Рішення № 97665208, 10.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року м. Київ № 826/10690/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі-відповідач), в якому просить суд визнати неправомірними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язання призначити пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 17 вересня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на час звільнення мав право на пенсію за вислугу років по пільговому обрахуванню стажу. Рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є невмотивованим та незаконним, оскільки не враховує приписи Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393. Також зазначив, що відповідачем повністю проігноровано висновки суддів викладені в рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 10.05.2018 по справі №761/19074/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2018 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" необхідні календарні роки. Пільгове обчислення вислуги років позивача має значення при визначенні відсотку розміру пенсії від грошового забезпечення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Державної Пенітенціарної служби України від 15.09.2016 №223/ОС-16 (з особового складу) відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», пункту 4 статті 77 Закону України «Про національну Поліцію» звільнено полковника внутрішньої служби, заступника начальника управління організаційно-аналітичного та документального забезпечення апарату Державної пенітенціарної служби України ОСОБА_1 з 16 вересня 2016 року.

Згідно наказу, вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 19 років 1 місяць та 1 день, у пільговому обчисленні - 24 роки 5 місяців 21 день.

Позивач 20.03.2017 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років, у задоволенні якої листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.03.2017 №6773/03/Т-711 позивачу відмовлено та зазначено, зокрема, що заява про призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби, подається такими особами через уповноважені структурні підрозділи відповідних органів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.05.2018 по справі №761/19074/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дій щодо відмови в призначенні пенсії та зобов`язання призначити пенсію за вислугу років - задоволено частково; визнано протиправну бездіяльність Державної пенітенціарної служби України щодо нездійснення підготовки та не подання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на пільгових умовах; зобов`язано Державну пенітенціарну службу України в особі голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві документи на ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, що затверджений постановою Правління Пенсійного Фонду України від 30.01.2007 за №3-1.

На виконання вищевказаного рішення, Державною пенітенціарною службою України супровідним листом від 12.06.2018 №1359 направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду у Київській області матеріали для призначення пенсії позивачу.

Листом 20.06.2018 №1850/03 Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області повернуло без виконання пакет документів для призначення пенсії ОСОБА_1 .

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а своє право на пенсію порушеним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до статті 1-1 цього Закону зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, виключно на умовах зазначеного Закону здійснюється призначення пенсій особам, на яких поширюється дія вказаного Закону.

Відповідно до п. пункту «а» ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону (в редакції Законів України від 08.07.2011 №3668-VI та від 02.07.2015 №580-VIII) пенсія за вислугу років призначається:

а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Так, відповідно до частини другої статті 17 цього Закону до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

З наведеного слід дійти висновку, що базовою умовою для призначення пенсії є наявність саме календарної вислуги, - так як встановлено Законом та додатково - час/період - відповідно до часини другої статті 17 цього Закону, перелік видів служби та періодів часу, зазначений в якому, є вичерпним.

Закон не передбачає для цілей вирішення питання про призначення пенсії донарахування (включення) до календарної (базової) вислуги інших та періодів та строків служби, ніж зазначено вище.

На правильність такого застосування норм Закону щодо запровадження саме календарного обчислення, вказує і намір законодавця та суб`єкта законодавчої ініціативи (КМ України), викладений у пояснювальній записці (розміщена у вільному доступі на сайті ВР України) до законопроекту №7455 від 13.12.2010, який надалі був прийнятий як Закон, який встановив вищезгадане правове регулювання.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 22.11.2018 у справі №161/4876/17, від 27.03.2018 у справі №295/6301/17, від 19.09.2018 у справі №725/1959/17.

Враховуючи те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд приходить до висновку, що в контексті спірних відносин та за обставин даної справи, для призначення пенсії позивач повинен був мати станом на 16.09.2016 вислугу не менше 22 календарних роки та 6 місяців.

Однак, враховуючи відсутність такої календарної вислуги, суд приходить до висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарної (базової) вислуги років.

Пільгове донарахування стажу відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України можливе, але є похідним від наявності базової календарної вислуги, у даному випадку - не менше 22 календарних роки та 6 місяців.

Що стосується посилання позивача на вищезгадану постанову Шевченківського районного суду м. Києва, слід зазначити, що вказана справа стосується оскарження дій Державної Пенітенціарної служби України щодо відмови у підготовці та поданні до пенсійного органу документів для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах. Призначення пенсії здійснюється саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області на підставі наявних матеріалів. При цьому, щодо зазначеного судового рішення, слід зазначити, що відповідно до частини сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, чим і керується суд у даній справі.

Більше того, як вбачається з даних Єдиного реєстру судових рішень, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2018 у справі №761/19074/17 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.05.2018 скасовано в частині задоволених позовних вимог. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Міністерство юстиції Украйни про визнання неправомірними дій Державної пенітенціарної служби України щодо підготовки та подання до Головного управління пенсійного фонду України у м. Києві документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на пільгових умовах та зобов`язання Державної пенітенціарної служби України (Міністерство юстиції України, як правонаступника) підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві документи ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років на пільгових умовах у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, що затверджений постановою Правління Пенсійного Фонду України від 30 січня 2007 року за № 3-1 - відмовлено.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відтак, враховуючи вищенаведене у сукупності, судом не встановлено порушень прав чи інтересів позивача з боку відповідача, за висновком суду відповідач діяв правомірно відмовляючи у призначенні пенсії за вищевказаних обставин, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 242, 243, 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.