Рішення № 97679542, 02.06.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5576/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Чех Н.А.,

за участі секретаря судового засідання - Кузьменко А.М.,

учасники справи:

представник позивача - Кубрак О.О.,

представник відповідача АТ «Альфа-Банк» - Святецький В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дій та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень,

установив:

Позивач звернулась до суду із позовною заявою про визнання неправомірними дій та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень посилаючись на те, що її батьки - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно із Договором іпотеки № 35.02-09465 від 14.05.2008 року є майновими поручителями ОСОБА_2 за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025 від 14.05.2008 року укладеного з АКБСР «Укрсоцбанк». За Договором іпотеки банку передано нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 . Дана квартира належить іпотекодавцям на праві власності: 2/3 частини на підставі свідоцтва, 1/3 частина на підставі договору купівлі-продажу від 28.07.2005 року. Заставна вартість предмету іпотеки - 570 650,00 грн. Договором визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в один з способів: на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності, або в інший, передбачений законом чи за домовленістю сторін. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона (позивач) є єдиною спадкоємицею першої черги після смерті батьків, та в установлені законом строки, звернулась із заявою про прийняття спадщини. В лютому 2019 року вона випадково дізналась із Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно, що 06.02.2019 року державним реєстратором Тарасенком І.М. було внесено запис-рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 454103999 від 07.02.2019 року про реєстрацію спірної квартири за АТ «Укрсоцбанк». Підставою слугував дублікат Договору іпотеки за № 35.02-09/465 від 14.05.2008 року, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. З даною реєстрацією вона категорично не згодна, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався. Крім того, не було вимоги про виконання порушеного зобов`язання на ім`я іпотекодавців. Окрім того, на момент реєстрації права власності за банком діяв мораторій. Вважає, що у державного реєстратора не було повноважень на прийняття оскаржуваного рішення, так як воно вчинено без нотаріальної дії.

В судовому засіданні представник позивача обставини викладені в позовній заяві, змінені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, врахувати письмові пояснення.

Представник відповідача - АТ «Альфа-Банк» в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Вважав, що було дотримано усіх норм законодавства. Право звернення стягнення на предмет іпотеки вказано в іпотечному договорі. Вважав, що відсутні підстави для застосування мораторію.

Представник відповідача КП «Реєстраційне бюро» до суду не з`явився, про день, час та місце розгляду справи сповіщався згідно норм процесуального законодавства, відзив на позовну заяву не подавав.

Третя особа - ОСОБА_2 до суду не з`явився, про день, час та місце розгляду справи сповіщався згідно норм процесуального законодавства.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача АТ «Альфа-Банк», дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Дана позовна заява зареєстрована в Дніпровському районному суді м. Києва 02.04.2019 року.

04.04.2019 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.04.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

29.05.2019 року за клопотанням представника позивача постановлено ухвалу про витребування доказів.

28.05.2019 року від представника АТ «Укрсоцбанк» надійшли пояснення.

15.08.2019 року від приватного нотаріуса Довбах Н.П. надійшли витребувані документи.

19.12.2019 року за клопотанням представника позивача постановлено ухвалу про витребування доказів.

19.12.2019 року постановлено ухвалу про залучення правонаступника АТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк».

28.01.2020 року надійшли документи на виконання ухвали суду про витребування доказів.

26.02.2020 року постановлено ухвалу про витребування доказів.

19.03.2020 року надійшли витребувані документи.

Ухвалою від 24.06.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

01.02.2021 року надійшли пояснення від АТ «Альфа-Банк».

16.03.2021 року та 18.05.2021 року від представника позивача надійшли пояснення.

В суді встановлено, що 14.05.2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 79 100,00 доларів США, строком до 13.05.2018 року, зі сплатою проценті за користування коштами - 14,00 % річних.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору, між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено Іпотечний договір № 35.02-09/465 від 14.05.2008 року. За умовами даного договору іпотекодавці передали іпотекодержателю двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Встановлено, що спірна квартира на момент укладення іпотечного договору належала ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на праві приватної власності: 2/3 частини на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 09.12.1997 року, та 1/3 частина на підставі Договору купівлі продажу 1/3 частини квартири (згідно свідоцтва про право власності на житло від 09.12.1997 року дана квартира належала на праві приватної спільної сумісної власності в рівних долях - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; 28.07.2005 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_4 1/3 частину квартири). Право власності зареєстровано в законному порядку.

Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. зареєстровано в реєстрі за № 2695.

Статтею 4 Договору іпотеки визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержатем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцями та відповідним покупцем в порядку статті 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

06.06.2017 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за заповітом (складений 14.12.2016 року) після смерті матері - ОСОБА_4 . ОСОБА_3 відмовився від прийняття обов`язкової частки.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 .

22.02.2018 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за законом після смерті батька - ОСОБА_3 .

06.02.2019 року АТ «Укрсоцбанк» звернувся до КП «Реєстраційне бюро» із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 . До заяви додано Іпотечний договір № 35.02-09/465 від 14.05.2008 року; Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 451/90025 від 14.05.2008 року; Додаткова угода від 28.10.2008 року, Договір про внесення змін від 13.12.2013 року; повідомлення № 365/2018 від 17.10.2018 року на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про сплату боргу за кредитним договором та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; Статут АТ «Укрсоцбанк», та конверти на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та повідомлення про їх невручення.

07.02.2019 року державний реєстратор Тарасенко Ігор Миколайович виніс рішення, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк», індексний номер 45410399.

З даною реєстрацією позивач не згодна, оскільки банк не повідомляв про намір задовольнити вимоги, як це передбачено ЗУ «Про іпотеку», майнові поручителі померли в 2017 році, відчуження квартири не можливе через мораторій, договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, у державного реєстратора не було повноважень на прийняття оскаржуваного рішення, так як воно вчинено без нотаріальної дії.

Статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності.

Особа, згідно з частиною 2 статті 321 ЦК України, може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 цього Закону іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

В постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц (провадження № 61-21032св18) вказано, що «загальноприйнятим у світовій практиці є застосування щодо юридично-значимих повідомлень принципу «доставки (одержання)» повідомлень, якщо сторони прямо не передбачили застосування принципу «відправлення». Зокрема: (а) у підпункті 3 пункту I.-1:109 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що повідомлення вступає в силу у момент досягнення адресата, якщо з нього не слідує більш пізній момент вступу у силу; (б) згідно пунктів 2, 3 Принципів європейського контрактного права з урахуванням положень пунктів (4) та (5), будь-які повідомлення набирають чинності з моменту, коли вони отримані адресатом. Повідомлення вважається одержаним адресатом, коли його вручено їй за місцем його діяльності або за поштовою адресою, або, якщо він не має місця діяльності або поштової адреси, - за місцем його постійного проживання; (в) відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року письмове повідомлення може бути не підписане, але в ньому обов`язково повинна зазначатись особа, яка його зробила або від імені якої воно зроблене. «Письмове повідомлення» включає телеграми, телекси і будь-які інші види телекомунікаційних повідомлень, які можна відтворити у формі документа, але не обмежується ними. Письмове повідомлення вважається наданим, коли воно отримане адресатом. Підхід стосовно застосування принципу «доставки (одержання)» юридично-значимих повідомлень висловлений і в українській судовій практиці. У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі 6-2988цс15 вказано, що: «[…] розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей. Отже, загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей».

Однак, як установлено з матеріалів справи, майнові поручителі в 2018 році не отримували від банку вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, оскільки померли в 2017 році.

Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 банком не направлялась.

07.06.2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 м2 для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас, Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зазначила, що Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні.

Відповідно до вимог статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року (провадження № 6-201цс14), від 05 лютого 2014 року (провадження № 6-131цс13) та Вищий господарський суд України у своїй постанові від 09 лютого 2015 року (провадження № 54/315), з якими мав бути обізнаний і суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, залучити до участі у справі власника майна переданого в іпотеку, і який отримав це майно у результаті розгляду господарського спору як суб`єкт підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-ІV іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, установлених статтею 12 Закону № 898-ІV, а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Дана позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20).

У даному випадку всі обов`язки іпотекодавця перейшли до ОСОБА_1 у момент переходу до неї права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування за заповітом та законом.

Згідно Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника іпотекодавця не припиняється. За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Враховуючи встановлені обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) вказано, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Дане свідчить про те, що КП «Реєстраційне бюро» за спірними правовідносинами не може бути відповідачем у справі.

За змістом пункту 1 частини 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення судового рішення у даній справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19.

За викладених обставин, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та оцінюючи їх у сукупності, враховуючи норми чинного законодавства на час вирішення спору у сфері державної реєстрації, суд приходить до висновку, що для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення державного реєстратора Тарасенка І.М. Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.02.2019 року, індексний номер 45410399, та припинити право власності за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, правонаступником якого АТ «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 м2, житловою площею 29,6 м2, зареєстроване 07.02.2019 року.

В іншій частині позовних вимог до Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» відмовити.

Відповідно до частин 1, 4, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З урахуванням наведеного суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з АТ «Альфа-Банк» на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 грн. та 384,20 грн., всього 1 152,60 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-84, 200, 258, 259, 273, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Комунального підприємства «Реєстраційне бюро», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання неправомірними дій та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень - задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенка Ігоря Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.02.2019 року, індексний номер 45410399, та припинити право власності за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714 (правонаступник Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019) на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 м2, житловою площею 29,6 м2, зареєстроване 07.02.2019 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714, адреса: м. Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок № 100) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 152,60 (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні 60 копійок) грн.

В частині вимог до Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 11.06.2021 року.

Суддя: