Постанова № 9792877, 28.05.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Львів

28 травня 2010 р. № 2а-6914/09/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіКостів М.В.

при секретарі Билень Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Чорній Р.Ю.;

від відповідача: не зявилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства “Стрийський завод “Металіст”, м. Стрий, Львівська область, до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області, м. Стрий, Львівська область, про скасування податкових повідомлень-рішень №0000032600/0 від 30.06.2009 р. та №0000032600/1 від 04.09.2009 р.,

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено Відкритим акціонерним товариством “Стрийський завод “Металіст”, м. Стрий, Львівська область, до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області, м. Стрий, Львівська область, про скасування податкових повідомлень-рішень №0000032600/0 від 30.06.2009 р. та №0000032600/1 від 04.09.2009 р. на суму податку на додану вартість 66695,20 грн., у т.ч. 60632 грн. основний платіж, 6063,2 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.10.2009 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 16.12.2009 р. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст. 150 КАС України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що оспорювані податкові повідомлення-рішення було винесено на підставі акту від 18.06.2009 р. №844/23-4/01423079, яким відповідач виявив заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість внаслідок неврахування позивачем висновків акту перевірки від 18.07.2008 р. №1096/23-3/01423079. Такі порушення вимог п. 3.1.1., 4.9. Закону України “Про податок на додану вартість” відповідач вбачає у невключенні позивачем до обсягу оподатковуваний операцій та відповідно нарахування податкових зобовязань вересня 2007 р. з вартості основних фондів, ліквідованих за рішенням позивача. Позивач посилається на абз. 2 п. 4.9. вказаного закону, згідно із яким обов'язок нарахування податкових зообов'язань не поширюється на випадки, коли основні засоби ліквідовуються без можливості їх наступного використання. Крім того, посилається на правомірність включення до податкового кредиту дані податкових накладних, отриманих від ТзОВ “Ай Ді Ем Україна” у звязку із придбанням невідємних покращень орендованих приміщень. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях позов заперечував з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву. Стверджував, зокрема, що позивачем не враховані висновки попередніх актів перевірки щодо безпідставно включення сум до податкового кредиту внаслідок недотримання п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р., а саме, акту №1974/26-0/01423079 від 21.11.2008 р., №83/23-4/01423079 від 30.01.2009 р., №346/23-4/01423079 від 24.03.2009 р.; №451/26-0/01423079 від 17.04.2009 р.; №548/23-4/01423079 від 19.05.2009 р. Просив у позові відмовити.

Заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З 12.06.2009 р. по 17.06.2009 р. відповідач провів позапланову перевірку позивача, що підтверджується актом від 18.06.2009 р. №844/23-4/01423079 “Про результати виїзної позапланової документальної перевірки відкритого акціонерного товариства “Стрийський завод “Металіст” (код ЄДРПОУ 01423079) з питань визначення достовірності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 р.”. У зазначеному акті було вказано про порушення позивачем п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р., що призвело до завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації з ПДВ за квітень 2009 р. в сумі 1037535 грн. та до заниження до сплати податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за квітень 2009 р. в сумі 60632 грн.

У відповідності до вказаного акту, відповідач виніс оспорюване податкове повідомлення-рішення №0000032600/0 від 30.06.2009 р. на суму податку на додану вартість 66695,20 грн., у т.ч. 60632 грн. основний платіж, 6063,2 грн. штрафні (фінансові) санкції, а згодом, за наслідками його адміністративного оскарження - аналогічне податкове повідомлення-рішення №0000032600/1 від 04.09.2009 р.

Відповідно до акту, порушення відповідач вбачає у неврахуванні позивачем результатів виїзної документальної перевірки (акт №1096/23-3/01423079 від 18.07.2008 р.), якою встановлено порушення п. п. 4.9., 7.4.1., 7.4.4., 7.2.1., 7.4.5. Закону України “Про податок на додану вартість”, а також висновків актів №1974/26-0/01423079 від 21.11.2008 р., №83/23-4/01423079 від 30.01.2009 р., №346/23-4/01423079 від 24.03.2009 р.; №451/26-0/01423079 від 17.04.2009 р.; №548/23-4/01423079 від 19.05.2009 р., якими встановлено порушення позивачем п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р.

Актом від 18.07.2008 р. №1096/23-3/01423079 “Про результати виїзної планової документальної перевірки Відкритого акціонерного товариства “Стрийський завод “Металіст” (код ЄДРПОУ 01423079) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 3.12.2007 р.” було встановлено, що позивач у вересні 2007 р. провів ліквідацію основних виробничих фондів групи 3 згідно актів на списання, залишковою вартістю 34991,73 грн., а також списання основних фондів, які знаходяться в монтажі на суму 28112,98 грн. Такий факт підтверджується відповідними актами на списання. Однак, відповідач посилається на те, що позивачем не була включена до бази оподаткування вартість таких ліквідованих основних виробничих фондів і не нараховано податок на додану вартість в сумі 12621 грн.

Згідно із п. 4.9. Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Проте, згідно із аз. 2 вказаного пункту, правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням. Позивачем додано до матеріалів справи засвідчену копію наказу від 04.10.2006р. №188-вир. "Про ліквідацію основних засобів і малоцінних необоротних активів", яким створено постійно діючу комісію для виявлення непридатного для подальшого використання майна та його ліквідації і списання, а також копії складених цією комісією актів на списання основних засобів різного виду і з різними інвентарними номерами із зазначенням причин непридатності для подальшого використання. Оскільки ліквідація позивачем основних фондів без їх наступного використання не створює для нього обов'язку нарахування податкових зобов'язань і це підтверджується документами, що додані до матеріалів справи, то донарахування зобов'язань відповідно до абз.1 п. 4.9. Закону України “Про податок на додану вартість” є необґрунтованим.

Крім того, у вказаному акті відповідач посилається на безпідставність віднесення позивачем в грудні 2007 р. до податкового кредиту податок на додану вартість по витратах на проведення поточних і капітальних ремонтів наймачем ТзОВ “Ай Ді Ем “Україна”, згідно податкових накладених №№552, 552/2, 552/3 на загальну суму податку на додану вартість 1076463 грн. Такий висновок відповідач робить у звязку із безпідставним збільшенням позивачем витрат на поліпшення основних фондів, оскільки такі витрати були понесені не позивачем, а наймачем ТзОВ “Ай Ді Ем Україна”. Однак, як вбачається з матеріалів справи, зазначені валові витрати були понесені позивачем не на поліпшення основних фондів (оскільки таке поліпшення дійсно проводилось наймачем), а на придбання у наймача результатів робіт з таких поліпшень у відповідності до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2006 р. між позивачем (наймодавець) та ТзОВ “ПМП Україна” (наймач) був укладений договір найму (оренди) нерухомого майна №1/09/06, згідно із яким наймодавець передає, а наймач приймає у строкове платне користування нерухоме майно: капітальні споруди, офісні та виробничі будівлі, їх приміщення, їх частини, розташовані у м. Стрий, вул. Яворницького, 41. Наймодавець зобовязаний у випадку дострокового розірвання договору або його не переукладення на тих же умовах, передати наймачу своє майно у рахунок компенсації фактично затраченої наймачем суми грошових коштів на ремонт нерухомого майна та / або проведення іншого поліпшення нерухомого майна (п. 2.2.). Наймач має право на отримання відшкодування витрат, повязаних з проведенням капітального ремонту та / або здійсненням інших поліпшень нерухомого майна (п. 2.3.). Відповідно до додаткової угоди від 07.09.2006 р. сторони домовились, що у випадку закінчення строку дії чи дострокового розірвання договору, наймодавець зобовязаний у 15-денний строк у повному обсязі відшкодувати наймачу вартість капітальних ремонтів та будь-яких поліпшень орендованого майна. Згідно із додатковою угодою від 27.12.2007 р., сторони погодили суму покращень та домовились, що витрати наймача на проведення капітального ремонту та інших поліпшень підлягають повному відшкодуванню до 30.01.2008 р. З матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами що підтверджується, зокрема, актом приймання-передачі майна, листом №1056 від 31.08.2006 р. та не заперечувалось відповідачем.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 776 ЦК України, поточний ремонт речі, переданої у найм, проводиться наймачем за його рахунок, а капітальний ремонт речі наймодавцем, якщо інше не встановлено договором або законом. З врахуванням наведеного, проведення покращень орендованого майна не породжувало у сторін відносин, характерних договору підряду.

Як випливає з актів приймання-передачі покращень орендованого майна від 27.12.2007р., наймач передав, а позивач прийняв невідємні покращення на загальну суму 6458778,69 грн., які були виконані залученими наймачем підрядниками. Покращення відшкодовувались позивачем, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями №483 від 18.08.2008р., №488 від 19.08.2008р., №492 від 21.08.2008р. №220 від 10.07.2009р., №221 від 13.07.2009р. та №223 від 14.07.2009р. із призначенням платежу оплата за капремонт будівель. До матеріалів справи позивачем додано копію бухгалтерської довідки від 10.08.2009р. та від 15.09.2009р. №196 щодо зазначення в платіжних дорученнях договору, на підставі якого було зроблено оплату та копій листів сторін договору від 14.07.2009р. №594/1 про уточнення призначення платежу та відповіді на нього від 29.07.2009р. №1199/1.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належних доказів недотримання цих вимог суду не надано.

Як випливає з п. 1.4. ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Вказану вище операцію позивач розцінює як продаж результатів робіт (послуг), до якої застосовуються загальні норми п. 4.1. вказаного закону, посилаючись, зокрема, на висновки ДПА у Запорізькій області, викладені в листі від 27.09.2005 р. №6943/8/31-210, згідно із яким передача орендарем орендодавцеві покращень орендованого майна за компенсацію є продажем послуг, вартість яких включається до валових доходів на загальних підставах. Зазначена позиція позивача також підтверджується також Висновком №344 від 25.02.2010 р. судово-економічної експертизи по справі №2а-2163/09/1370, яким встановлено, що здійснені сторонами договору оренди операції з передачі покращень орендованого майна за компенсацію за своєю сутністю є продажем послуг.

Понесені позивачем витрати на сплату в ціні товару податку на додану вартість належно підтверджені податковими накладними, а тому посилання відповідача не заслуговують на увагу.

Актом від 21.11.2008 р. №1974/26-0/01423079 встановлено неврахування позивачем п. 2 розд. 4 акту від 18.07.2008 р. №1096/23-3/01423079 в частині зменшення залишку відємного значення в сумі 1098167, яка підлягала, на думку відповідача врахуванню в наступних деклараціях; актом від 30.01.2009 р. №83/23-4/01423079; актом від 24.03.2009 р. №346/23-4/01423079; актом від 17.04.2009 р. №451/26-0/01423079; актом від 19.05.2009 р. №48/23-4/01423079 були зроблені аналогічні висновки на вказану суму, в чому відповідач вбачає порушення п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р.

Згідно із п. 3.4. Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 р., платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством. Однак недостовірність таких даних не доведена суду у встановленому порядку належними доказами.

Відповідач не посилався на невідповідність зазначених податкових накладних встановленим вимогам, а також на невідповідність зазначених документів вимогам ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Згідно із ч. ч. 1, 2 вказаної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Належних доказів недотримання цих вимог суду не надано.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Частина друга пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум податку на додану вартість, не підтверджених податковими накладними. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3, Закону України «Про податок на додану вартість»обєктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. Згідно із п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», обєкти оподаткування, визначені ст. 3 Закону, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Пунктом 7.1., пп. 7.2.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну. Відповідно до п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Надані податкові накладні містять усі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно із п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Окрім того, з вказаного акту вбачається неврахування відповідачем у складі податкового кредиту в грудні 2007 р. 9083,20 грн. вартість одержаних послуг по опорядженню фасаду їдальні, отриманих від ТзОВ “Ай Ді Ем Україна” відповідно до акту приймання-передачі ремонтних робіт, як таких, що не призначені для використання в господарській діяльності. Згідно з п.7 (літера Г-2) витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.12.2009р. №24942868 позивачеві на підставі наказу Фонду державного майна від 07.12.1995р. №2836 за позивачем на праві власності закріплено їдальню з актовим залом.

Як випливає з розділу VIII укладеного між позивачем та трудовим колективом Колективного договору від 2003р. (який згідно з п.8 Загальних положень діє до укладення нового колективного договору) позивач зобов'язаний забезпечити найманих працівників гарячим харчуванням у заводській їдальні.

Згідно із п.1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ст.1 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, поняття господарської діяльності і господарської операції не є тотожні між собою. Господарська діяльність суб'єкта господарської діяльності з реалізації товарів, робіт, послуг є результатом об'єднання багатьох основних та допоміжних господарських операцій за результатами певного періоду, а не результатом кожної господарської операції зокрема. Оскільки праця найманих працівників використовується позивачем у його господарській діяльності, то всі допоміжні господарські операції, що сприяють товариству у здійсненні його основної діяльності і забезпечують його виробничу діяльність чи є їх необхідною передумовою, також пов'язані з його господарською діяльністю.

Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000032600/0 від 30.06.2009 р. та №0000032600/1 від 04.09.2009 р., винесені Державною податковою інспекцією у Стрийському районі Львівської області.

3.Стягнути з бюджету на користь Відкритого акціонерного товариства “Стрийський завод “Металіст” (82400, м. Стрий, вул. Яворницького, 41; ЄДРПОУ 01423079) 3 грн. 40 коп. судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Львівському апеляційному адміністративному суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Суддя Костів М.В.

Повний текст постанови виготовлено 02.06.2010 року.