до матеріалів справи, з відмітками про адресу зареєстрованого місця проживання, не може бути примусово стягнутий на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Відповідач АТ «Альфа Банк», як забезпечення виконання Позивачем 1 ОСОБА_4 умов кредитного договору від 03 червня 2008 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у банку не було законних підстав для звернення до державного реєстратора з заявою про звернення стягнення на іпотечне майно, а у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а та постанові від 19.05.2020 р. у справі №644/3116/18. Підстави для відступу від цього висновку відсутні.

Наведені в поясненні Відповідача доводи щодо безумовного права іподекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов`язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами Закону №1304-VII. Крім того, даним законом накладено мораторій на примусове стягнення на предмет іпотеки, не залежно від наявності згоди іпотекодавця на таке відчуження під час підписання іпотечного договору, а фактична відсутність такої згоди як на момент здійснення реєстраційних дій, вимога про скасування яких є предметом позовних вимог у даній справі, так і на даний момент, підтверджується самим фактом пред`явлення позивачами до суду даного позову.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободсуди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи, до чого також зводиться позиція Європейського суду з прав людини у рішенні «Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.006 року.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки при вчиненні відповідачами оспорюваних реєстраційних дій обмежено її право власності, яке є непорушним, відповідно до вимог ст.41 Конституції України та підлягає захисту та поновленню в судовому порядку.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до ст.141 ЦПК України, з огляду на ухвалення рішення на користь позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача АТ «Альфа Банк» на користь ОСОБА_4 2 458,50 грн. в рахунок відшкодування сплаченого ним при зверненні до суду судового збору, а також витрати позивачів на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 12500,00 грн, сплачених Адвокатському бюро «Віктора Починка», докази надання та сплати яких додані до матеріалів справи.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 142, 206, 247, 258-259, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до державного реєстратора Олійник Аліни Миколаївни (місце роботи комунальне підприємство "Реєстраційний Центр"), акціонерне товариство "Укрсоцбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк", про скасування реєстрації прав на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43588106 від 19 жовтня 2018 року, прийняте державним реєстратором Олійник Аліни Миколаївни, філія №3 комунального підприємства «Реєстраційний-Центр», Дніпропетровська обл.;

Скасувати запис про державну реєстрацію прав на нерухоме майно №28459118, а саме реєстрацію права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на житловий будинок з господарчими будівлями «А-2», житловий будинок загальною площею 171,0 кв.м., житловою площею 74,7 кв.м., «В»- сарай, водоколонка, приміщення, огорожа, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1671745012110;

Поновити право власності позивачів на житловий будинок з господарчими будівлями «А-2», житловий будинок загальною площею 171,0 кв.м., житловою площею 74,7 кв.м., «В»- сарай, водоколонка, приміщення, огорожа, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1671745012110;

Стягнути з АТ «Альфа Банк» на користь ОСОБА_4 2 458,50 грн. в рахунок відшкодування сплаченого ним при зверненні до суду судового збору, а також витрати позивачів на професійну правничу допомогу в рівних частинах кожному по 6 250 грн (шість тисяч двісті п`ятдесят гривень).

Повний текст рішення виготовлено 30.06.2021 о 15-30 год.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відомості про учасників справи:

- позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ;

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: акціонерне товариство "Альфа-Банк", ідентифікаційний код юридичної особи 23494714, розташоване за адресою: 03150, м. Київ, вул.. Велика Васильківськап, буд. 100.

Відповідач: державний реєстратор Олійник Аліна Миколаївна, місце роботи комунальне підприємство "Реєстраційний Центр", 49000, м. Дніпро, вул.. Мостова, 2А, офіс 28,13.

Головуючий суддя: М.В. Бутенко