Рішення № 97898403, 24.06.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/1290/21

2/932/325/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2021 року м. Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого судді - Лукінова К.С.,

При секретарі - Івановій А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсним пункту кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсним пункту кредитного договору вказуючи на те, що 19.08.2019 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 22031000142202 з сумою кредиту 123770,49 з визначеним розміром до сплати комісії: з 19.08.2019 року 3% від суми кредиту; з 19.12.2020 року по 18.03.2022 - 2,5%; 19.03.2022 по 18.06.2023 року - 1,5% та з 19.06.2023 року по 19.08.2024 року - 0,925%. Процентна ставка за користування кредитом становить 0,001% річних. Вважає, що комісія банку не є супутною послугою та взагалі не є послугою, оскільки банк надав їй послугу один раз - надав кредит, а в подальшому не надає їй послуги.При цьому ведення та відкриття позичальнику рахунку у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам банку, то такі дії не є послугами.

Відповідач подав відзив та заперечення проти позову в яких вказав, що позивачка добровільно клала договір з банком, він є чинним, щомісячна комісія банку є частиною плати за кредитом та включається до розрахунку ефективної ставки за кредитом, банк нараховує її щомісячно відповідно до умов договору кредиту та облікової ставки НБУ за рахунками процентних доходів. Таким чином, банк обліковує і відсотки і комісії на 6 класі обліку доходів банку, які в подальшому включаються до розахунку об`єкту оподаткування.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги.

Представник позивачки підтримав позовні вимоги, спираючись на доводи поданої позовної заяви.

Представник відповідача заперечувала проти позову спираючись на подані заперечення.

Суд, заслухавши учасників процесу, ослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 19.08.2019 року було укладено кредитний договір № 22031000142202, пунктом 1.2. якого передбачено сплату позичальником комісії банку в наступному розмірі: з 19.08.2019 року 3% від суми кредиту; з 19.12.2020 року по 18.03.2022 - 2,5%; 19.03.2022 по 18.06.2023 року - 1,5% та з 19.06.2023 року по 19.08.2024 року - 0,925%.

Згідно наданих квитанцій про здійснені оплати за кредитним договором, ОСОБА_1 сплатила на користь АТ «БАНК Кредит Дніпро» 61885, 17 грн. комісії.

Суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Крім того, за змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗакону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі № 641/11984/15-ц, від 20.02.2019 року у справі № 666/4957/15-ц, від 27.12.2018 року у справі № 695/3474/17.

За таких обставин

Керуючись 137, 141, 258-268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання недійсним пункту кредитного договору - задовольнити.

Визнати частково недійсним пункт 1.2 Кредитного договору № 22031000142202 від 19.08.2019 року в частині нарахування та сплати ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» комісії за обслуговування кредиту з моменту укладення кредитного договору.

Зобов`язати акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» зарахувати суму комісії за період з 19.08.2019 року по 18.01.2021 року в розмірі 61885,17 грн., що була сплачена ОСОБА_1 за кредитним договором № 22031000142202 від 19.08.2019 року в рахунок погашення суми за кредитним договором.

Стягнути з акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь держави судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений 25.06.2021 року.

Суддя: К.С. Лукінова