Рішення № 97354485, 09.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м. Київ № 640/8964/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Сом П.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом громадянки Афганістану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, рішення, зобов`язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача - адвокат Журко О. С.;

Державної міграційної служби України - Солтановська А. О.

Вахадж ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про:

- визнання протиправним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.12.2018 №520 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або сообою, яка потребує додаткового захисту;

- визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 23.04.2019 №65-19 про відхилення скарги на рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалами суду: від 12.07.2019 - відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, витребувано докази, призначено підготовче засідання та встановлено строки для подання заяв по суті; від 09.10.2019 - закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Державною міграційною службою України невмотивовано відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивачка вважає, що відповідачами неповно та необ`єктивно досліджено інформацію, наведену нею у заявах про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чим порушено її права на життя, свободу та особисту недорканність.

Представником Державної міграційної служби України подано відзив на позов, в яких позовні вимоги не визнаються, у їх задоволенні уповноважений представник просить відмовити. Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що позивачка належить до категорії мігрантів - осіб, які за причинами, що не містяться в законодавстві про біженців та осіб, які потребують додаткового або іншого тимчасового захисту, добровільно залишають свою країну, щоб поселитися в іншому місці, тобто позивачка звернулася за захистом лише з метою легалізації свого перебування в Україні. Представник відповідача стверджує, що серед фактів, повідомлених заявницею, немає таких, що можуть служити для визнання її особою, яка потребує додаткового захисту чи біженцем.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі. Представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити, позовні вимоги не визнала.

Дослідивши письмові докази, суд установив.

Із заявою від 13.11.2018 позивачка звернулася до Управління Державної міграційної служби у Київській області, в якій просила визнати її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також наголошувала, що у зв`язку із відсутністю бланків 08.11.2018 та 13.11.2018

ОСОБА_1 подала заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.11.2018 №315, оскільки в Афганістані у неї не було безпечного життя, представники " Талібану " контролювали усе місто, відбувалися теракти, внаслідок чого вона поїхала в Таджикистан, який покинула через вимагання грошей працівниками органів національної безпеки.

Згідно з анкетою від 20.11.2018 №2018 KV 0315 особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач визначила осіб, які її супроводжують: сина - ОСОБА_3 , невістку - ОСОБА_4 , онука - ОСОБА_5 , онучка - ОСОБА_6 .

Згідно з протоколу від 21.03.2019 ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" громадянку Вахадж ОСОБА_2 ознайомлено з порядком прийняття рішення за її заявою, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до якого орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Щодо позивачки 20.11.2018 заповнено реєстраційний листок на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20.11.2018 ОСОБА_1 відповідно до розписки передала на зберігання Управлінню Державної міграційної служби України в Київській області паспорт громадянки Афганістану для виїзду за кордон № НОМЕР_1 (оригінал).

У протоколі співбесіди від 29.11.2018 причинами еміграції позивачка зазначила: війну в Афганістані та Кабулі, внаслідок чого вона стала свідком підриву людини, в загальному ситуація є складною, оскільки після виходу з дому невідомо чи можна буде повернутись живою. Також вона повідомила, що у Таджикистані проживала легально з невісткою, чоловіком та дітьми, вони купили 4-кімнатну квартиру в Душамбе , яку продали, однак через щомісячні сплати коштів поліції вимушені були переїхати з Таджикистану.

Наказом начальника Управління Державної міграційної служби України в Київській області 12.12.2018 №520 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 " відповідно до частин четвертої, шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі письмового висновку головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Сеймової Д. В. від 12.12.2018 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до висновку від 20.12.2018 головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ОСОБА_8 заява позивачки щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є очевидно необґрунтованою, тобто у заявниці відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Повідомленням Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.12.2018 №203 позивачку повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке вона отримала 28.12.2018.

Зі скаргою від 03.01.2019 позивачка звернулася до Державної міграційної служби України, в якій вказувала на незаконність рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо неї.

Наказом Державної міграційної служби України від 27.03.2019 №78 "Про продовження строку прийняття рішення за скаргою громадянки Афганістану ОСОБА_1 продовжено строк прийняття рішення за скаргою позивачки до 13.05.2019.

Згідно з висновком від 22.04.2019 головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту ОСОБА_9 можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявниці додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявниці нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. У висновку зазначено, що не прослідковується взаємозв`язок між наявним збройним конфліктом в Афганістані та можливим існуванням доведеної та обґрунтованої загрози життю. Свободі або безпеці особи у разі добровільного повернення.

Рішенням Державної міграційної служби України від 23.04.2019 №65-19 "Про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" на підставі статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відхилено скаргу громадянки Афганістан ОСОБА_1 від 28.12.2018 на наказ УДМС в Київській області від 12.12.2018 №520 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Афганістан ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з наказами Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.12.2018 №520 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, від 23.04.2019 року №65-19 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту яка потребує додаткового захисту, позивачка звернулася до суду.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Суспільні відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (у редакції, чинній на час подання позивачкою заяви-анкети від 29.11.2018, її розгляду та прийняття оскаржуваного наказу від 12.12.2018 №520).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту":

рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта);

рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста).

Як убачається зі змісту висновку про відмову в оформленні документів від 20.12.2018 у позивачки відсутні підстави, передбачені для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту":

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1);

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13).

Як убачається зі змісту висновку про відмову в оформленні документів від 20.12.2018 доводи про відсутність у позивачки підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" зводяться до того, що під час співбесіди заявниця повідомила про складну військову ситуацію в Афганістані, оскільки ведуться бойові дії між урядом Афганістану та терористичним угрупуванням Талібан, однак службовою особою ДМС встановлено, що серйозної та індивідуальної загрози життю заявниці в ситуації збройного конфлікту немає, так як такий конфлікт не носить загальнопоширеного характеру.

Суд вважає такий висновок службової особи ДМС передчасним та суперечливим. Як убачається зі змісту названого висновку, з відкритих інформаційних джерел встановлено, що Талібан - радикальний ісламістський рух сунітського напрямку, що зародився в Афганістані серед пуштунів у 1994 році, керував Ісламським Еміратом Афганістан з 1996 до 2001 року та регіоном Вазиристан на півночі Пакистану із 2004 року, по-друге, у багатьох демократичних країнах рух Талібан внесено до списку терористичних організацій, його діяльність заборонено, по-третє, інформація про країну походження заявниці підтверджує наявність конфлікту між урядом Афганістану та угрупуванням Талібан ( ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно з якої у період з 01.01.2018 по 30.09.2018 загинуло близько 2800 цивільних осіб, більше 5 тисяч отримали отримання, по-четверте, офіційні джерела стверджують, що найбільше людей гине в результаті використання саморобних вибухових пристроїв, причому це відбувається все частіше і викликає все більше жертв серед населення. Також у висновку зазначено, що складна ситуація в Афганістані в цілому є загальновідомим фактом, що підтверджений світовим товариством. Однак, на думку службової особи, не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

На думку суду, висновок про відмову в оформленні документів, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ є необґрунтованим та не може бути доводом того, що шукач притулку не має підстав для звернення про отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту внаслідок побоювання загрози життю заявнику та його рідним в разі повернення.

Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається лише за заявами, які є очевидно необґрунтованими.

Під час інтерв`ю заявниця повідомила достатньо підстав для того, щоб її заява була розглянута. Зокрема, заявниця вказала, що вона родом з міста Кабул, у Республіці Афганістан, де триває війна уряду країни з терористичним угрупуванням Талібан, ситуація є досить складною, оскільки після виходу з дому невідомо чи можна повернутися живою через постійний воєнний конфлікт, стверджувала, що фанатиків та вибухів у Кабулі побільшало після її переїзду з Таджикистану, тобто ситуація не змінилася, зі спілкування із сестрами вона дізналася, що вибухи мають постійний характер, а їх кількість збільшується.

Отже, суд вважає, що таких доводів шукача притулку достатньо, щоб вважати його заяву такою, яка не є очевидно необґрунтованою.

Крім того, особливістю стандарту доказування в таких категоріях справ є те, що заявник повинен повідомити правдиві обставини, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих обставин могло бути прийняте відповідне рішення. Водночас у зв`язку з особливостями ситуації біженців, посадова особа, оцінюючи доводи, надані докази повинна володіти об`єктивною інформацією щодо країни походження з питань загальновідомого характеру, відповідно задавати питання для отримання інформації та в такий спосіб, перевіряючи повідомлені шукачем притулку обставини. Наприклад, у Керівництві УВКБ ООН зазначається, що хоча обов`язок подавати докази лежить на заявникові, завдання встановлення і опрацювання відповідних фактів вирішується спільно з перевіряючою особою. У деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться використовувати кошти, за наявними документами, щоб зібрати всі необхідні докази, що підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може увінчатися успіхом, і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. У таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь прохача, якщо немає вагомих причин вважати зворотне (пункти 195-205).

Зі змісту висновку про відмову в оформленні документів убачається, що посадова особа Державної Міграційної служби України вказала, що позивачка не довела наявності побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях і свідчили про загрозу її життю, водночас аналізом інформації щодо країни походження обмежився лише даними ООН, згідно яких загальна кількість повернень в Афганістан збільшилася у 2016 році на 85% у порівнянні із 2015 роком. Проте, суд вважає, що питання безпечного повернення заявниці та членів її сім`ї до країни походження має встановлюватись саме під час процедури розгляду заяви про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому накази Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12.12.2018 №520, від 23.04.2019 №65-19 підлягають визнанню протиправним та скасуванню, а позовна вимога про зобов`язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства задоволенню.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно пункту 14 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (зі змінами) позивачка звільнена від сплати судового збору. Сторонами не подано інших доказів понесення судових витрат, а тому такі витрати присудженню та розподілу не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 12 грудня 2018 року №520 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23 квітня 2019 року №65-19 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Позивач - ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Державна міграційна служба України (ідентифікаційний код 37508470, місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 9).

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, місцезнаходження: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. З дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Пунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147- VIIІ передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 28 травня 2021 року.

Суддя В.А. Донець