Ухвала суду № 9746962, 05.08.2009, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

справа № 22ц-4457/2009. Головуючий у першій інстанції: Омелюх В. М.

категорія: 45 Суддя-доповідач: Віхров В. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П'ятого серпня 2009 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:

Головуючого - Віхрова В. В.,

Суддів: Басуєвої Т. А., Волошина М. П.,

з секретарем Горобець К. В.,

за участі представника третьої особи Джихур Т. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича спілка «Діон» до ОСОБА_4, Селянського (фермерського) господарства «Лаванда» про визнання договору оренди недійсним та спонукання до вчинення дій, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України», за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича спілка «Діон» на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від четвертого червня 2009 року, -

ВСТАНОВИЛА:

СТОВ «ABC «Діон» (код ЄДРПОУ 25516791, с Малозахаріно Солонянського району) пред'явило у лютому 2009 року позов до ОСОБА_4 та СФГ «Лаванда» (код ЄДРПОУ 1655176, с Малозахаріно Солонянського району) про визнання укладеного між ними договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у ДП «Центр ДЗК», недійсним, посилаючись на порушення укладенням цього договору його переважного права як орендаря, який виконував належним чином свої обов'язки за попереднім договором оренди, що був укладений на п'ять років до 15.01.2008 з ОСОБА_4 , від якої пропозицій позивачу про укладення договору на запропонованих СФГ «Лаванда» умовах не надходило, а так само посилаючись на відсутність застережень в оспорюваному договорі про права третіх осіб на земельну ділянку, якими вважає своє переважне право, та відсутність строків і порядку внесення орендної плати, у зв'язку з чим також просив зобов'язати ДП «Центр ДЗК» виключити реєстраційний запис про договір, та спонукати ОСОБА_4 укласти з ним договір оренди земельної ділянки 8, 17 га на умовах договору оренди від 01.03.2008 між ОСОБА_4 та СФГ «Лаванда».

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від четвертого червня 2009 року СТОВ «ABC «Діон» відмовлено у задоволенні позову повністю; вирішено питання про судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, СТОВ «ABC «Діон» посилається на невідповідність висновків суду про строк договору оренди землі, укладеного 01.10.2002 між СТОВ «ABC «Діон» та ОСОБА_4 , з'ясованим у судовому засіданні обставинам фактичного володіння земельною ділянкою станом на 09.04.2008 у зв'язку з завершенням збиранням врожаю, як то передбачають умови п. 2.3 цього договору, а також на неналежну оцінку доказів направлення ОСОБА_4 на адресу позивача письмового попередження про відсутність наміру щодо пролонгації договору, внаслідок чого не застосована ст. 777 ЦК України, яка підлягала застосуванню, у зв'язку з чим порушує питання про ухвалення нового рішення щодо задоволення його вимог.

Заперечуючи проти доводів апеляції, СФГ «Лаванда» письмово пояснило, що позивач визнавав факт збирання врожаю до січня 2008 року і доказів про продовження ним польових робіт після 15.01.2008 зі згоди власника земельної ділянки не надав, а виступ ОСОБА_5 з доповіддю на зборах власників орендованих земельних ділянок про намір позивача переукласти договори оренди з обговоренням цього питання не може розглядатися як повідомлення з приводу поновлення конкретно визначеного договору оренди з відповідачем ОСОБА_4 та погодження у встановленій формі умов такого договору, та вимога про спонукання до укладення договору суперечить свободі договору.

Третя особа, ДП «Центр ДЗК» в особі начальника Дніпропетровської регіональної філії, вважає доводи апеляції безпідставними, оскільки по закінченні строку оренди позивач мав повернути земельну ділянку без зволікань, бо автоматичне поновлення договору оренди землі законодавством не передбачене, а позивач не довів, що пропонував власнику земельної ділянки поновити договір оренди з погодженням його умов до моменту укладення відповідачами спірного договору.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, доводи представника ДП «Центр ДЗК», яка вважала ухвалене місцевим судом рішення законним і обґрунтованим, у відсутність позивача, повідомленого про судовий розгляд згідно з ст. 77 ЦПК України, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що власник земельної ділянки до закінчення строку договору оренди направила позивачу повідомлення про необхідність повернення об'єкту оренди через небажання продовжувати дію цього договору, а позивач не виконував обов'язки з цього договору належним чином і до укладення оспорюваного ним договору не узгодив з позивачем умови поновлення договору оренди цієї земельної ділянки, внаслідок чого переважного права на укладення договору оренди позивач не мав.

Судом першої інстанції з наведенням відповідних мотивів з оцінки доказів встановлено, що отриману у приватну власність за державним актом серії ГП-ДП за № 082891 земельну ділянку площею 8, 17 га на території Малозахаринської сільської ради Солонянського району відповідач ОСОБА_4 на погоджених 01.10.2002 з позивачем умовах договору оренди, укладеному 15.01.2003 з моменту його реєстрації виконкомом Малозахаринської сільської ради строком на п'ять років, передала 01.10.2002 за здавально-приймальним актом у володіння та користування позивачу, якому 31.07.2007 відповідач ОСОБА_4 надіслала листа з запереченням продовжувати дію цього договору та з проханням повернути земельну ділянку по закінченні строку оренди.

Також, мотивовано відкинувши як не встановлений факт продовження польових робіт у зв'язку із збиранням врожаю позивачем на спірній земельній ділянці після 15.01.2008, суд першої інстанції на підставі досліджених доказів згідно з істиною встановив, що спірну земельну ділянку відповідач і ОСОБА_4 на погоджених 01.03.2008 умовах договору оренди, укладеному з співвідповідачем СФГ «Лаванда» строком на п'ять років з моменту його реєстрації 09.04.2008 у ДП «Центр ДЗК» за місцезнаходженням його Дніпропетровської регіональної філії в її Солонянському відділі під № 040813201273, передала 09.04.2008 за здавально-приймальним актом у володіння та користування співвідповідачу СФГ «Лаванда» під зобов'язання останнього сплачувати орендну плату в сумі 1 298 гривень щорічно до першого грудня поточного року, в натуральній формі зерном масою 2 500 кг і соломою масою 1 500 кг щорічно до першого листопада поточного року та у відробітковій формі шляхом оранки 0, 5 га городу щорічно до першого грудня поточного року (а.с. 11-12, 13).

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач на спростування цих фактів у встановлений нормами ЦПК України строк жодних допустимих і достатніх доказів суду не подав, як не заявляв апеляційному суду клопотань про прийняття та дослідження нових доказів з цього приводу, які б дали достатні підстави для сумнівів у фальшивості наданих суду доказів та в істинності встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для розв'язання пред'явленого позову, а тому доводи апеляції позивача щодо п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України не приймаються до уваги. Тим більше, що позивач, в особі свого директора, не може уникнути заборони заперечувати проти належного факту визнання на засіданні суду першої інстанції того, що земельну ділянку відповідача ОСОБА_4 він у 2007 році восени залишив під пар, а починаючи з березня 2008 року не обробляв повністю з причин її , передання відповідачу СФГ «Лаванда», та на зборах орендодавців персонально відповідачу ОСОБА_4 не заявляв про намір скористатися переважним правом на переукладення з нею договору оренди.

Відкинуті місцевим загальним судом, як не встановлені за браком доказів, факт виконання позивачем своїх обов'язків з договору оренди від 01.10.2002, серед іншого, щодо сплати орендної плати належним чином, тобто у спосіб, строки і прядок передбачені його умовами без їх порушення, що не спростовує апелятор, не оскаржуючи рішення суду в цій частині. Колегія суддів при цьому має зауважити, що набуття орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий строк пов'язується ст. 777 ЦК України з його добросовісністю, у зв'язку з чим презумпція ч. 5 ст. 12 ЦК України застосуванню не підлягає, а тягар доказування цієї обставини за ст. ст. 10, 60 ЦПК України покладається на позивача, який стверджує про свою добросовісність.

Визначаючи згідно з ст. ст. 11, 303 ЦПК України межі розгляду цієї справи, суд апеляційної інстанції виходе з того, що правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, з яких звернувся позивач до суду, на що звертав увагу судів Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови № 3 від 28.04.1978 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», у зв'язку з чим спірний договір оренди підлягає перевірці на дійсність за ст. 15 Закону України «Про оренду землі» щодо його змісту в частині, в якій вона заперечується позивачем, а рішенням суду не можуть встановлюватися обов'язки для третіх осіб, і виключення реєстраційного запису про оспорюваний договір (в разі визнання його недійсним) є обов'язками визначеного законодавством державного реєстратора, який може бути примушений до їх виконання лише в разі виникнення спору внаслідок відмови здійснити реєстраційну дію, а тому суд згідно з ст. 4 ЦПК України у цій справі у жодному разі не може вирішувати питання про зобов'язання ДП «Центр ДЗК» до вчинення реєстраційних дій.

Право оренди статтею 93 ЗК України визначається як зобов'язальне (відносне), що виникає з договору, і до речових прав відповідно до Книги третьої ЦК України, як і до легатів за ст. 1238 ЦК України, не належить. Згідно з ст. ст. 110, 111 ЗК України до обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку віднесені, серед іншого: заборона на її продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку; заборона на передачу її в оренду (суборенду); - на встановлення яких сторони у справі не посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень і, відповідно, наявність яких судом першої інстанції не встановлена. Через це застосування ст. ст. З, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» значення для розв'язання спору у цій справі не має.

За ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачається як пролонгація договору за фактичним користуванням відповідно до частини третьої цієї статті, що кореспондується з ст. 764 ЦК України, коли сам договір не вважається припиненим, так і переважне право на поновлення договору за ч.ч. 1 і 2 цієї статті, що кореспондується з ст. 777 ЦК України, коли з припиненням договору оренди орендар набуває право переважно перед іншими особами акцептувати оферту, що виходе від орендодавця, або на вчинену ним оферту за інших рівних умов отримати акцепт орендодавця, уклавши новий договір оренди ( ст. ст. 638 ч. 2, 641, 642 ЦК України), у зв'язку з чим у передбачених ст. ст. 645, 646 ЦК України випадках таке право відповідно до абз. З ч. 1 ст. 777 ЦК України припиняється.

Відповідно, переважні права добросовісного орендаря до обмежень (обтяжень) прав землекористувачів не відносяться, а тому їх порушення не може мати своїм наслідком недійсність укладеного власником договору оренди, і підлягають захисту за аналогією з ч. 4 ст. 362 ЦК України пред'явленням вимоги про зміну правовідношення за п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України з переведенням на позивача прав і обов'язків орендаря за укладеним договором, що у цій справі не заявлено.

За таких обставин, колегія суддів має відзначити, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність передбачених ст. 215 ЦК України підстав, на які посилався позивач, для визнання укладеного між відповідачами договору оренди недійсним, та правильно кваліфікував проведені позивачем після закінчення строку договору оренди у березні та червні 2008 року збори орендодавців такими, що не мають ознак явної і безумовної заяви особи, яка б добросовісно виконувала умови договору, про свій намір скористатися переважним правом, своєчасно у встановлений законом строк адресованої контрагенту за договором ОСОБА_4 , а не широкому загалу.

З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що наведені в апеляційній скарзі доводи, будучи неспроможними, повністю спростовані наведеними в рішенні висновками місцевого суду, що ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а з матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з суворим додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права, а тому згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України перегляду (скасуванню чи змінені) не підлягає.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 291, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова палата, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-виробнича спілка «Діон» відхилити, а рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від четвертого червня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.