Ухвала суду № 9779530, 11.03.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2010 р.Справа № 2-а-36458/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Карнаух А.М.

представника відповідача Богданової М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2009р. по справі№2-а-36458/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Менко, ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Менко, ЛТД” (далі по тексту позивач, ТОВ „Менко, ЛТД”) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі по тексту - відповідач), в якому просив суд:

- визнати недійсними податковое повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова від 11.02.2009 р. № 0002722302/2 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 39257,00 грн. та за штрафними санкціями 19628,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0002732302/2 від 11.02.2009 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем 238,00 грн. та за штрафним санкціями 170 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2009 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова №0002732302/2 від 11.02.2009 р. про визначення ТОВ „Менко, ЛТД” податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 58885,50 грн., у т.ч. за основним платежем 39257,0 грн., за штрафними санкціями - 19628,50 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.4.1, 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі по тексту - Закон).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем 20 жовтня 2008 року проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 30.06.2008 року.

За результатами перевірки складено Акт від 20.10.2008 р. №5622/235/21224494.

Згідно з висновками акту перевірки перевіркою встановлені порушення п.п.5.4.10 п.5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на прибуток та п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7; п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 48370,00 грн.,

На підставі акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення-рішення:

-№ 0002722302/0 від 29.10.2008 р. про визначення ТОВ „Менко, ЛТД” податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 408,0 грн., у т.ч. за основним платежем 238,0 грн., за штрафними санкціями 170,0 грн.;

-№ 0002732302/0 від 29.10.2008 р. про визначення ТОВ „Менко, ЛТД” податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 72555,0 грн., у т.ч. за основним платежем 48370,0 грн., за штрафними санкціями - 24185,0 грн.

Рішенням ДПІ у Київському районі м. Харкова від 24.11.2008 р. № 18007/10/25-020 внесені зміни до податкового повідомлення-рішення № 0002732302/0 від 29.10.2008 р., а саме: суму податкового зобовязання з ПДВ визначено в розмірі 39257,00 грн., розмір штрафних санкцій -19628,50 грн. Суму донарахованого ПДВ зменшено відповідачем самостійно у звязку з порушенням при визначені суми податкового зобовязання з ПДВ вимог п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

За результатами оскарження позивачем податкових повідомлень-рішень від 29.10.2008 р. № 0002722302/0, № 0002732302/0 в адміністративному порядку, ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

-№ 0002722302/2 від 11.02.2009 р. про визначення ТОВ „Менко, ЛТД” податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 408,0 грн., у т.ч. за основним платежем 238,0 грн., за штрафними санкціями 170,0 грн.;

-№ 0002732302/2 від 11.02.2009 р. про визначення ТОВ „Менко, ЛТД” податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 58885,50 грн., у т.ч. за основним платежем 39257,0 грн., за штрафними санкціями - 19628,0 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова №0002732302/2 від 11.02.2009 р. про визначення ТОВ „Менко, ЛТД” податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 58885,50 грн., у т.ч. за основним платежем 39257,0 грн., за штрафними санкціями - 19628,50 грн. суд першої інстанції виходив з того, що належним чином не довів правомірність винесеного податкового повідомлення рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, згідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди зобовязані перевірити оскаржене рішення на предмет прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень, суд зобовязаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів. та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарівз метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку .

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що вирішальним при визначенні права платника податку на податковий кредит з вартості товарів, придбаних таким платником податку, є факт придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до приписів п. 1.32. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ „Менко, ЛТД” є торгівля продуктами дитячого харчування. Вказаний вид діяльності є регулярним, постійним, суттєвим, направленим на отримання доходу підприємством позивача. Зазначене не заперечується відповідачем. Як встановлено перевіркою, фактично у періоді, що перевірявся, ТОВ „Менко, ЛТД” здійснювало оптову торгівлю продуктами дитячого харчування.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що придбавши продукти дитячого харчування з метою їх подальшого продажу, тобто, для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, позивач правомірно включив суми ПДВ з вартості таких товарів до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 5.1.21 п.5.1 ст.5 Закону України „Про податок на додану вартість”, звільняються від оподаткування операції з подання благодійної допомоги, а саме безоплатна передача товарів (робіт, послуг) особам, визначеним абзацами "а", "б" і "е" підпункту 7.11.1 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з метою їх безпосереднього використання у благодійницьких цілях, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) набувачам (суб'єктам) благодійної допомоги відповідно до законодавства.

Під безоплатною передачею слід розуміти поставку товарів (робіт, послуг) набувачам благодійної допомоги без будь-якої грошової, матеріальної або інших видів компенсацій їх вартості з боку таких отримувачів або інших осіб. Порушення цього правила прирівнюється до навмисного ухилення від оподаткування особою, яка надає такі товари (послуги).

Відповідно до ст.2 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації", благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги; набувачі благодійної допомоги - фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу. Фізичні та юридичні особи можуть займатися благодійництвом самостійно або разом з відповідними благодійними організаціями, зареєстрованими у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до приписів норм абзацу 5 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, якщо у подальшому товари, які придбавались з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то з метою оподаткування такі товари вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання, але не нижче ціни їх придбання.

Як вбачається з матеріалів справи, отримавши листи від лікарняних установ з проханням надати благодійну допомогу для хворих дітей, позивач передав продукти дитячого харчування лікарняним установам та на підставі норм абзацу 5 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” нарахував податкові зобов'язання з ПДВ з вартості переданих товарів.

Колегія суддів зазначає, що норми чинного законодавства не містять вимог відносно необхідності коригування правомірно визначеного податкового кредиту з вартості товарів, які придбавались з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а фактично передані безоплатно набувачам благодійної допомоги.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежного оформлення податкових накладних, з наступних підстав.

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” , платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За результатами перевірки, відповідачем не встановлено факту включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, які не містять реквізитів, визначених п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону.

Згідно з п.6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97 р. N 165, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.06.97 за N 233/2037, з подальшими змінами та доповненнями, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. ТОВ „Компанія НС ЛТД”, ТД „Ласуня”, ТОВ „ТД „Кроха” - підприємства, що видавали позивачу податкові накладні, за якими відповідачем зменшено податковий кредит за період з жовтня 2005 р. по червень 2007 р., зареєстровані як платники ПДВ в податкових органах з присвоєнням індивідуальних податкових номерів.

Згідно з п.5 Порядку заповнення податкової накладної, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наявність окремих недоліків в податкових накладних не роблять податкові накладні недійсними та не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказу, який підтверджує факт здійснення господарської операції, сплату контрагентами позивача податкового зобов'язання з податку на додану вартість та право покупця на податковий кредит.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, правомірність включення підприємством до складу податкового кредиту з ПДВ витрат по сплаті податку за період з жовтня 2005 року по червень 2007 року на суму 38985,00 грн. підтверджується податковими накладними, отриманими позивачем від продавців контрагентів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях позивача відсутнє порушення вимог п.п.7.2.6 п. 7.2 ст.7; п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а отже, податкове повідомлення рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова №0002732302/2 від 11.02.2009 р. є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2009р. по справі№2-а-36458/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Шевцова Н.В.

Судді<підпис >

<підпис >Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 16.03.2010 р.