Постанова № 9789766, 13.04.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2010 року № 2231/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Любашевського В.П., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання Ільницькій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 25 вересня 2008 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сейф-Варта» до управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про скасування вимоги та рішення про застосування фінансових санкцій, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2008 року ТзОВ «Компанія «Сейф-Варта» звернулось до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про скасування вимоги про сплату боргу від 22.05.2008 року № Ю-213 та рішення про застосування фінансових санкцій від 22.05.2008 року №129/04/30993965.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначало, що висновок відповідача щодо несплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування на загальну суму 70555,89 грн. є невірним, а сума обчислена з грубими помилками, оскільки позивач протягом 2004 року перебував на спрощеній системі оподаткування і був платником єдиного податку за ставкою 6% від отриманої виручки. Таким чином, частина коштів, що підлягали сплаті в якості страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, сплачувалися підприємством у складі єдиного податку.

Постановою господарського суду Львівської області від 25 вересня 2008 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про сплату боргу від 22.05.2008 року №Ю-213 та рішення про застосування фінансових санкцій від 22.05.2008 року №129/04/30993965 .

Постанова суду першої інстанції мотивована наступним. Відповідно до абз. 7 п. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва» 42% від сум сплаченого єдиного податку перераховуються відділеннями Державного казначейства України до Пенсійного фонду України. Відповідно, частина коштів, що підлягали сплаті в якості страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, сплачувалися підприємством у складі єдиного податку. Так як у 2004 році підприємство заплатило 21556 грн. єдиного податку, з цієї суми 42% підлягали перерахуванню органами держаного казначейства України до Пенсійного фонду України. Також відповідачем допущено помилки при обчисленні штрафних санкцій, які застосовано рішенням про застосування фінансових санкцій від 22.05.2008р. № 129/04/30993965. Оскільки підприємство перебувало на спрощеній системі оподаткування до ІІ кварталу 2007 року та сплачувало платежі по загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню у складі єдиного податку, при здійсненні розрахунку штрафних санкцій за період з травня 2005 року по липень 2006 року включно цього факту відповідачем не враховано, тим самим розмір штрафних санкцій у оскаржуваному рішенні відповідача також завищено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова подало до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає про те, що страхові внески не включаються до складу податків та інших обовязкових платежів, податкове законодавство на ці внески не поширюється.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 07.05.2008 року по 16.05.2008 року управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова проводилась позапланова перевірка ТзОВ «Компанія «Сейф-Варта» щодо своєчасності, достовірності, повноти, нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування за період з 1.01.2004 року по 16.05.2008 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 55 від 16.05.2008 року на підставі якого позивачу було надіслано вимогу про сплату боргу № Ю-213 від 12.05.2008 року про стягнення з нього недоїмки в сумі 70556,89 грн.

22.05.2008 року Управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на підставі вищезазначеного акту винесено рішення № 129/04/30993965 про застосування до ТзОВ «Компанія «Сейф-Варта» фінансових санкцій у розмірі 69596,27 грн. за донарахування сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків.

В даному акті перевірки вказано, що за період, який перевірявся, позивачем не нараховано і не сплачено страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на загальну суму 70555,89 грн.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та наявні у справі докази колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 5 Закону «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом 1 статті 11 Закону установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), придбали спеціальний торговий патент на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року, яким, як і Законом «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обовязкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, помилково виходив з того, що підприємство як платник єдиного податку не є платником збору на обовязкове державне пенсійне страхування, оскільки страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обовязок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва» регулює питання оподаткування субєктів малого підприємництва. Згідно з вимогами статті 15 Прикінцевих положень Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Положення статті 6 зазначеного Указу про звільнення субєктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Статтею 19 Закону встановлено, що страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нараховуються роботодавцем на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що приймаючи вимогу про сплату боргу та рішення про застосування до позивача фінансових санкцій , відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, має місце порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 3 ст. 198, п.п. 3, 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова задовольнити повністю.

Постанову господарського суду Львівської області від 25 вересня 2008 року у справі № 33/168-А скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сейф-Варта» до управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про скасування вимоги та рішення про застосування фінансових санкцій - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий О.Б.Заверуха

Судді: В.П. Любашевський

В.В. Ніколін