Рішення № 97637636, 14.06.2021, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/7136/20

Провадження № 2/263/325/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2021 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Налісної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень (відзив, відповідь на відзив тощо) на позов.

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшов позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі – АТ «Альфа-Банк»), який уточнений, в якому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 775 614 грн. 33 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 299 401 грн. 65 коп.; заборгованості за відсотками – 439 080 грн. 57 коп.; інфляційних втрат за кредитом – 15 868 грн. 29 коп.; інфляційних втрат за відсотками – 21 263 грн. 82 коп.; витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 634 грн. 22 коп., а також банк просив встановити подальші нарахування відповідно до умов кредитного договору до моменту виконання рішення суду відповідно до п. 10 ст. 265 ЦПК України.

Вимоги уточненого позову мотивовані тим, що 05 березня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 155/18-31-14. Внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк», правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків останнього є АТ «Альфа-Банк». Відповідно до умов укладеного кредитного договору, банк зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 370 000 грн., а відповідач зобов`язався у порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та Додатком 1 до нього – графіком погашення кредиту. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, у свою чергу відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, у результаті чого станом на 19 грудня 2019 року відповідач має заборгованість за тілом кредиту, сума якої становить 299 401 грн. 65 коп., за відсотками, сума яких становить 439 080 грн. 57 коп. У зв`язку із наявністю заборгованості банком нарахована пеня: за несвоєчасне повернення кредиту, розмір якої становить 104 058 грн. 71 коп.; за несвоєчасне повернення відсотків – 141 902 грн. 86 коп. Також банком нараховані інфляційні витрати, які за кредитом становлять 15 868 грн. 29 коп. та за відсотками – 21 263 грн. 82 коп. Посилаючись на указані обставини та положення ст. ст. 509, 525, 526, 1049, 1054 ЦК України, банк просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із заявленими вимогами, через свого представника – адвоката Рябошапку О.І., 24 листопада 2020 року подав відзив на позов, до якого не долучено доказів направлення його стороні позивача.

Судом відмовлено у прийнятті відзиву на позов з тих підстав, що такий не відповідав вимогам ст. 178 ЦПК України, оскільки представником позивача не представлено суду доказів на підтвердження його надіслання позивачу.

Таким чином, зазначений відзив не прийнятий судом до розгляду, тому не враховуються його мотиви при прийнятті рішення.

Рух справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 червня 2020 року позовну заяву АТ «альфа-Банк» залишено без руху.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 липня 2020 року відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначені у справі підготовчі судові засідання, роз`яснено сторонам право і строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та письмові заперечення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 30 листопада 2020 року відмовлено адвокату Рябошапка О.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 у прийнятті відзиву на позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та повернуто його відповідачу.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 січня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

Заяви та клопотання учасників справи.

Представник АТ «Альфа-Банк» – Дегтярьов Є.В. до судового засідання не з`явився, завчасно подав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, в якій наполягав на задоволенні позову.

Відповідач та його представник – адвокат Рябошапка О.І. до судового засідання не з`явилися, попередньо подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких наполягали на відмові у задоволенні позову з підстав пропуску банком позовної давності.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, у тому числі відсотків за користування кредитними коштами, інфляційних втрат.

Фактичні обставини справи, установлені судом.

Відповідно до договору не відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ СР «Укрсоцбанк») та фізичною особою, зареєстрованою як фізична – особа підприємець ОСОБА_1 , банк зобов`язався надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.1.1 кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 14,5 % річних за кредитом та комісій, в розмірі та порядку визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, який є невід`ємною складовою частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом, у сумі 370 000 грн. з наступним порядком надання траншів кредиту, а саме: протягом березня 2008 року.

Повернення кредиту буде здійснюватися рівними частинами, у сумі 3 854 грн. 17 коп., не пізніше 05 числа, кожного місяця, починаючи з березня 2008 року та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 04 березня 2016 року на умовах, визначених цим договором (п. 1.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, видача траншів кредиту на цілі, зазначені у п. 1.3 цього договору, проводиться після укладення договору, вказаного у п. 1.4 та п. п. 3.3.3 цього договору, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку банку на поточний рахунок позичальника в Приазовському відділенні ДАФ АКБ «Укрсоцбанк» в межах суми траншів кредиту, визначених п. п. 1.1.1 цього договору, на підставі письмових заяв позичальника.

Пунктами 4.1 – 4.3 кредитного договору, передбачена відповідальність сторін за неналежне виконання грошового зобов`язання, зокрема сплата пені, штрафу.

До договору не відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14 між сторонами укладені додаткові угоди від 17 жовтня 2008 року № 1, від 18 травня 2009 року № 2, від 20 липня 2010 року № 3, відповідно до яких внесені зміни: до Тарифів на послуги по наданню кредитів в частині сплати комісії; строк та суму сплати чергової частини щомісячного платежу; кінцевий термін повернення кредитної заборгованості за договором, а саме: до 04 березня 2018 року.

Відповідно до розрахунку вимог банку з неповернення ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 155/18-31-14 від 05 березня 2008 року, станом на 19 грудня 2019 року заборгованість: за кредитом становить 299 401 грн. 65 коп.; за відсотками – 439 080 грн. 57 коп.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту – 104 058 грн. 71 коп.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків – 141 902 грн. 86 коп.; інфляційні втрати за кредитом – 15 868 грн. 29 коп.; інфляційні витрати за відсотками – 21 263 грн. 82 коп.

Відповідно до протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, АТ «Альфа-Банк» є (виступає) правонаступником АТ «Укрсоцбанк».

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність фізичної особи підприємця ОСОБА_1 припинена з 07 жовтня 2014 року за власним рішенням.

Оцінка доказів.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Проводячи оцінку досліджених доказів, суд вважає, що вони відповідають змісту статей 77 – 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення.

У суду відсутні мотив, які є підставою для відхилення цих доказів та про їх відхилення не заявлено клопотання жодної із сторін.

Отже факт укладення кредитного договору та отримання грошових коштів мав місце, жодною із сторін не оспорений, тому приймається судом.

Мотиви суду.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту за договором не відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14 у розмірі 299 401 грн. 65 коп.

Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі – Закон № 3262-IV) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (стаття 1 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).

Судом установлено, що судовим наказом Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 лютого 2010 року у справі № 2-н-245/10 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» (Приазовське відділення Донецької обласної філії ) на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в Приазовському відділенні Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 05 березня 2008 року у розмірі 380 587 грн. 87 коп., судовий збір у розмірі 850 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн., а всього 381 467 грн. 87 коп.

Указаний судовий наказ міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua/Review/7929025, тому його текст використовується судом при здійсненні судочинства у цій справі.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правовим наслідком преюдиціальності є обов`язковість до врахування певних фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, за цим судовим наказом з ОСОБА_1 на користь кредитора – АКБ СР «Укрсоцбанк» стягнута заборгованість за договором не відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14.

Згідно з частиною першою статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Аналогічний за змістом висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Європейський суд з справ людини у своїх рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У цій справі АТ «Альфа-Банк», як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», звернулося з позовом до ОСОБА_1 , як позичальника та боржника, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14, зокрема за тілом кредитом у розмірі 299 401 грн. 65 коп.

Водночас у справі встановлено, що АКБ СР «Укрсоцбанк» у лютому 2010 року вже зверталося до суду із заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14, посилаючись на наявність заборгованості за указаним кредитним договором та неповернення позичальником цих коштів на вимогу кредитора.

Судовим наказом Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18лютого 2010 року стягнуто у порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АКБ СР «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту від 05 березня 2008 року у розмірі 380 587 грн. 87 коп.

Порівняльний аналіз предметів спору у цій справі та у справі № 2-н-245/10 свідчить, що в частині вимог про стягнення (повернення) коштів за тілом кредиту за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14 вони є тотожним, оскільки цим предметом є стягнення (повернення) грошових коштів у розмірі 299 401 грн. 65 коп. та 380 587 грн. 87 коп.

Деяка редакційна відмінність у формулюванні позивачем повторної аналогічної вимоги «про стягнення коштів у розмірі 299 401 грн. 65 коп.» замість попереднього формулювання «про стягнення коштів у розмірі 380 587 грн. 87 коп.» не є зміною предмета позову, оскільки по своїй суті ці предмети є аналогічними (тіло кредиту).

Тотожними є і склад сторін, що є очевидним, а також підстава позову - невиконання умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів.

Викладення АТ «Альфа Банк» у новому позові вимог у дещо зміненій редакції не є свідченням пред`явлення позову у вказаній частині інших підстав.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про тотожність позовів у зазначеній частині та про наявність передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, спрямованих на стягнення (повернення) коштів за кредитним договором (тіла кредиту) від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14.

Отже, у цій справі стягнення заборгованості за кредитним договором (тіла кредиту) від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14, за наявності судового наказу від 18 лютого 2010 року у справі № 2-н-245/10, буде подвійним стягненням з ОСОБА_1 , що є порушенням ст. 61 Конституції України, тому провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 299 401 грн. 65 коп. підлягає закриттю з наведених підстав.

Щодо вимог про стягнення відсотків за користування кредитом.

Банк просить стягнути відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 439 080 грн. 57 коп. за період з 03 грудня 2008 року по 19 червня 2019 року

Відповідно до п. 1.1.2 договору, повернення кредиту буде здійснюватися рівними частинами, у сумі 3 854 грн. 17 коп., не пізніше 5 числа, кожного місяця починаючи з березня 2008 року та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 04 березня 2016 року на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 2.1 додаткової угоди від 20 липня 2010 року № 3 до договору не відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14, сторони встановили новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості за договором, а саме: до 04 березня 2018 року.

Відповідно до п. 3.2.2.2, договору, кредитор має право вимагати від позичальника дострокового виконання ним всіх своїх зобов`язань за цим договором протягом 30 календарних днів від дня отримання позичальником письмової вимоги про повернення кредиту, сплати процесів, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу).

Позичальник зобов`язаний на вимогу кредитора у випадках, передбачених п. п. 2.8, 2.12.3, 3.2.7, 3.2.8 цього договору, достроково протягом 30 календарних днів після отримання позичальником письмової вимоги кредитора, повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливу неустойку (пеню, штраф), а також достроково виконати свої зобов`язання у випадках, в порядку та в строки, що передбачені в пункті 5.4 цього договору (п. 3.3.16 договору).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

У справі установлено, що предметом кредитного договору є національна валюта – гривня. Сторонами зазначена дата повернення суми кредиту – 04 березня 2018 року (додаткова угода від 20 липня 2010 року № 3).

Банк скористався своїм правом та на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України пред`явив до позичальника вимоги про дострокове повернення всієї суми позики (судовий наказ від 18 лютого 2010 року).

Наявність судового наказу, яким достроково задоволені вимоги кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому вимоги банку про стягнення відсотків за період з 18 лютого 2010 року по 19 червня 2019 року не ґрунтуються на вимогах закону, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення відсотків за період з 03 грудня 2008 року по 10 лютого 2008 року (у межах строку дії договору), то такі задоволенню не підлягають, оскільки строк для звернення з позовом за цими вимогами пропущено без поважної причини та про застосування позовної давності заявлено відповідачем у спорі (ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України)

За відсутності підстав для стягнення відсотків за користування кредитним коштам, відсутні підстави для застосування положень ч. 10 ст. 265 ЦПК України.

Щодо вимог про стягнення інфляційних витрат за неповернутим кредитом і відсотками, то згідно з розрахунком заборгованості банк просить стягнути їх за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року.

Як підставу для стягнення інфляційних витрат за неповернутим кредитом і відсотками банк наводить положення ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів».

Відповідач у справі просить застосувати до вимог банку позовну давність та відмовити у зв`язку з цим у позові.

З цим позовом банк звернувся до суду 10 червня 2020 року.

Главою 19 «Позовна давність» розділу V «Строки та терміни. Позовна давність» Книги Першої «Загальні положення» ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України у сукупності з наведеними нормами про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), в якій суд погодився з аналогічними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, згідно з якою:

«Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

Як зазначено вище, банк просив стягнути інфляційні втрати за кредитом та відсотками у розмірі 15 868 грн. 29 коп. та 21 263 грн. 82 коп. відповідно, за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року, а з позовом до суду звернувся 10 червня 2020 року, що обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, тому ці вимоги ґрунтуються на змісті ч. 2 ст. 625 ЦПК України, їх розмір відповідачем не спростований, у зв`язку з чим приймається судом, і до цих вимог відсутні підстави для застосування позовної давності, внаслідок чого суд їх задовольняє.

Проводячи підсумок, суд дійшов наступних висновків.

За вимогами про стягнення кредитної заборгованості (тіла кредиту), провадження у справі підлягає закриттю з підстав наявності судового рішення, яке набрало законної сили.

За вимогами про стягнення відсотків за користування кредитом, то такі задоволенню не підлягають, оскільки:

– отримавши судовий наказ про стягнення усієї суми заборгованості, банк змінив строк виконання грошового зобов`язання, і з цієї дати він наділений правом на застосування положень ст. 625 ЦК України, а не стягнення відсотків, передбачених умовами кредитного договору, тому до вимог про стягнення відсотків за користування кредитом починаючи з 11 лютого 2010 року суд застосує саме наведену підставу для відмови у позові.

– до вимог про стягнення відсотків за період з грудня 2008 року по 10 лютого 2010 року судом застосовано позовну давність та саме з цих підстав відмовлено в цій частині позовних вимог.

За вимогами про стягнення інфляційних витрат за неповернутим кредитом і відсотками та згідно з розрахунком заборгованості за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року, то такі ґрунтуються на положеннях ч. 2 ст. 625 ЦК України та подані у межах строку позовної давності, тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з квитанції про сплату судового збору, розмір судових витрат складає 11 634 грн. 22 коп., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору, пропорційну до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 37 132 грн. 11 коп. х 100 % : 775 614 грн. 33 коп. ціни позову = 4,78 %), тобто 4,78 % від ціни позову (4,78 % х 11 634 грн. 22 коп.: 100% = 556 грн. 12 коп.), що складає 556 грн. 12 коп.

Інша частина витрат зі сплати судового збору покладається на сторону позивача.

Керуючись ст. ст. 256, 257, 267, 526, 530, 546, 548, 549, 550, 551, 610, 611, 625, 629, 631, 634, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 – 81, 141, 176, 255, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 299 401 (двісті дев`яності дев`ять тисяч чотириста одна) гривня 65 копійок за договором не відновлювальної кредитної лінії від 05 березня 2008 року № 155/18-31-14, – закрити з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та інфляційних витрат – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» розмір інфляційних витрат за кредитом у розмірі 15 868 (п`ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят вісім) гривень 29 копійок та за відсотками у розмірі 21 263 (двадцять одна тисяча двісті шістдесят три) гривні 82 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 556 (п`ятсот п`ятдесят шість) гривень 12 копійок.

В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 14 червня 2021 року.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Акціонерне товариства «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, засоби зв`язку – 044 496 33 50;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського УМВС України в Донецькій області 05 липня 1996 року, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , засоби зв`язку відсутні.

Суддя О.М.Музика