Рішення № 97452941, 07.06.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8150/20

Провадження № 2/204/561/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого – судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Сокола Д.О.,

представниці позивачів – адвокатки Дударенко А.Д., представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Дніпровської міської ради, третя особа – ОСОБА_4 , про виділ частки в окремий самостійний об`єкт нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

03 грудня 2020 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду зі спільною позовною заявою до відповідача Дніпровської міської ради, визначивши третьою особою – ОСОБА_4 , із вимогою про виділ частки в окремий самостійний об`єкт нерухомого майна (а. с. 3-5).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 06 листопада 2014 року між продавцями ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 й ОСОБА_8 та, покупцями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладеного договір купівлі-продажу частки квартири, який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Бузоверою С.А. За вказаним договором купівлі-продажу позивачі набули в рівних частинах право власності на 66/100 часток квартири АДРЕСА_1 , загальною прощею 70,5 кв. м, житловою площею 46.2 кв. м, яке зареєстровано ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за номерами запису № 7591354 ( ОСОБА_2 ) та № 7591416 ( ОСОБА_3 ). Пунктом 1.5 даного договору встановлено, що право на особистий сервітут, встановлений ст. 405 ЦК України, має ОСОБА_9 , а співвласником у справі спільної часткової власності на це майно є Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, який на підставі ст. 362 ЦК України, відмовився від переважного права купівлі 66/100 часток квартири. У зв`язку з реорганізацією Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради було перейменовано на Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, який є виконавчим органом Дніпровської міської ради. Після придбання 66/100 частки квартири позивачами було здійснено її перепланування, в результаті чого вони отримали приміщення із відокремленим входом та комунікаціями. По закінченню робіт з перепланування 66/100 частини квартири в окремий житловий об`єкт, позивачами було отримано Декларацію про готовність до експлуатації об`єкту, який належить до І-ІІІ категорії складності, із затвердженням того, що об`єкт вважається закінченим будівництвом та об`єкт готовий до експлуатації. Однак, з огляду на проживання третьої особи у квартирі, що стало перепоною для приватного життя позивачів, постало питання щодо виділення об`єкта нерухомого майна 66/100 частки квартири АДРЕСА_1 зі складу об`єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 . Тому позивачі зверталися до відповідача та третьої особи з пропозицією про укладення нотаріального договору про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, в порядку с т. 364 ЦК України, але відповіді від останніх не отримали. У зв`язку з цим позивачі вимушені звернутися до суду для виділення частки в окремий самостійний об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою суду від 08 грудня 2020 року у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання на 11 годину 00 хвилин 26 січня 2021 року (а. с. 58), яка надіслана учасникам справи 30 грудня 2020 року за вихідним № 28476/20-вих/2/204/2210/20 (а. с. 59).

04 лютого 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі (а. с. 72-73). В обґрунтування клопотання зазначено, що позивачами в позовній заяві зазначено про те, що вони зверталися до відповідача з пропозицією про укладення нотаріального посвідченого договору про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності в порядку с т. 364 ЦК України, але відповіді від нього так і не отримали. Дійсно, позивачі зверталися до відповідача з даною пропозицією 01 грудня 2020 року, тобто за два дні до звернення з даним позовом до суду. На вказані пропозиції позивачам надано відповідь, з якої вбачається, що для повного та всебічного розгляду пропозиції є необхідність у наданні додаткових матеріалів, зокрема, технічних паспортів та експертного висновку, у зв`язку з тим, що їх разом з нею надано не було. Тому у справі відсутній предмет спору, через що є підстави для закрити провадження у справі.

03 лютого 2021 року у судовому засіданні представником позивачів надано заперечення на клопотання про закриття провадження (а. с. 83-85). В обґрунтування даного клопотання вказано, що надання пропозиції відповідачем про надання технічних документів для об`єктивного дослідження обставин справи не свідчить про його добросовісний намір та добровільну згоду на укладання договору. Зазначають, що підстав для закриття провадження немає, оскільки предмет спору є, зокрема, те, що ОСОБА_4 не бажає контактувати з позивачами та вирішувати всі спірні питання мирно та в позасудовому порядку. Крім того, на момент надання заперечення, Дніпровською міською радою не надано позивачам відповіді на надані ними документи.

Представниця позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилалася на обставини, зазначені в позовній заяві та надала аналогічні пояснення, прохала їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти їх задоволення.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 98), про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06 листопада 2014 року між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та позивачами укладено договір купівлі-продажу 66/100 часток квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,5 кв. м., житловою площею 46,2 кв. м., що підтверджується копією договору купівлі-продажу частки квартири від 06 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Бузоверею С.А. (а. с. 9-10). У 2017 році позивачами та ОСОБА_4 здійснено самовільне загальне перепланування, шляхом розподілу квартири АДРЕСА_2 на дві окремі №№ 71 (загальною площею 44,7 кв. м., житловою 16.8 кв. м.) та 71-А (загальною площею 25,7 кв. м., житловою 15,58 кв. м), що підтверджується технічними паспортами від 23 жовтня 2017 року, виданими КП «Реформжитло» Дніпровської міської ради за інвентаризаційними справами № 403-17 та 404-17 (а. с. 11-13, 14-16). Проведено оцінку технічного стану основних будівних конструкцій даних квартир, що підтверджується відповідними технічними висновком проведеними ТОВ «Дніпропетровським проектно-конструкторським технологічним інститутом» (а. с. 17-24, 25-32). 22 травня 2017 року позивачами отримано Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, в якій зазначено, що об`єкт необхідно вважати, як такий, що закінчений будівництвом та готовий до експлуатації (а. с. 33-36). У 2020 році ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», на замовлення ОСОБА_3 , складено звіт про оцінку трикімнатної житлової квартири АДРЕСА_3 , відповідно до якого ринкова вартість вказаного майна становить 455007 гривень (а. с. 37-49). 17 листопада 2020 року позивачі звернулися до Дніпровської міської ради та ОСОБА_4 з пропозицією щодо укладання нотаріально посвідченого договору про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності в порядку ст. 364 ЦК України (а. с. 50-51), яка зареєстрована Дніпровською міською радою 01 грудня 2020 року за вхідним № 35/1312 (а. с. 74-75).

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 317 ЦК України визначено зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Нормами 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Статтею 355 ЦК України визначено поняття і види права спільної власності. Так, зокрема, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Вказуючи на вимоги про виділ в натурі, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності, позивачі посилались на ст. 364 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості його частки.

Таким чином, виділ у натурі частки із майна, що є об`єктом спільної часткової власності, може мати місце лише у випадку, якщо частка, яка підлягає виділу, після цього не втратить своїх властивостей і основного призначення.

Приписами ч. 4 ст. 364 ЦК України визначено, що договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 183 ЦК України передбачено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У п. п. 6,7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок» роз`яснено, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв`язку з цим стосовно до ст. 119 ЦК ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачами здійснено самовільне загальне перепланування (розподіл квартири АДРЕСА_1 на дві окремі квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , яке відповідно до технічного висновку, проведено із дотриманням вимог санітарних, пожежних та екологічних норм та правил, та у відповідності з вимогами діючих нормативних документів, що дозволяє квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 після перепланування надійно та безпечно експлуатувати в якості житла.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частину жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Під неспівмірною шкодою господарському призначенню слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень на нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Саме такий висновок міститься в правовій позиції викладеній в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира була перебудована та перепланована в дві окремі квартири з окремими входами. Однак право власності на переплановані частини у квартирі, як на об`єкт нерухомості, позивачі не набули.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 ЦК України, самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а і об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власниками отримано право власності.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією, що затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18 червня 2007 року.

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.2, 2.4 цієї Інструкції, поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 вказаної Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Крім того, вимогами п. 3.11 розділу 3 цієї Інструкції визначено, що за наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу частки нерухомого майна в натурі готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст. ст. 316, 317, ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України.

Так, ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності – це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України № 6-130цс13 від 04 грудня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи позивачами здійснено самовільне загальне перепланування (розподіл квартири АДРЕСА_1 на дві окремі квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , після якого квартири можна надійно та безпечно експлуатувати в якості житла та, відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта (квартири АДРЕСА_2 ), вона є закінченим будівництвом та готовою до експлуатації, однак право власності на перепланований об`єкт нерухомого майна позивачами не оформлено, а тому звернення до суду з даним позовом є передчасним.

Крім того, як зазначають позивачі та підтверджується матеріалами справи, останні зверталися до відповідачів з пропозицією про укладання договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна 17 листопада 2020 року, яке зареєстровано Дніпровською міською радою 01 грудня 2020 року, а з вказаним позовом до суду 03 грудня 2020 року, тобто не очікуючи відповіді відповідача Дніпровської міської ради, що також підтверджує їх передчасне звернення з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про виділ в натурі, припинення права спільної часткової власності та визнання права власності задоволенню не підлягають.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Д.Яворницького, буд. 75; ЄДРПОУ 26510514), третя особа – ОСОБА_4 ( АДРЕСА_7 ), про виділ частки в окремий самостійний об`єкт нерухомого майна – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, які не були присутніми у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна