Рішення № 97563129, 08.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2021 року м. Київ № 640/12685/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОфісу Генерального прокурора до третя особаШевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Національна академія прокуратури Українипровизнання протиправною та скасування постанови від 01.04.2021р.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Офіс Генерального прокурора (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національна академія прокуратури України про визнання протиправною та скасування постанови від 01.04.2021р. про відкриття виконавчого провадження №65006002 та стягнення виконавчого збору у розмірі 147 673, 89 грн. та витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн.

Ухвалою суду від 31.05.2021р. суддею відкрито провадження у справі в порядку визначеному статями 268-271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у даному випадку відбувається виконання рішення про стягнення коштів з боржника, однак відповідачем не враховано, що порядок стягнення коштів обумовлено статусом боржника (державна установа) та визначено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». А тому, стягнення коштів з Національної академії прокуратури України повинно здійснювати Державною казначейською службою України, а не Державною виконавчою службою України.

На думку відповідача, відповідно до п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Таким чином, на думку позивача, державний виконавець вийшов за межі повноважень та прийняв протиправне рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, однак на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження надав копію матеріалів виконавчого провадження ВП №65006002.

Третя особа - будь - яких пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надала.

В судовому засіданні 08 червня 2021 року присутній представник позивача не заперечував, щодо подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року у справі №826/4249/15 визнано протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України №1503к від 23.10.2014р. про звільнення ОСОБА_1 з посади ректора Національної академії прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 на посаді ректора Національної академії прокуратури України; стягнено з Національної академії прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014р. по 28.09.2020р. в розмірі 1 476 738,90 грн. та зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

04 березня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з Національної академії прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014р. по 28.09.2020р. в розмірі 1 476 738,90 грн.

01 квітня 2021 року старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевичем Олександром Васильовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №826/4249/15 від 04.03.2021р. виданого Окружним адміністративним судом міста Києва про стягнення коштів в розмірі 1 476 738,90 грн.

Пунктом 2 даної постанови визначено, що боржнику необхідно сплатити виконавчий збір, що складає 10 відсотків від суми боргу - 147 673,89 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі - 300 грн.

Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 01 квітня 2021 року стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 147 673,89 грн.

Не погоджуючись з даною постановою та вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Щодо права на звернення до суду з позовом саме Офісом Генерального прокурора, суд зазначає наступне:

Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2002 № 1582. Указом Президента України від 25.10.2007 № 1013/2007 Академії надано статус національної та іменовано її Національною академією прокуратури України.

Відповідно до ч. З ст. 80 Закону України «Про прокуратуру», в редакції що діяла до 25.09.2019, Академія функціонує при Генеральній прокуратурі України. 02.01.2020 року розпочав свою роботу Офіс Генерального прокурора.

За приписами ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності, приймають уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань.

Відповідно до вищезазначених положень Закону постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Національну академію прокуратури України ліквідовано та погоджено пропозицію Генерального прокурора про здійснення заходів з її ліквідації Офісом Генерального прокурора.

Так, за змістом ст. 89 Закону України «Про прокуратуру» фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.

Статтею 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2021 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до цього Закону.

Таким чином фінансування діяльності Національної академії прокуратури України, яка знаходиться в процесі ліквідації, про що до Державного реєстру внесено відповідний запис, здійснюється за рахунок коштів, передбачених Офісу Генерального прокурора.

У даному випадку постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2021р. ВП№65006002 порушує права та інтереси Офісу Генерального прокурора, як головного розпорядника коштів.

З огляду на це Офіс Генерального прокурора є належним позивачем у даній справі.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIIІ), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5), Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення № 215), Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845), Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI).

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців, що передбачено частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконання рішень іншими органами та установами регламентовано приписами статті 6 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Судом з матеріалів справи встановлено, що виконавчий лист на підставі якого відкрито виконавче провадження стосується стягнення коштів, а боржником за виконавчим листом є Національна академія прокуратури України.

Відповідно до частин 1-3 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.

Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.

Пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

За змістом пункту 3 Положення № 215 основними завданнями Держказначейства є: 1) реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; 2) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Пунктом 9 Положення № 215 передбачено, що Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 845 цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

За визначеннями, наведеними у пункті 2 Порядку № 845, у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

- безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

- боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

- виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження";

- стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Так, за правилами підпункту 3 пункту 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли, зокрема, боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Згідно з пунктами 32, 33 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.

У разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника. У разі встановлення боржнику відповідних бюджетних асигнувань після передачі до Казначейства документів та відомостей орган Казначейства здійснює заходи, спрямовані на безспірне списання коштів з рахунків боржника, визначені цим Порядком.

Пунктом 47 Порядку № 845 встановлено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:

1) органом Казначейства:

- документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником;

- інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

2)керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Згідно з пунктом 48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (пункт 48).

Строки перерахування коштів перериваються на період усунення обставин, визначених у пунктах 11, 13 та 49 Порядку № 845.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 Порядку № 845 необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України (пункт 49).

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі (пункт 49).

Суд звертає увагу, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом № 1404-VIIІ, а є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI та Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VIIІ, та особливості їх виконання.

За частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Так, частиною 1 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина 2 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Отже, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 200/4120/19-а.

Таким чином, враховуючи той факт, що виконавчий лист № 826/4249/15 передбачає стягнення грошових коштів, а боржником за ними є державний орган, виконання цих виконавчих документів належить до виключної компетенції органів Казначейства.

Такий висновок ґрунтується на положеннях частини 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження", частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та пункту 3 Порядку № 845.

При цьому, суд звертає увагу, що окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Згідно з абзацами 3-6 пункту 4 розділу І Інструкції № 512/5 відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:

- боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

- сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Вказаний вище перелік є вичерпним.

Згідно з пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за підвідомчістю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 310/2157/17.

З огляду на те, що в силу приписів частини 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження", частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та пункту 3 Порядку № 845 виконання виконавчого листа № 826/4249/15 належить до виключної компетенції органів Казначейства, а не Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ).

У зв`язку із цим суд вважає, що державним виконавцем протиправно прийнято виконавчий лист до виконання та відкрито виконавче провадження із стягненням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки відповідач зобов`язаний був повернути виконавчий лист на підставі статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», однак цього зроблено не було.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що постанова старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Полінкевича О.В. про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2021 року ВП №65006002 та стягнення виконавчого збору у сумі 147 673,89 грн. та витрат виконавчого провадження в розмірі 300,00 грн. є протиправною та такою, що прийнята не у межах повноважень та не у спосіб визначений Конституцією України та з порушенням вимог ст.4, 26 Закону України «Про виконавче провадження».

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.

З урахуванням ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ (вул. Саксаганського 110, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ 34967593) у розмірі 2 270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень,00 коп.).

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Офісу Генерального прокурора (01011, вул. Різницька 13/15, місто Київ, код ЄДРПОУ 00034051) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Саксаганського 110, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ 34967593) від 01.04.2021р. про відкриття виконавчого провадження ВП №65006002 та стягнення виконавчого збору у сумі 147 673,89 грн., витрат виконавчого провадження в розмірі 300,00 грн.

Присудити на користь Офісу Генерального прокурора (01011, вул. Різницька 13/15, місто Київ, код ЄДРПОУ 00034051) здійснені ним документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень, 00коп.) з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ (вул. Саксаганського 110, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ 34967593).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями ст. 255, ч. 1 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.В. Амельохін