Постанова № 9760313, 28.05.2010, Харківський окружний адміністративний суд

КОПІЯ< Текст >

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28.05.2010 р. № 2а- 45403/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Пянової Я.В.

При секретарі: Басової Н.М.

За участю представників сторін:

позивача: Рябчун Р.М.

відповідача: Межерицький А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Приватного підприємства «Олан” до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство „Олан” (далі ПП „Олан”), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області (далі ДПІ у Зміївському районі Харківської області), в якому з урахуванням заяви про уточнення та доповнення позовних вимог просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області від 17.06.2009 р. № 0000552310/0, від 24.07.2009 р. № 0000552310/1, від 01.10.2009 р. № 0000552310/2, від 23.12.2009 р. № 0000552310/3 про визначення податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 27274,90 грн., у т.ч. за основним платежем 20827,00 грн., за штрафними санкціями - 6447,90 грн., та від 17.06.2009 р. № 0000562310/0, від 24.07.2009 р. № 0000562310/1, від 01.10.2009 р. № 0000562310/2, від 23.12.2009 р. № 0000562310/3 про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 11670,00 грн., у т.ч. за основним платежем 7780,00 грн., за штрафними санкціями - 3890,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки, висновки якого суперечать фактичним обставинам, нормам чинного законодавства; вказує на те, що договори, укладені між ПП „Олан” та ПП „КАФ-БУД” не є нікчемними, не визнані недійсними в установленому законом порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, ДПІ у Зміївському районі Харківської області, надав заперечення на адміністративний позов та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на виявлені перевіркою порушення податкового законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з таких підстав.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що ДПІ у Зміївському районі Харківської області проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства „Олан”, код ЄДРПОУ 32506594, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої було складено акт від 01.06.2009 року № 709/23/32506594 (далі акт перевірки).

Згідно з висновками акту перевірки (стор. 40 акту) перевіркою встановлено порушення ПП „Олан” п.п.8.1.2, п.п.8.1.3 п.8.1, п.п. 8.3.1 п.8.3, п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8, п.5.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями (далі по тексту Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”), в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся на 30964,00 грн.; ч.1ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП „Олан” з ПП „КАФ-БУД”. Також, згідно з висновками акту, перевіркою встановлено відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.4, ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (далі по тексту Закон України „Про податок на додану вартість”), дані відображені ПП „Олан” у деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р. про обсяги надання послуг по устрою водопроводу та каналізації та податковий кредит не є дійсними на суму 7779,60 грн., у тому числі за квітень 2008 р. 1519 грн., за жовтень 2008 р. 6260,60 грн.

Підприємство не погодилось з висновками акту перевірки від 01.06.2009 року № 709/23/32506594 та надало до ДПІ у Зміївському районі Харківської області заперечення на вказаний акт перевірки. За результатами розгляду заперечень підприємства відповідачем зменшені нарахування податку на прибуток на суму 10137,00 грн., висновки перевірки щодо нарахування податку на додану вартість в сумі 7780,00 грн. залишені без змін.

На підставі акту перевірки ДПІ у Зміївському районі Харківської області прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.06.2009 р. № 0000552310/0 про визначення податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 27274,90 грн., у т.ч. за основним платежем 20827,00 грн., за штрафними санкціями - 6447,90 грн., та від 17.06.2009 р. № 0000562310/0 про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 11670,00 грн., у т.ч. за основним платежем 7780,00 грн., за штрафними санкціями - 3890,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались підприємством в апеляційному порядку шляхом подання первинної та повторних скарг відповідно до ДПІ у Зміївському районі Харківської області, ДПА у Харківській області та ДПА України.

За результатами апеляційного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін згідно з рішенням ДПІ у Зміївському районі Харківської області від 24.07.2009 р. № 3145/10/25-0-25, рішенням ДПА в Харківській області від 28.09.2009 р. № 3999/10/25-203, рішенням ДПА України від 16.12.2009 р. № 13052/6/25-0115.

За результатами розгляду первинної та повторних скарг відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.07.2009 р. № 0000552310/1, від 01.10.2009 р. № 0000552310/2, від 23.12.2009 р. № 0000552310/3, аналогічні податковому повідомленню-рішенню від 17.06.2009 р. № 0000552310/0, про визначення податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 27274,90 грн., у т.ч. за основним платежем 20827,00 грн., за штрафними санкціями - 6447,90 грн., та від 24.07.2009 р. № 0000562310/1, від 01.10.2009 р. № 0000562310/2, від 23.12.2009 р. № 0000562310/3, аналогічні податковому повідомленню-рішенню від 17.06.2009 р. № 0000562310/0, про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 11670,00 грн., у т.ч. за основним платежем 7780,00 грн., за штрафними санкціями - 3890,00 грн.

Судом встановлено, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень від 17.06.2009 р. № 0000552310/0, від 24.07.2009 р. № 0000552310/1, від 01.10.2009 р. № 0000552310/2, від 23.12.2009 р. № 0000552310/3 про визначення податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 27274,90 грн., у т.ч. за основним платежем 20827,00 грн., за штрафними санкціями - 6447,90 грн., слугували висновки акту перевірки про порушення ПП „Олан” п.п.8.1.2, п.п.8.1.3 п.8.1, п.п. 8.3.1 п.8.3, п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8, п.5.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Як зазначено в акті перевірки (стор.9, 10) перевіркою встановлено, що підприємство в жовтні 2008 року безпідставно віднесло до складу валових витрат 183754 грн., як суму перевищення балансової вартості нежитлової будівлі операторської АГЗП, реалізованої на користь ТОВ „АМАТ” над виручкою від продажу вказаної будівлі.

Відповідно до пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Як зазначено у пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 цього Закону, будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі належать до основних фондів групи 1.

Відповідно до пп. 8.4.2 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на самостійне виготовлення основних фондів платником податку для власних виробничих потреб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов'язані з їх виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

З досліджених під час розгляду справи письмових доказів встановлено, що балансова вартість нежитлової будівлі „А-1” (операторської) АГЗП, що знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Пятдесятиріччя СРСР, 241-Б, становила 120064,63 грн., що підтверджується актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма N ОЗ-1), накладними на придбання будівельних матеріалів, актами списання матеріалів на виробництво, актами приймання передачі виконаних робіт.

15.10.2008 року позивачем здійснено продаж вказаної нежитлової будівлі ТОВ „АМАТ” згідно з договором купівлі-продажу від 15.10.2008 року, видатковою накладною № 151008 від 15.10.2008 року. Продаж вчинено за 45600,00 грн., ПДВ - 9120,00 грн., всього: 54720,00 грн. Вартість відчужуваної нерухомості визначалась позивачем згідно з експертною оцінкою від 02.10.2008 року, якою встановлено, що ринкова вартість нежитлової будівлі „А-1” (операторської) АГЗП, що знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Пятдесятиріччя СРСР, 241-Б становить 45600,00 грн. (без ПДВ).

Відповідно до приписів п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги те, що балансова вартість нежитлової будівлі (операторської) АГЗП становила 120064,63 грн., а сума виручки від вказаної будівлі склала 45600,00 грн. (без ПДВ), позивач мав право віднести до складу валових витрат суму у розмірі 74464,63 грн. (120064,63 - 45600,00=74464,63), як суму перевищення балансової вартості нежитлової будівлі операторської АГЗП над виручкою від продажу вказаної будівлі. Відтак, за результатами господарської операції з реалізації позивачем нежитлової будівлі „А-1” (операторської) АГЗП на користь ТОВ „АМАТ” відповідачем неправомірно донараховано податок на прибуток у розмірі 18616,16 грн. (74464,63*25%=18616,16).

Крім того, суд зауважує, що відповідачем правомірно за результатами перевірки зменшено валовий дохід підприємства за IV квартал 2008 року на суму 45600,00 грн. з операції реалізації позивачем нежитлової будівлі „А-1” (операторської) АГЗП на користь ТОВ „АМАТ”. Зокрема, згідно з п.7.5 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до валового доходу платника податку включається прибуток від продажу (обміну, інших видів відчуження) основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації, визначений згідно із статтею 8 цього Закону. Враховуючи те, що згідно з п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону до валових доходів платника податку включається сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1, приймаючи до уваги той факт, що сума виручки від продажу нежитлової будівлі „А-1” (операторської) АГЗП не перевищує балансову вартість нежитлової будівлі, позивачем завищено валові доходи за IV квартал 2008 року на суму 45600,00 грн.

Згідно з п.п. 8.3.5. п.8.3 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів.

В порушення зазначеного, з досліджених під час розгляду справи письмових доказів та пояснень представника позивача судом встановлено, що в травні 2007 року, липні 2007 року позивачем придбано 2 колонки газорозподільні Астра 2-09, амортизація яких помилково розпочата позивачем з 4 кварталу 2008 року, з моменту введення в експлуатацію. Внаслідок вказаної помилки позивачем помилково недорахована амортизація за 3-4 кв. 2007 р., 1-3 кв. 2008 р. на загальну суму 15384,00 грн.

Згідно з п.3.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відтак, у зв'язку з помилковим заниженням підприємством амортизаційних відрахувань за 3-4 кв. 2007 р., 1-3 кв. 2008 р. на загальну суму 15384,00 грн. сума завищення податку на прибуток склала 3846,00 грн. (15384,00 * 25% = 3846,00 грн.).

З врахуванням неправомірно донарахованого податку на прибуток у розмірі 18616,16 грн. з операції реалізації позивачем нежитлової будівлі „А-1” (операторської) АГЗП на користь ТОВ „АМАТ” та суми завищення податку на прибуток у розмірі 3846,00 грн. у зв'язку з помилковим заниженням підприємством амортизаційних відрахувань, визначення відповідачем за результатами перевірки податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 27274,90 грн., у т.ч. за основним платежем 20827,00 грн., за штрафними санкціями - 6447,90 грн., є необґрунтованим.

Судом встановлено, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень від 17.06.2009 р. № 0000562310/0, від 24.07.2009 р. № 0000562310/1, від 01.10.2009 р. № 0000562310/2, від 23.12.2009 р. № 0000562310/3 про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 11670,00 грн., у т.ч. за основним платежем 7780,00 грн., за штрафними санкціями - 3890,00 грн. слугували висновки акту перевірки про неправомірне формування позивачем податкового кредиту на суму 7779,60 грн., у тому числі у квітні 2008 р. - 1519,00 грн., у жовтні 2008 р. - 6260,60 грн. з операцій придбання послуг по устрою каналізації та водопроводу у ПП „КАФ-БУД”.

З досліджених під час розгляду справи письмових доказів та пояснень представника відповідача судом встановлено, що підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань та фінансових санкцій по господарським операціям з ПП „КАФ-БУД” слугували висновки акту перевірки про фіктивність та нікчемність господарських операцій з придбання позивачем послуг по устрою каналізації та водопроводу за адресою: м. Харків, проспект Пятдесятиріччя СРСР, 241-Б на підставі договорів підряду № 16/4 від 13.12.2007 р. та № 11/05 від 22.01.2008 р.

ДПІ стверджує, що правочини, укладені позивачем з ПП „КАФ-БУД”, є нікчемними. Зокрема, відповідач в акті перевірки посилається на інформацію, отриману від ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, згідно якої засновником та директором ПП „КАФ-БУД” є ОСОБА_3 Згідно службової записки ВПМ ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 795/26-23 від 25.11.2008 р. в ході перевірки діяльності ПП „КАФ-БУД” директор ОСОБА_3 пояснив, що немає відношення до діяльності підприємства, функції директора та бухгалтера не виконував, печаткою не володів, товар від імені ПП „КАФ-БУД” не продавав та не купував, не заповнював та не здавав податкові декларації до ДПІ, став директором без мети здійснення підприємницької діяльності. Також відповідач посилається на висновок експерта № 386 від 08.10.2008 р., згідно з яким підписи від імені ОСОБА_3 в податкових деклараціях з ПДВ та в податкових деклараціях з податку на прибуток ПП „КАФ-БУД” виконані не гр. ОСОБА_3, а іншою особою. Під час розгляду справи представник відповідача надав постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 25.11.2009 р. по кримінальній справі по звинуваченню ОСОБА_3 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України „Службове підроблення”.

Одночасно відповідач вважає правочини, здійснені позивачем з ПП „КАФ-БУД” такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, тобто фіктивними. Фіктивність операцій, на думку ДПІ, доводиться відсутністю у контрагента необхідних для здійснення таких операцій основних засобів та трудових ресурсів.

Однак, суд із наведеним висновком погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Однією із обов'язкових вимог належності висновку експерта є попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Із наданого висновку почеркознавчого дослідження №386 від 08.10.2008 року, проведеного НДЕКЦ при ГУМВСУ в Харківській області, вбачається, що старший експерт ОСОБА_4 про таку відповідальність попереджений не був.

Стосовно пояснень ОСОБА_3, наданих начальнику ВПМ ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова 29.09.2008 року, суд також приходить до висновку про необхідність критичної їх оцінки, оскільки останній також не попереджений про кримінальну відповідальність, тому прийняти такі пояснення як належні, що надані особою як свідком, суд не вбачає можливим.

Крім того, суд зауважує, що пояснення ОСОБА_3 про те, що він не має відношення до діяльності ПП „КАФ-БУД”, не виконував функції директора вказаного підприємства та не володів печаткою підприємства спростовуються постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 25.11.2009 р. по кримінальній справі по звинуваченню ОСОБА_3 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України „Службове підроблення”.

Як вбачається з постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 25.11.2009 р., при розгляді кримінальної справи було встановлено, що ОСОБА_3, працюючи директором ПП „КАФ-БУД”, склав, завірив печаткою ПП „КАФ-БУД” та видав ОКЗ „Харківське художнє училище” завідомо неправдиві документи. Зважаючи на визнання ОСОБА_3 своєї вини у вчинені злочину, розкаяння у вчиненому, клопотання ОСОБА_3 про застосування Закону України „Про амністію”, звільнення від кримінальної відповідальності та припинення провадження у справі, Ленінський районний суд м. Харкова постановив звільнити ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та припинити провадження по кримінальній справі по звинуваченню ОСОБА_3 по ч.1 ст. 366 КК України.

Як слідує з вказаної постанови, в судовому порядку встановлено факт підроблення документів, які стосуються лише правовідносин ПП „КАФ-БУД” з ОКЗ „Харківське художнє училище”, та не встановлено фактів підроблення документів, складених ПП „КАФ-БУД” та іншими контрагентами.

Отже, висновок ДПІ про заповнення податкових накладних ПП "Каф-Буд" особою, яка не мала права на їх заповнення є необґрунтованим, належним чином не доведеним.

Суд не може погодитись з висновком відповідача про фіктивність та нікчемність правочинів, здійснені позивачем з ПП „КАФ-БУД”, виходячи з наступного.

Як зафіксовано фахівцями відповідача в акті перевірки (стор.21-24), відповідно до первинних бухгалтерських документів, податкових накладних позивач перебував у взаємовідносинах з ПП „КАФ-БУД” .

Судом встановлено та підтверджено актом перевірки, що на підставі догорів підряду № 16/4 від 13.12.2007 р. та № 11/05 від 22.01.2008 р. ПП „КАФ-БУД” виконало для ПП „Олан” роботи по устрою каналізації та водопроводу за адресою: м. Харків, проспект Пятдесятиріччя СРСР, 241-Б за місцезнаходженням АГЗП, що належала ПП „Олан”.

Під час слухання справи позивачем в підтвердження своєї позиції до суду надані додаткові пояснення, а також наступні документи: договори підряду № 16/4 від 13.12.2007 р. та № 11/05 від 22.01.2008 р., акт б/н від 28.12.2007 р. приймання виконаних підрядних робіт по устрою каналізації за адресою: м. Харків, проспект Пятдесятиріччя СРСР, 241-Б на суму 28563,60 грн., у т.ч. ПДВ 4760,60 грн., податкові накладні № 29 від 13.12.2007 р. на суму 14281,80 грн., у т.ч. ПДВ -2856,36 грн., № 34 від 28.12.2007 р. на суму 14281,80 грн., у т.ч. ПДВ 2856,36 грн.; акт б/н від 01.04.2008 р. приймання виконаних підрядних робіт по устрою водопроводу за адресою: м. Харків, проспект Пятдесятиріччя СРСР, 241-Б на суму 18114,00 грн., у т.ч. ПДВ 3019,00 грн., податкові накладні № 16 від 24.01.2008 р. на суму 9000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1500,00 грн., № 26 від 13.04.2008 р. на суму 9114,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1519,00 грн., платіжні доручення про оплату виконаних робіт № 161 від 13.12.2007 р. на суму 14281,80 грн., № 181 від 28.12.2007 р. на суму 14281,80 грн., № 12 від 24.01.2008 р. на суму 9000,00 грн., № 55 від 01.04.2008 р. на суму 9114,00 грн.

Суд зауважує, що надані позивачем до матеріалів справи документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” № 996-XIV від 16.07.1999 року та повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Виходячи зі змісту положень пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг)... та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Правомірність включення підприємством до складу податкового кредиту з ПДВ витрат по сплаті податку на суму 7779,60 грн. підтверджується податковими накладними, отриманими від ПП”КАФ-БУД”. Наявність цих податкових накладних підтверджена перевіркою (стор. 23 акту перевірки ).

Як випливає зі змісту пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Судом встановлено, що на дату укладання, виконання договорів підряду з ПП „КАФ-БУД” позивач та його контрагент були зареєстровані як платники ПДВ.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках...Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.6 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Будь-яких зауважень з приводу неналежного заповнення податкових накладних з боку перевіряючих у акті перевірки не зазначено.

Згідно з нормами п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

З матеріалів справи слідує, що суми податкового кредиту з ПДВ у розмірі 6260,60 грн., у тому числі 2380,30 грн. згідно з податковою накладною № 29 від 13.12.2007 р. на суму 14281,80 грн., у т.ч. ПДВ -2856,36 грн., 2380,30 грн. згідно з податковою накладною № 34 від 28.12.2007 р. на суму 14281,80 грн., у т.ч. ПДВ 2856,36 грн., 1500,00 грн. згідно з податковою накладною № 16 від 24.01.2008 р. на суму 9000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1500,00 грн. включені позивачем до складу податкового кредиту в жовтні 2008 року по даті отримання позивачем податкових накладних, що підтверджено реєстром вхідної кореспонденції по ПП „Олан” за жовтень 2008 року та податковою декларацією з ПДВ за жовтень 2008 року.

Судом прийнято до уваги, що відповідно до підпункту 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005 року (далі порядок №327), не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Суд зазначає, що відсутнє посилання на законодавчу норму, яка дає право податковому органу за наявності вищевказаних документів робити висновки про безпідставне віднесення до податкового кредиту платником податків за умови відсутності з боку платника податків порушення податкового законодавства.

Тобто, в порушення норм чинного законодавства та з перевищенням повноважень, наданих органам державної податкової служби статтею 10-11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” №509 від 04.12.1990 року, в акті перевірки визначено нікчемними правочини, вчинені позивачем з ПП „КАФ-БУД”. При цьому, в акті перевірки наведено ряд законодавчих норм без привязки до фактичних обставин матеріалів перевірки, внаслідок чого невідомо, у чому ж полягає порушення позивачем цих норм та якими діями підприємство порушило ч.1ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд зазначає, що в акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що вищевказані правочини суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Висновки акту ґрунтуються виключно на особистих припущеннях фахівців податкового органу, що проводили перевірку без урахування наступного.

Згідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників позивача та його контрагента на момент укладання правочину. Такими доказами має бути вирок суду за кримінальною справою, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання, якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

Відповідачем не надано до суду жодного вищевказаного доказу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 ГКУ. При цьому, зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків передбачена спеціальним законом з оподаткування Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№2181 від 21.12.2000 р. та у відповідних випадках Кримінальним кодексом України.

В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачу було відомо про порушення ПП „КАФ-БУД” вимог податкового законодавства.

Отже, будьякі умисні дії товариства, а також посадових осіб юридичної особи, стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину відсутні.

У судовому засіданні встановлено, що на теперішній час та на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) ПП "Каф-Буд" було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про особу, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” встановлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно з нормами чинного законодавства, у разі якщо договір не спрямований на реальне створення правових наслідків, зумовлених ним, укладений лише про людське око, то такий договір є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори підряду № 16/4 від 13.12.2007 р. та № 11/05 від 22.01.2008 р., не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання вказаних договорів недійсними.

З огляду на зазначене, у відповідача відсутнє право без відповідного рішення суду стверджувати, що договори підряду № 16/4 від 13.12.2007 р. та № 11/05 від 22.01.2008 р., укладені між позивачем та ПП „КАФ-БУД”, вчинені без наміру створення правових наслідків, тобто є фіктивними.

Приписами ст.19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм Закону України “Про систему оподаткування” за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (стаття 9) та не визначено право (стаття 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Таким чином, позивач мав усі законодавчі підстави для відображення податкового кредиту по податковим накладним, отриманих від ПП „КАФ-БУД”, а викладені у акті перевірки висновки є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні фахівцями та посадовими особами органу державної податкової служби норм чинного законодавства та не можуть вважатися підставою для донарахування податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем норм Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.4, ст.7 Закону, та недійсність даних про обсяги надання послуг по устрою водопроводу та каналізації та податкового кредиту на суму 7779,60 грн., у тому числі за квітень 2008 р. 1519 грн., за жовтень 2008 р. 6260,60 грн., відображених ПП „Олан” у деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що висновок відповідача про порушення ПП „Олан” ст.4, ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 7779,60 грн. є безпідставним, не підкріпленим жодними доказами і носить характер субєктивних припущень.

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон України 2181), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на те, що відсутні підстави для донарахування відповідачем податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 7780,00 грн., відсутні підстави для застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій згідно п.п. 17.1.3 п.п. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України №2181 у розмірі 3890,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, вимоги позивача є правомірними, ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 71, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Приватного підприємства «Олан” до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування податкових повідомлень рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Зміївському районі Харківської області від 17.06.2009 р. № 0000552310/0, від 24.07.2009 р. № 0000552310/1, від 01.10.2009 р. № 0000552310/2, від 23.12.2009 р. № 0000552310/3 про визначення податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 27274,90 грн., у т.ч. за основним платежем 20827,00 грн., за штрафними санкціями - 6447,90 грн., та від 17.06.2009 р. № 0000562310/0, від 24.07.2009 р. № 0000562310/1, від 01.10.2009 р. № 0000562310/2, від 23.12.2009 р. № 0000562310/3 про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 11670,00 грн., у т.ч. за основним платежем 7780,00 грн., за штрафними санкціями - 3890,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Олан” (63401, Харківська обл., м. Зміїв, вул. 50 років Комсомолу, 126, кв. 76, код 32506594) 3,40 грн. (три грн. 40 коп.) судового збору.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 02.06.2010 р.

Суддя П'янова Я.В.