Рішення № 97797267, 22.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8107/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ), в якому позивач з урахуванням уточнення у позові (а.с.13-20) просить: визнати протиправними дії відповідача по відмові у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років; зобов`язати відповідача провести перерахунок та здійснювати виплату їй пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 82% від розміру заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсій на підставі довідки прокуратури Одеської області №641 від 08.04.2021 року без обмеження її граничного розміру, умов, порядку та строків її виплати, починаючи з 01.04.2021 року.

Позивачка зазначила, що вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 82% від середнього заробітку. Її право на отримання пенсії у вказаному відсотковому розмірі без обмежень максимальним розміром встановлено Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 року, якою рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено нову постанову, якою зобов`язано Малиновське ОУ ПФУ в м.Одесі (його правонаступника) відповідно до Закону України «Про прокуратуру» призначити та сплачувати пенсію за вислугу років без обмеження граничного розміру, умов, порядку та строків її виплати, у розмірі 82% від суми місячної (чинної) заробітної плати.

Судове рішення набрало законної сили та згідно ст.370 КАС України обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.

Позивач вказує, що на виконання судового рішення з 28.05.2019 їй призначено та сплачується пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», що у відсотковому розмірі 82% від чинної заробітної плати становить 32 612,63 грн.

Згідно ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, встановленої Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7р(ІІ)/2019, призначенні працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

У зв`язку з початком роботи окружних прокуратур згідно Наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 №40, з 15.03.2021 року підвищено посадові оклади прокурорів за відповідною (прирівняною) посадою.

Згідно довідки Одеської обласної прокуратури №641 від 08.04.2021 розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії за відповідною (прирівняною) посадою прокурора прокуратури, станом на 15.03.2021 складає 44 800 грн.

Таким чином, пенсія повинна бути перерахована з розрахунку 82% від суми місячної (чинної) заробітної плати, та складати з 01.04.2021року 36 736 грн (44 800 грн. х 82 % = 36 736 грн.).

Позивач вказує, що 14.04.2021 подала до ГУ ПФУ в Одеській області заяву про перерахунок пенсії за вислугу років з 01.04.2021 року без обмеження максимального розміру, умов, порядку та строків її виплати, у розмірі 82% від чинної заробітної плати, що після перерахунку становитиме 36 736 грн, однак за результатами розгляду заяви відповідач відмовив у перерахунку з мотивів недоцільності. Відповідач у листі зазначив, що пенсія підлягає перерахуванню у розмірі не 82%, а 60% від чинної заробітної плати, що становить 26880 грн. (44800 грн. х 60%), а перерахований розмір підлягає обмеженню згідно ч.3 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що становить 17690 грн., тобто перерахована пенсія буде менш, ніж та, яку вона зараз отримує.

На думку позивача, вказане рішення відповідача є протиправним та таким, що грубо порушує вимоги законодавства України, надані та гарантовані Конституцією України її права на соціальний захист, на отримання пенсії у розмірі, який відповідає нормам Конституції та законам України, нормам міжнародного права.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно- правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Позивачка вважає, що дії відповідача по відмові у проведенні перерахунку раніше призначеної пенсії є протиправним, оскільки порушують не лише норми національного законодавства, а і положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожної особи мирно володіти своїм майном та гарантовано, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, відповідно до якої при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Позивачка зауважує, що протягом періоду служби в органах прокуратури для неї діяли гарантії пенсійного забезпечення працівника прокуратури, які передбачали право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати на умовах, не гірших, ніж призначено пенсію. В межах розгляду судових справ щодо оскарження неправомірної відмови у призначенні пенсії судами встановлено, що на день звільнення з органів прокуратури 30.09.2011 року вона набула право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII. Зміни у законодавстві щодо пенсійного забезпечення прокурорів, у тому числі - зменшення відсоткового розміру пенсії, відбулися з 01.10.2011 року, а тому не можуть звужувати її права, гарантовані законодавством, що діяло при вступі на службу до органів прокуратури та при її проходженні, а тому вона мала та має правомірні (законні) очікування, що за умови підвищення посадових окладів прокурорів вона матиме право на справедливий перерахунок призначеної пенсії, який не погіршить її існуючого становища.

Отже її правомірні (законні) очікування щодо права на перерахунок пенсії в майбутньому у зв`язку з підвищенням заробітної плати, мають достатні законні підстави та є складовою частиною власності, активом, на який вона розраховує.

Нині діюча редакція ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII за своїм змістом аналогічна змісту ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, яка також передбачала право на перерахунок пенсії у разі збільшення посадових окладів прокурорів.

Таким чином, у зв`язку з прийняттям КСУ Рішення від 13.12.2019 у справі №7- р(ІІ)2019, виникли законні підстави для перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам.

Позивачка просила задовольнити позовні вимоги, а також у відповідності до ст.382 КАС України встановити судовий контроль.

Ухвалою суду від 24.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрите провадження по справі, вирішено справу розглянути у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у відповідності до ст. 263 КАС України.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача вважав позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник зазначив, що позивач звернулась до Головного управління із зверненням від 14.04.2021 (вх. № 6456/Р- 1500-2), в якому порушила питання щодо перерахунку її пенсії з розрахунку 82% від заробітної плати без обмеження граничним розміром. Головним управлінням 26.04.2021, тобто у строки, встановлені ст. 20 Закону України “Про звернення громадян”, було надано Позивачу відповідь за №6783-6456/Р-02/8-1500/21, в якій із посиланнями на норми законодавства позивачу було надано роз`яснення про порядок обчислення пенсії за Законом України “Про прокуратуру” та підстави для обмеження пенсії граничним розміром, тобто Головним управлінням не було допущено протиправної поведінки, а отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Також представник відповідача зазначив, що п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” №3668 (надалі — Закон № 3668) не може бути застосований до позивача, оскільки на момент набрання чинності Законом №3668 позивач не отримував пенсію.

Закон №3668 було прийнято 10.07.2011 року, і вже в першій редакції зазначений закон містив положення щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Враховуючи викладене ГУ правомірно виплачує пенсію позивачу у розмірі, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Представник відповідача також зазначив, що у постанові від 24.06.2020 року по справі №580/234/19 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі №360/1428/17. У наведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-УІ є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-УІ та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.

Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-УІ).

Норми статті 2 Закону №3668-УІ кореспондуються з положеннями частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-УІ, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Як вбачається зі встановлених по справі обставин, лише починаючи з 01 березня 2018 року внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.

Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону №3668-УІ, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Зазначені положення Закону №3668-УІ та частини третьої статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування.

Представник відповідача вказує, що актуальна правова позиція Верховного Суду з питання щодо обмеження максимального розміру пенсії узгоджується з позицією Головного управління та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимоги позивача про обчислення пенсії з розрахунку 82% від заробітної плати, представник ГУ ПФУ вважає, що зазначена вимога є безпідставною, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” №1697 в редакції від 28.11.2019 та абзацом 16 статті 50-1 Закону №1789 в редакції від 25.09.2019 визначено, що пенсія за такими законами призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, у випадку здійснення перерахунку пенсії позивача застосуванню підлягатимуть норми закону, що чинні на момент здійснення перерахунку.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугою років на виконання рішення суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 позов задоволений частково: визнано протиправною бездіяльність Малиновського ОУ ПФУ в м.Одесі та зобов`язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням висновків суду. При цьому, в мотивувальній частині рішення судом зроблений висновок, що позивачка має право на пенсію за вислугу років в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено нову постанову, якою зобов`язано Малиновське ОУ ПФУ в м.Одесі (його правонаступника) відповідно до Закону України «Про прокуратуру» призначити та сплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років без обмеження граничного розміру, умов, порядку та строків її виплати, у розмірі 82% від суми місячної (чинної) заробітної плати (а.с.22-26).

Позивачу було нараховано та вона отримує пенсію за вислугу років у розмірі 82% заробітної плати без обмеження максимальним розміром, яка складає 32 612,63 грн.

У зв`язку з початком роботи окружних прокуратур згідно Наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 №40, з 15.03.2021 року підвищено посадові оклади прокурорів за відповідною (прирівняною) посадою.

Позивач отримала довідку Одеської обласної прокуратури №641 від 08.04.2021, відповідно до якої розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії за відповідною (прирівняною) посадою прокурора прокуратури, станом на 15.03.2021, складає 44 800 грн (а.с.29).

Позивач вважаючи, що її пенсія повинна бути перерахована з розрахунку 82% від суми місячної (чинної) заробітної плати, та складати з 01.04.2021року 36 736 грн (44 800 грн. х 82 % = 36 736 грн) звернулась 14.04.2021 року до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років з 01.04.2021 року без обмеження максимального розміру, умов, порядку та строків її виплати, у розмірі 82% від чинної заробітної плати, що після перерахунку становитиме 36 736 грн.

ГУ ПФУ направило позивачці лист від 26.04.2021 року, в якому не заперечувало призначення на підставі рішення суду пенсії позивачу за вислугою років у розмірі 82% від заробітної плати. Посилаючись на ч.2 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» ГУ ПФУ повідомило позивача, що при перерахунку пенсії повинен бути застосований 60% розмір заробітної плати, та оскільки при перерахунку пенсії розмір пенсії зменшується та становитиме 26880,00 грн. (44800,00грн. х 60%) перерахунок є недоцільним. Крім того, до виплати розмір пенсії буде становити 17 690,00 грн. (обмеження максимальним розміром згідно з ч.3 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.30).

Позивач вважаючи неправомірними дії відповідача звернулась до суду з даним позовом.

Дослідивши заяви по суті та надані учасниками справи докази суд дійшов всновку про обгрунтованність позовних вимог позивача. При цьому суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (ст.92 Конституції України).

Право позивача на отриманння пенсії у розмірі 82% заробітної плати без обмежень максимальним розміром встановлено рішенням суду. Позивач отримує пенсію за вислугою років як працівник прокуратури у розмірі 32 612,63 грн.

Частина 20 ст.86 Закону №1697-VII щодо умов та порядку перерахунку вже призначених пенсій передбачала, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 (справа №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) положення ч.20 ст. 86 Закону №1697-VIІ визнано такими, що не відповідають Конституції України. Конституційний Суд України вирішив, що ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» підлягає застосуванню в первинній редакції.

Частиною другою статті 152 Конституції України, ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з 13.12.2019 у працівників прокуратури, у тому числі позивача, виникло право на перерахунок раніше призначеної пенсії у відповідності до вимог ч.20 ст.86 Закону №1697-VIІ, згідно з якою призначенні працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.

Таким чином, ч.20 ст.86 Закону, яка є єдиною нормою права, що регулює порядок перерахунку пенсії прокурора, не передбачено можливості та права органів ПФУ зменшувати відсотковий розмір пенсії за вислугу років, зокрема, з 82% до 60%.

Крім того, право позивача на отримання пенсії в розмірі 82% від суми місячного (чинного) заробітку встановлено рішенням суду. Вказана позиція також відповідає подальшій практики судів.

Зокрема, щодо пенсій військових та поліцейських по зразковій справі №240/5401/18 в рішенні від 04.02.2019 року Верховний суд зазначив, що процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. При перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

На теперішній час не існує будь-якого нормативного чи підзаконного акту, яким би встановлювалось право пенсійного органу при перерахунку пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру» зменшувати або змінювати чинники, за якими пенсію було призначено, у зв`язку з чим посилання відповідача у наданій позивачу відповіді в частині зменшення відсоткового розміру пенсії є протиправним.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема, у постановах Верховного Суду ВС від 03.05.2018 у справі №308/11498/16-а, від 10.04.2019 у справі №310/6638/16-а висловлена правова позиція згідно з якою при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому зміни у законодавстві щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Верховний суд, посилаючись на ст.58 Конституції України (закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи), ч.1 ст.9 КАС України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) зазначив, що оскільки перерахунок пенсії позивачу пов`язаний з переглядом розміру вже призначеної йому пенсії, при визначенні розміру не може поширюватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача. Отже, застосувавши відсоток - 80 при визначенні розміру пенсії після проведення перерахунку, відповідач порушив право позивача, оскільки при призначенні пенсії первісно встановлено для її обрахунку розмір 90 відсотків від заробітку. Тож колегія суддів прийшла до висновку, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом №3668-VІ зміни до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосувалися порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Тому, застосувавши при перерахунку пенсії 80%, а не 90% від заробітної плати відповідач діяв протиправно.

Враховуючи висновки Верховного Суду при вирішення спірних правовідносин по даній справі суд вважає, що відповідач ГУ ПФУ, зазначаючи, що при перерахунку пенсії позивачу ОСОБА_1 повинен застосовуватися інший відсотковий розмір пенсії (60%, а не 82%) по відношенню до місячної заробітної плати, діяв не на підставі Конституції та законів України та порушив її права.

Правовим висновком суду по даній справі є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача у розмірі 82% заробітної плати визначеної у довідці №641 від 08.04.2021 року.

Крім того, правовим висновком суду є відсутність підстав при перерахунку пенсії позивачу на підставі довідки №641 від 08.04.2021 року застосовувати обмеження десятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

При цьому суд виходить з наступного.

13.12.2019 року Конституційний Суд України прийняв рішення №7-р(ІІ)/2019, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.20 ст. 86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14.10.2014 року №1697-УІІ зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Конституційним Судом України встановлено, що положення ч. 20 ст. 86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14.10.2014 року №1697-УІІ зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а також встановлений порядок виконання, визначено, що частина 20 ст. 86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14.10.2014 року підлягає застосуванню в первинній редакції.

Таким чином, питання перерахунку пенсії працівникам прокуратури визначені єдиною нормою, яка є спеціальною, - ч. 20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Загальні питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури регламентовані спеціальним законом, а саме ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Частиною 13 ст.86 Закону встановлено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті:

- призначаються,

- перераховуються і

- виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Тобто, ст.86 Закону регламентує питання як призначення так і перерахунку пенсій. Проте згідно сталою практики Верховного Суду процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.

Стаття 86 Закону регламентує окремо:

1) стаж роботи (посади), якій надає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до вказаного Закону, у тому числі по інвалідності, та розмір виплат, що включаються в заробіток при призначенні пенсії (частини 1, 3, 5, 6, 8-10 статті 86);

2) розмір відсотків (60%) від суми місячної (чинної) заробітної плати, яка застосовується при призначенні пенсії (ч.2 статті 86);

3) призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника (ч.19 ст.86 Закону);

4) розмір обчислення та виплати пенсій пенсіонерам з 1 січня 2018 року, яким пенсія, призначена відповідно до цієї статті, у період їх роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, а також законами України «Про статус народного депутата», «Про державну службу» «Про судоустрій і статус суддів» (ч.15 ст.86 Закону).

5) умови та порядок перерахунку пенсій працівникам прокуратури (ч.20 ст.86 Закону)

Таким чином, питання перерахунку пенсій працівникам прокуратури регламентовані лише ч.20 ст.86 Закону.

Інші частини вказаної статті регламентують питання призначення пенсій, а також їх розміру їх виплати у разі роботи особи, якій призначена пенсія за вислугою років, на посадах визначних в ч.15 ст.86 Закону.

Відповідно до ч.15 Закону саме до працюючого пенсіонера на визначених вказаною нормою посадах застосовуються обмеження призначених пенсій десятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Частина 15 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» жодним чином не стосується питань перерахунку пенсій пенсіонерам, які не працюють на зазначених у вказаній нормі закону посадах.

Частина 20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», яка є єдиною нормою права, що регулює порядок перерахунку пенсії прокурора, не передбачено можливості та права органів ПФУ при перерахунку пенсії саме за вислугу років застосовувати обмеження максимального розміру пенсії десятьма розмірам прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 року по справі № 589/3997/16-а вказав, що Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ є спеціальним та визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України визначено і на теперішній час регулюється ст.86 Закону №1697-VІІ.

Встановлені ч.15 ст.86 Закону №1697-VІІ вимоги щодо обчислення та виплати пенсій стосуються лише осіб, яким пенсія призначена після 01.01.2016 року та які продовжують працювати на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, а також законами України «Про статус народного депутата», «Про державну службу» «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач не підпадає під дію частини 15 ст.86 Закону №1697-VІІ.

Крім того, метою запровадження змін в пенсійне законодавство у 2015 році було виключення із законодавства призначення та перерахунку пенсій за вислугою років.

Зокрема у п.4 розділу III « Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ зазначено: Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати до 1 травня 2015 року на розгляд Верховної Ради України проект закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних (крім пенсій військовослужбовців і наукових працівників), на загальних підставах;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Відповідно до п.5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ - у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата», «Про Кабінет Міністрів», «Про судову експертизу», «Про НБУ», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Між тим, 18.06.2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення №5-р(ІІ)/2020 по справі №3-189/2018 (1819/18), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис п.5 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Конституційний Суд України в рішенні зазначив, що припис п.5 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, що визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року зазначено, що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачності приписів права. Європейський суд з прав людини виснував принцип передбачності юридичної норми, зазначивши: «Припис не може розглядатись як „право“, якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія» [рішення Європейського суду з прав людини у справі „The Sunday Times v. The United Kingdom (No. 1)“ від 26 квітня 1979 року (заява № 6538/74), § 49].

Конституційний Суд України констатує, що за наведеними характеристиками припис п.5 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону № 213-VIII не відповідає вимозі передбачності як складового елемента принципу юридичної визначеності, а отже, суперечить принципові верховенства права (правовладдя), закладеному частиною 1 статті 8 Конституції України.

Складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, „виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань“. Застосована законодавцем у приписі п.5 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону №213-VIII конструкція загалом є сприятливою для виникнення у певної категорії громадян (включно з конкретною - прокурорів) легітимних очікувань і стосовно того, що законодавець ухвалить до 1 червня 2015 року „новий закон“ щодо призначення всіх пенсій, і стосовно того, що в ньому буде вирішено питання „спеціальних пенсій“, порядку їх призначення та їх розміру.

Якби законодавець учинив саме так, ймовірність чого допускав припис пункту 5 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону №213-VIII, то не виникло б стану, за якого можна було б говорити про „скасування з 1 червня 2015 року норм щодо пенсійного забезпечення осіб“, яким призначення пенсії здійснюється відповідно до тієї низки нормативних актів, що їх зазначено в цьому приписі. Окрім того, приписи абзаців 2 й 3 пункту 4 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону №213-VIII, що безпосередньо пов`язані з приписом пункту 5 цього ж розділу, створювали додаткові підстави для правомірних (легітимних) очікувань громадян, що Кабінет Міністрів України підготує та внесе на розгляд Верховної Ради України до 1 травня 2015 року проєкт закону щодо призначення всіх пенсій, зокрема спеціальних. Проте ні того (Кабінет Міністрів України не вніс до Верховної Ради України такого законопроєкту), ні іншого (Верховна Рада Україна відповідно не ухвалила такого законопроєкту до 1 червня 2015 року) не відбулося.

Цю ситуацію можна розглядати як таку, за якої припис пункту 5 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону №213-VIII спричинив виникнення у певної категорії громадян (конкретно - прокурорів) відчуття краху легітимних очікувань, що є несумісним з вимогою юридичної визначеності як складовим елементом принципу верховенства права (правовладдя). Конституційний Суд України звертає увагу на те, що недотримання законодавцем принципу юридичної визначеності як складового елемента принципу верховенства права (правовладдя) спричинило неоднакове застосування судами припису пункту 5 розділу III „Прикінцеві положення“ Закону №213-VIII.

Також Конституційний Суд наголосив, що одним із найвагоміших наслідків конституційної реформи 2016 року стосовно організації державної влади в Україні є те, що з набранням чинності Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 2 червня 2016 року №1401-VIII інститут прокуратури втратив відокремлений статус у структурі державної влади. Натомість за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Проте не лише структурне положення ст.131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (ч.10 статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність.

Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: „Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів“

Відповідно до ч.2 ст.92 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України вважає за доцільне конкретизувати свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001, вказавши, що стале забезпечення фінансування судів з метою створення належних умов для їх функціонування потребує також сталого фінансування органів прокуратури, зокрема, належного соціального захисту їх працівників та осіб, які вийшли на пенсію. Потреба у належному соціальному захисті працівників органів прокуратури випливає з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.

Враховуючи міжнародні стандарти діяльності органів прокуратури та юридичні позиції Конституційного Суду України, метою нормативного регулювання, зокрема питань соціального захисту працівників прокуратури, є уникнення втручання інших органів влади в діяльність прокуратури з метою додержання принципу поділу влади та закріплення виключно на рівні закону питань пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Вказана позиція щодо конкретизації своєї юридичної позиції, викладеної в Рішенні від 3 жовтня 2001 року №12-рп/2001, зазначена також у рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(ІІ)/2019, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч.20 ст. 86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14.10.2014 року №1697-УІІ зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України та визначивши, що ч.20 ст.86 Закону України „Про прокуратуру“ від 14.10. 2014 року підлягає застосуванню в первинній редакції.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного суду від 24.06.2020 року по справі №580/234/19, оскільки вона стосується пенсійних правовідносин, які регламентовані загальним Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Проте пенсійне забезпечення працівників прокуратури регламентовано спеціальним законом – Законом України «Про прокуратуру».

Також суд вважає помилковим посилання у відзиві на позов на те, що починаючи з 01 березня 2018 року внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний. Позивачу перерахунок пенсії з 01.03.2018 року не здійснювався.

Згідно ст.6 КАС України суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.

Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року «Гайгузус проти Австрії», якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Оскільки позивач, працюючи в органах прокуратури України, добросовісно сплачувала передбачені чинним законодавством страхові внески до Пенсійного фонду, дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії можуть вважатися, з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини, втручанням у її право на мирне володіння майном - пенсією.

Відповідно до ст.2 КАС України з адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дії відповідача по відмові (недоцільності) у проведенні перерахунку пенсії позивача за вислугою років та зобов`язання відповідача з урахуваннням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2021 року позивачу на підставі довідки прокуратури Одеської області №641 від 08.04.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача 700,00грн.

На час прийняття рішення по справі судом не встановлено підстав для застосуванння ст.382 КАС України щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139, 242-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років на підставі довідки прокуратури Одеської області №641 від 08.04.2021 року, починаючи з 01.04.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з урахуваннням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні, здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2021 року ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі довідки Одеської обласної прокуратури №641 від 08.04.2021 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 700,00 гривень.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В.Катаєва