Постанова № 9768781, 25.05.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 25/313-А Головуючий у 1-й інстанції: Станік С.Р. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"25" травня 2010 р.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.,

при секретарі: Плаксі В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову Господарського суду м. Києва від 10 березня 2009 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке індустріальне представництво» до Київської регіональної митниці про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень форми «Р»,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2007 року Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Німецьке індустріальне представництво» звернулося до Київської регіональної митниці про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень форми «Р». Свої вимоги мотивує тим, що не погоджується з вказаними податковими повідомленнями, якими йому донараховано податкові зобовязання за платежем по ввізному миту та податку на додану вартість, а також застосовано штрафні санкції, оскільки, на його думку, відсутні підстави для розмитнення належного йому товару автонавантажувачів за кодом товару за класифікацією Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) 8427 20 11 00 за ставкою ввізного мита 5%, оскільки зазначена техніка за своїм функціональним призначенням та технічними характеристиками підпадає під класифікацію товару за УКТ ЗЕД 8427 20 19 00, ставка ввізного мита по якому є 0%. Крім цього зазначає, що його доводи підтверджуються експертним висновком, у звязку з чим вважає донарахування відповідачем податкових зобовязань безпідставним.

Постановою Господарського суду м. Києва від 10 березня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення форми «Р» № 15 від 19.02.2007 року на суму 50659,53 грн. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення форми «Р» № 16 від 19.02.2007 року на суму 10132,21 грн.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Київська регіональна митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції змінити наступних підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду, якщо суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Київською регіональною митницею відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами», статті 69 Митного кодексу України та на виконання наказу Київської регіональної митниці від 08.02.2007 № 125 була проведена камеральна перевірка зовнішньоекономічної діяльності ПІІ ТОВ «Німецьке індустріальне представництво» з питань правильності класифікації товару згідно УКТ ЗЕД за вантажними митними деклараціями (далі ВМД) від 30.08.2005 року № 100000007/5/074342, від 30.08.2005 року № 100000007/5/074343, від 23.09.2005 року № 100000007/5/077450, від 23.09.2005 року № 100000007/5/077453, від 07.10.2005 року № 100000007/5/079335, від 19.10.2005року № 100000007/5/080778, від 24.10.2005 року № 100000007/5/081370, від 09.11.2005 року № 100000007/5/321556, від 16.11.2005 року № 100000007/5/322489 та повноти нарахування митних платежів.

За результатами даної перевірки складено Акт № 8/7/100000000/20010868 від 14.02.2007 року, згідно якого позивачем задекларовано до оформлення товари у митному відношенні «Автонавантажувачі «STILL» з вилковим захватом, самохідні, нові та бувші у використанні, з двигуном внутрішнього згорання, які класифіковано за кодом УКТ ЗЕД 8427 20 19 00 (ставка ввізного мита повна - 0%. пільгова -0%).

Згідно вказаного Акту перевіркою наданих до митного оформлення документів встановлено, що відповідно до вимог УКТ ЗЕД автонавантажувачі з вилковим захватом, що являють собою автонавантажувачі, які оснащені пристроєм, а саме вилковим захватом, та пристосовані для підіймання, переміщення та укладання вантажів у штабелі повинні класифікуватись у товарній під категорії 8427 20 11 00 згідно УКТ ЗЕД (ставка ввізного мита повна та пільгова - 5%). При цьому позивачем було сплачено митні платежі загалом на суму 195165,30 грн., в той час як вони повинні були нараховуватись та сплачуватись згідно коду УКТ ЗЕД 8427 20 11 00 та складати 253062,44 грн., тобто позивачем не сплачено 57897,14 грн. митних платежів, у звязку з чим зазначена сума податкового зобов'язання, що вказана без штрафних санкцій та пені, підлягає сплаті до Державного бюджету.

На підставі Акту відповідачем 19.02.2007 року винесено податкові повідомлення форми «Р» № 15 та № 16, відповідно до яких позивачу згідно з підпунктом «в» пп. 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", правилами 1 та 6 Основних правил інтерпретації класифікації товарів, вимогами Закону України «Про митний тариф України» та у зв'язку з виявленим порушенням наведених приписів закону, визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем «Ввізне мито» на загальну суму 50659,53 грн., у тому числі 48247,17 грн. за основним платежем, 2412,36 грн. за штрафними санкціями, а також за платежем «Податок на додану вартість» на загальну суму 10132,21 грн., у тому числі 9649,72 грн. за основним платежем, 482,49 грн. за штрафними санкціями.

Згідно рішення Київської регіональної митниці від 19.03.2007 року та рішення Державної митної служби України від 23.04.2007 року, прийнятих за результатами скарг позивача щодо скасування вищевказаних податкових повідомлень зазначені податкові повідомлення від 19.02.2007 № 15 на суму 50659,53 грн. та № 16 на суму 10132,21 грн. залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Вказані рішення мотивовані тим, що невірна класифікація позивачем товарів згідно вимог УКТ ЗЕД (автонавантажувачів) призвела до несплати ввізного мита на суму 48247,17 грн. та податку на додану вартість в сумі 9649,72 грн., а всього 57896,89 грн. Штрафні санкції, які передбачені п.п. 17.1.4 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" становлять 2894,85 грн., таким чином, загальна сума податкового зобов'язання позивача складає 60791,74 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у вищевказаних ВМД було правомірно визначено ставку ввізного мита саме в розмірі 0%, оскільки товар, який ним розмитнювався, відповідає товарній підкатегорії 8427 20 19 00 згідно УКТ ЗЕД, ставка по ввізному миту щодо якого станом на момент складання зазначених ВМД складала 0%, а тому, підстави для розмитнення автонавантажувачів за кодом товару за класифікацією УКТ ЗЕД 8427 20 11 00 за ставкою ввізного мита 5% у позивача були відсутні та відхиляє заперечення відповідача як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи, зокрема експертним висновком № 98 від 03.06.2008 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови виходив з тих мотивів, що заперечення відповідача щодо позовних вимог спростовуються матеріалами справи, зокрема експертним висновком, не врахувавши при цьому вимоги ст. 82 КАС України, за якою висновок експерта для суду не є обовязковим, а підлягає оцінці в сукупності й взаємозвязку з іншими доказами у справі.

Крім цього, суд першої інстанції, вирішуючи дану справу та враховуючи те, що в системі доказів наявний експертний висновок щодо коду товару, не перевірив його відповідність вимогам Закону України «Про судову експертизу» та Інструкції про призначення і проведення судових експертиз.

Зокрема, не врахував тієї обставини, що у висновку експерта відсутня досліджувана частина, у звязку з чим даний доказ не міг бути всебічно, повно та обєктивно досліджений судом першої інстанції. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на те, що даний експертний висновок складений з порушенням вимог ч. 1 ст. 82 КАС України та не міг братися судом до уваги згідно з правилами ст. 70 КАС України.

За таких обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог саме на підставі висновку експерта. Також колегія суддів вважає необєктивним та таким, що не відповідає обставинам справи висновок стосовно правильності визначення позивачем товарної підкатегорії розмитнюваних ним товарів з огляду на наступне.

Згідно чинного законодавства України класифікація товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, здійснюється відповідно до УКТ ЗЕД, Основних правил інтерпретації класифікації товарів, приміток до розділів, груп. Примітки до розділів, груп є невідємною частиною УКТ ЗЕД і мають юридичну силу.

УКТ ЗЕД базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів і Комбінованій тарифно-статистичній номенклатурі Європейського Союзу.

В УКТ ЗЕД дотримано принцип однозначного віднесення товарів до класифікаційних угрупувань, що дозволяє віднести товар тільки до одного класифікаційного угрупування.

Відповідно до УКТ ЗЕД класифікація самохідних автонавантажувачів з вилковим захватом та бензиновим (дизельним) двигуном з висотою підіймання більше 1м розглядається у товарній позиції 8427 «Автонавантажувачі з вилковим захватом; інші навантажувачі, оснащені підіймальним чи вантажно-розвантажувальним обладнанням, використовувані на підприємствах».

При цьому класифікуючи автонавантажувачі необхідно встановити його визначальні характеристики, а згідно з вимогами УКТ ЗЕД для цього необхідна документальна інформація про характеристики товару, визначальні для його класифікації (тип моделі, призначення, область застосування, технічні параметри), проте дані обставини не були враховані судом першої інстанції під час розгляду справи.

Згідно змісту листа Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи від 28.08.2006 року «Про класифікацію автонавантажувачів», яким з метою однозначного підходу до класифікації товару згідно з УКТ ЗЕД були надані розяснення стосовно того, що автонавантажувачі самохідні з двигуном внутрішнього згорання, які оснащені пристроєм, а саме: вилковим захватом, що пристосований для підіймання, переміщення та укладання вантажів у штабелі, класифікуються у товарній підкатегорії 8427 20 11 00 згідно УКТ ЗЕД. Також зазначено, що під іншими штабелювальними автонавантажувачами розуміються автонавантажувачі, які спроможні складати товар у штабелі та на яких встановлено або може бути встановлено будь-які штабелювальні пристрої, а саме: вилковий захват та інші захвати, пристосовані для підіймання, переміщення та укладання у штабелі, мати інші пристрої в залежності від призначення автонавантажувача та призначені для роботи на будь-якій місцевості (включаючи рівну місцевість).

Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що до товарної підкатегорії 8427 20 11 00 згідно з УКТ ЗЕД відносяться автонавантажувачі, які спроможні складати товар у штабелі та на яких встановлено або є можливість встановити будь-які штабелювальні пристрої, а саме: вилковий захват та інші захвати, пристосовані для підіймання, переміщення та укладання у штабелі, захвати кантувальні та призначені для роботи на будь-якій місцевості (включаючи рівну місцевість).

Як свідчать ВМД позивача та додатки до контрактів, задекларовані ним автонавантажувачі мають вилковий захват, при цьому за зазначеними позивачем технічними відомостями мають висоту підіймання понад 3м, окремі моделі, навіть, понад 4м, тобто пристосовані для підіймання, переміщення та укладання у штабелі, працюють на рівній місцевості, що дає підстави стверджувати, що за своїми технічними характеристиками даний товар відноситься до товарної підкатегорії 8427 20 11 00 згідно з УКТ ЗЕД.

Крім цього, поряд з автонавантажувачами позивачем було задекларовано до оформлення товари у митному відношенні «Електричні візки марки «STILL», код яких відповідно до ВМД було визначено за УКТ ЗЕД 8427 20 19 00. Проте вказані електричні візки згідно технічної документації є засобом для переміщення вантажу в одній (горизонтальній) площині на невеликі відстані у закритих приміщеннях, самохідні, які не призначені для підіймання, навантаження, розвантаження та штабелювання, використовуються на складах, заводах, а тому згідно з УКТ ЗЕД повинні класифікуватися за кодом 8709 11 90 00 «Транспортні засоби вантажні, самохідні без підіймальних або навантажувальних пристроїв, які використовуються на заводах, складах, у портах або в аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані». При цьому згідно з Законом України «Про митний тариф України» ставка ввізного мита на товар, який класифіковано за вказаним кодом, становить 10% від митної вартості товару.

Проте вказаним обставинам судом першої інстанції оцінки надано не було.

Отже, колегія суддів вважає помилковим та передчасним висновок суду першої інстанції про відсутність факту порушення позивачем законодавства при оформленні ВМД неправомірність застосування до нього відповідачем штрафних санкцій з вищевказаних підстав.

Проте згідно зі ст. 313 Митного кодексу України митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних угруповань, зазначених в УКТ ЗЕД (Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності), за якою товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Рішення митних органів відносно класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств та громадян.

Відповідно до п. 2.1, п. 2.2 ст. 2 Порядку роботи відділу номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, (далі - Порядок) Рішення про визначення коду при митному оформленні та контроль правильності класифікації товарів здійснюється посадовою особою Відділу номенклатури та контролю. У підрозділах митних органів, у яких у зв'язку з незначними обсягами митного оформлення не передбачено присутність представника ВНК (ВКМВ та Н) на постійній основі, контроль за правильністю класифікації товару та прийняття Рішення про визначення коду товару здійснюється посадовою особою, уповноваженою ВНК, яка пройшла відповідну підготовку та/або стажування у ВНК та має доступ до необхідних баз даних та інформації, що використовується для виконання покладених на ВНК завдань.

У разі, якщо приймається Рішення про визначення коду товару, що не відповідає інформації, заявленій у вантажній митній декларації, то ВМД згідно з п. 2.11 не може використовуватись для митного оформлення класифікованого товару.

ВНК (ВКМВ та Н) здійснює розгляд питань класифікації товарів за запитами підрозділів митниці.

На підставі п. 2.4 вищевказаного Порядку, вирішення питань класифікації товарів здійснюється посадовими особами ВНК (ВКМВ та Н) згідно з чинним законодавством на основі поданих до митного оформлення документів, які передаються до ВНК (ВКМВ та Н) разом із запитом.

Згідно з ст. 81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Обов'язки декларанта передбачені ст. 88 Митного кодексу України, відповідно до якої до обов'язків декларанта не входить визначення коду товару, він лише заявляє (декларує) його у ВМД, а митний орган зобов'язаний самостійно класифікувати товар (проконтролювати класифікацію), визначити (нарахувати) суму мита (ст. 17 Закону України "Про Єдиний митний тариф") та податку на додану вартість, що підлягають сплаті.

З урахуванням зазначеного, висновки відповідача про порушення позивачем вимог щодо класифікації товарів згідно УКТ ЗЕД є помилковими, оскільки такий обовязок законодавчо покладений саме на митні органи.

Крім цього, відповідач не надав суду документальної інформації щодо характеристики товару, визначальної для його класифікації (тип моделі, призначення, область застосування, технічні параметри), на підставі якої відповідачем було встановлено, що автонавантажувачі, зазначені в вантажно-митних деклараціях позивача, повинні класифікуватись за підкатегорією 8427 20 11 00, а електричні візки за підкатегорією 8709 11 90 00 згідно з УКТЗЕД.

З огляду на вищевказане колегія суддів зазначає наступне.

Порядок прийняття рішень про визначення коду товарів встановлений Порядком роботи відділу номенклатури та класифікації товарів регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим наказом N 646 від 01.10.2003 року та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2003 року за N 96/8317. Згідно з цим Порядком право на прийняття таких рішень надано відповідним відділам регіональної митниці, іншого порядку прийняття рішень про визначення коду товару або будь-яких виключень чинним законодавством України не передбачає.

Відповідачем фактично було внесено зміни у ВМД, що суперечить ст. 90 Митного кодексу України, відповідно до якої посадові особи митних органів не мають права змінювати чи доповнювати відомості, зазначені в митній декларації, за винятком внесення до неї відомостей, що належать до компетенції митних органів. Крім того, межі компетенції при прийнятті рішення про визначення коду товару зазначені виключно у Порядку, і чинним законодавством митним органам не надано прав змінювати код товару у інший спосіб та порядок.

В будь-якому разі визначення коду товару можливе лише за рішенням ВНК за наявності підстав, які повинні підтверджуватися відповідними документами або висновками спеціалістів, як це передбачено п. 2.5 Порядку.

Отже, у відповідача не було законних підстав приймати спірні податкові повідомлення.

Таким чином, відповідач перевищив свої повноваження, встановлені чинним законодавством, чим порушив вимоги ст. 19 Конституції України.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення вимог позивача проте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного зясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому постанова суду підлягає зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київської регіональної митниці залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 10 березня 2009 року змінити в мотивувальній частині обгрунтування норм матеріального права, які належить застосувати за даних спірних відносин.

В іншій частині постанову Господарського суду м. Києва від 10 березня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Е.Ю. Швед

О.В. Попович