Рішення № 97254893, 24.05.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/6134/20

Провадження № 2/463/281/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Мотова Є.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - комору, площею 43,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна 1540402146101) та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказане майно.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що будинок АДРЕСА_1 на праві комунальної власності належить територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради. Крім того, право комунальної власності зареєстровано на приміщення напівпідвалу під індексами 3-1, 3-2, ІІ, VII, VIII, загальною площею 42,2 кв.м., які знаходяться в цьому будинку. Як власник нежитлових приміщень Львівська міська рада передавала їх в оренду ОСОБА_4 , який на той час був власником квартири АДРЕСА_2 . В подальшому, ОСОБА_4 відчужив належну йому квартиру на користь ОСОБА_3 , про що сторони підписали відповідний договір купівлі-продажу від 26.04.2018 року. Однак, вже 21.02.2019 року державним реєстратором КП «Реєстрація майна та бізнесу» внесено зміни в розділ щодо об`єкта нерухомого майна, а саме в описі об`єкта нерухомого майна додано комору, площею 43,5 кв.м. Вказана комора не була об`єктом продажу згідно договору від 26.04.2018 року та крім цього, Львівська міська рада не приймала рішення про відчуження такого майно, що виключало можливість реєстрації права власності за відповідачем. Внаслідок незаконної реєстрації права власності на майно, таке вибуло з володіння власника поза його волею. Тому, просить в судовому порядку витребувати спірне майно, а також скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на таке майно.

Відповідач не погодився та подав відзив на позову заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Приміщення, про які зазначаються у позовній заяві і приміщення, які належать відповідачу є різними, тоді як протилежного позивач не довів. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти викладених аргументів, наполягаючи, що мова в даному випадку йде про одні і ті ж приміщення.

Письмових заперечень проти відповіді на відзив відповідач не подав.

У письмових поясненнях щодо позову третя особа висловилась про його підтримку з викладених в ньому підстав.

Позовна заява поступила до суду 09.07.2020 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 13.07.2020 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Крім цього, ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 13.07.2020 року, в порядку забезпечення позовних вимог заборонено відповідачу та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, здійснення інших юридичних правочинів, реєстрації права власності щодо об`єкта нерухомого майна - комори, площею 43,5 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 1540402146101), що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

В судовому засіданні суд роз`яснив сторонам їхні права та обов`язки. Сторони підтвердили свою обізнаність з правами та обов`язками. Інтереси відповідача представляв адвокат, а відтак, суд в силу вимог ст.221 ЦПК України звільнений від обов`язку з`ясовувати обізнаність відповідача з його правами. Інтереси позивача та третьої особи в порядку самопредставництва представляли їхні працівники, які в силу своїх посадових обов`язків повноважні діяти від їх імені.

Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження.

Суд також неодноразово йшов назустріч учасникам справи та з огляду на карантинні обмеження за відповідним клопотанням в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.12.2020 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Учасники приймали участь в розгляді справи через своїх повноважених представників та надавали пояснення, мали можливість задавати питання опоненту.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому, що в силу вимог ч.ч.2, 3, 4 ст.83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

В судовому засіданні під час виступу з вступним словом представник позивача підтримала заявлені вимоги, дала пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити. Питання про визначення порядку виконання судового рішення просила не розглядати, вважаючи, що на даний час воно не є актуальним.

Представник відповідача під час виступу із вступним словом заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві, вважаючи позовні вимоги недоведеним. Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судовому засідання висловився про підтримання позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.7-9), нежитлові приміщення напівпідвалу під індексами 3-1, 3-2, ІІ, VII, VIII, загальною площею 42,2 кв.м. на праві комунальної власності належать територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2066851346101).

Підставою виникнення права власності зазначено рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер 443, виданий 20.06.2014 року, видавник Львівська міська рада.

Мова в даному випадку йде про рішення Львівської міської ради № 443 від 20.06.2014 року «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 », згідно якого зареєстровано територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на нежитлове приміщення напівпідвалу (індекси частин приміщення II, VII, VIII, 3-1, 3-2) загальною площею 42,2 кв.м по АДРЕСА_1 , згідно з технічним паспортом, складеним Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 25.11.2013 року за інвентарним № 365, виділивши вказане приміщення в окремий об`єкт.

Вказане рішення знаходиться в публічному доступі на офіційному веб-сайті Львівської міської ради.

Також, ніщо не свідчить, що вказане рішення є скасованим.

Реєстрація права власності за позивачем на спірні приміщення проведена 05.03.2020 року.

Раніше ці приміщення були предметом оренди та передавались в користування власнику квартири АДРЕСА_3 цього будинку ОСОБА_4 на підставі договорів оренди № Л-6773-8 від 20.11.2008 року (а.с.20-21) та № Л-0956 від 31.05.2002 року (а.с.22-23).

Сам будинок на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому м.Львова № 176 від 10.03.1987 року, також належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради, про що є відповідні відомості в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с.8-8зв.).

Згідно копії договору купівлі-продажу від 26.04.2018 року, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.18-19), право власності на квартиру АДРЕСА_2 перейшло до відповідача. Згідно з цим договором квартира складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 61,8 кв.м., загальною площею 90,7 кв.м. Інформація про приналежність до квартири спірних нежитлових приміщень відсутня.

Відомості про право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_2 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідною інформаційною довідкою (а.с.10-12).

В подальшому, а саме 21.02.2019 року державним реєстратором КП «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. внесено інформацію про зміну права власності, та зазначено, що до квартири належить комора площею 43,5 кв.м. Підставою виникнення права власності зазначено протокол Загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку від 26.01.2019 року та технічний паспорт, виданий ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 25.08.2004 року.

Вважаючи, що приміщення вибули з володіння власника поза його волею, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд повинен вирішити чи правомірно відповідач набув право власності на спірне майно та власне, чи є підстави для його витребування і, як наслідок, скасування державної реєстрації.

В силу вимог частини другої статті 2 ЦК України територіальна громада Україна є учасником цивільних відносин.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.172 ЦК України).

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 758/545/17 (постанова від 17.06.2020), витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі. Витребувати майно на підставі норм статті 388 ЦК України може лише неволодіючий власник.

Виходячи зі змісту статті 387 ЦК України, нею врегульовані правила витребування майна від недобросовісного набувача, визначення якого розкрито у частині першій статті 390 ЦК України і яким є особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13.05.2020 року (справа № 369/6892/15), віндикаційний позов до недобросовісного набувача завжди підлягає задоволенню.

При вирішенні цієї категорії справ, судами мають бути встановлені та проаналізовані такі обставини, які є умовами задоволення віндикаційного позову.

По-перше, суб`єктом права на віндикацію є власник майна або особа, яка має право на речове право на майно (титульний володілець). Такий підхід розширює коло потенційних позивачів за віндикаційним позовом до всіх осіб, які мають речове право на майно, що відповідає положенням статей 396 та 400 ЦК України. При цьому, не можна допускати ототожнення поняття «особа, що має речове право на майно» та «титульний володілець», оскільки категорія «титульний володілець» значно ширше за своїм змістом і охоплює, крім «осіб, що мають речове право на майно», ще й інших осіб, що володіють майном на достатній правовій підставі, наприклад, договір.

По-друге, між відповідачем та позивачем мають бути відсутні зобов`язально-правові відносини, порушення яких і стало причиною позбавлення позивача володіння своєю річчю, тобто право на віндикаційний позов надається лише суб`єкту речових правовідносин.

По-третє, об`єктом віндикації є виключно речі, визначені індивідуальними ознаками, що збереглися у натурі.

По-четверте, згідно зі статтею 387 ЦК України відповідачем за віндикаційним позовом є незаконний володілець речі, тобто особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа чужим майном. Належний відповідач за віндикаційним позовом має відповідати таким ознакам: а) він має бути володільцем речі, тобто особою, яка набула її у своє повне господарське панування; б) ця особа повинна бути незаконним володільцем речі, що означає відсутність у неї належних правових підстав для заволодіння чужим майном.

Особа, яка звернулась до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності або інше речове право на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Повертаючись до обставин справи яка розглядається, суд зазначає, що він уже встановив належність позивачу права власності на спірні приміщенні на підставі рішення Львівської міської ради № 443 від 20.06.2014 року «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 » і ніщо не свідчить про те, що таке рішення скасоване.

Крім того, між сторонами у справі відсутні зобов`язально-правові (договірні) відносини, а спір стосується речі, яка визначена індивідуальними ознаками - комори в підвалі, площею 43,5 кв.м.

Відтак залишається перевірити законність заволодіння відповідачем спірним майном.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України. Зокрема, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як уже зазначав суд вище, спірні приміщення на праві комунальної власності належать територіальній громаді м.Львова.

Право комунальної власності згідно зі ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом частин п`ятої, восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, відповідно до п.30 частини першої статті 26 цього Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Тобто, підставою для набуття права власності на комунальне майно може бути виключно відповідне рішення органу місцевого самоврядування.

Однак у цій справі, як уже зазначав суд вище, підставою виникнення у відповідача права власності зазначено протокол загальних зборів ОСББ та технічний паспорт, що не відповідає вимогам Закону, а отже, свідчить про відсутність підстав для виникнення права власності.

Зрештою, у статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація речових прав і документи, які подані відповідачем для внесення змін до державного реєстру речових прав до зазначеного переліку не включені.

Таким чином, відповідач є особою, яка заволоділа майном без відповідної правової підстави, а відтак, в силу вимог ст.387 ЦК України таке майно підлягає витребуванню.

Крім того, підлягає скасуванню вимога державної реєстрації права власності.

Зокрема, у пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 363/4852/17 (постанова від 03.06.2020) державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Оскільки суд уже встановив набуття відповідачем права власності без достатньої правової підстави, реєстрація цього права проведена незаконно, а тому підлягає скасуванню, що буде ефективним способом захисту прав позивача та узгоджується з правової позицією, висловленою Верховний Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 760/10998/18 (постанова від 21.04.2021).

Що ж стосується доводів представника відповідача, суд надає їм правову оцінку та звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному індивідуально визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього вперше, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

У разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.

У справі яка розглядається, спір в першу чергу пов`язаний з тим, що приміщення, які є окремим об`єктом нерухомого майна, які мають свій окремий реєстраційний номер і які належать на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова протиправно були включені до належної відповідачу квартири, та як наслідок, передані у його власність.

Крім того, не має правового значення розбіжності в площах зазначених приміщень.

Дійсно, при співставленні плану групи нежитлових приміщень (а.с.15), технічного паспорта від 28.12.1979 року (а.с.73), а також технічного паспорта від 25.08.2004 року (а.с.76), на підставі якого власне і проводилась державна реєстрація права власності, то стає очевидним, що серед приміщень, які увійшли до складу квартири відповідача є лише приміщення, позначені індексами ІІ, VII, VIII.

Згідно технічного паспорта від 28.12.1979 року до складу квартири відповідача додатково увійшли приміщення, позначені на плані під індексом І площею 16,2 кв.м. та ІІІ площею 8,5 кв.м.

В технічному паспорті від 25.08.2004 року (а.с.76), на підставі якого власне і проводилась державна реєстрація права власності, ці приміщення містять інші індекси. Зокрема, приміщення позначені індексами - 2-14 площею 0,3 кв.м, 2-13 площею 2,1 кв.м. 2-7 площею 10 кв.м., 2-11 площею 8,4 кв.м., 2-2 площею 1,1 кв.м. Приміщення які раніше були позначені індексами ІІ, VII, VIII в технічному паспорті від 25.08.2004 року позначені під індексом 2-10 площею 21,6 кв.м.

Разом з тим, по-перше, відповідно до змісту позовних вимог, предметом спору є не стільки витребування нежитлових приміщень напівпідвалу під індексами 3-1, 3-2, ІІ, VII, VIII загальною площею 42,2 кв.м., скільки витребування комори площею 43,5 кв.м., тобто сукупності приміщень, протиправно створених та привласнених відповідачем, а по-друге, у власності відповідача перебуває лише квартира, тоді як сам будинок на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому м.Львова № 176 від 10.03.1987 перебуває у комунальній власності.

Іншими словами, до квартири відповідача протиправно були включені частина об`єктів нерухомого майна, зареєстрованого за номером 2066851346101 та частина об`єктів нерухомого майна самого будинку, тоді як всі вони перебувають у комунальній власності та право власності на них могло виникнути лише на підставі відповідного рішення позивача.

Зрештою, привласнивши спірні приміщення, відповідач одноосібно отримав доступ до приміщень позначених індексами 3-1 та 3-2 і одночасно, позбавив позивача доступу до них, що додатково доводить правильність обраного позивачем способу захисту та його ефективність, оскільки без введення позивача у володіння спірним майном у нього не буде доступу до приміщень позначених індексами 3-1 та 3-2.

Тому, позов слід визнати обґрунтованим та задовольнити в повному обсязі.

Оскільки за результатами розгляду справи встановлено відсутність у відповідача підстав для набуття права власності на спірні приміщення, їх витребування на думку суду не буде становити втручання у право особи мирно володіти своїм майном. Відтак, немає необхідності розглядати дану справу в світлі статті першої Першого протоколу до Конвенції.

Що ж стосується питання про встановлення способу виконання судового рішення, то оскільки представник позивача висловилась про його неактуальність, суд його не розглядатиме.

У зв`язку із задоволенням позову відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальному розмірі 5712,60 гривень, сплата якого підтверджується відповідними квитанціями (а.с.6, 26) і який сплачувався за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, яку суд задовольнив ухвалою від 13.07.2020 року.

Позивач у своїй першій заяві по суті справи не вказував про будь-які інші витрати, пов`язані з розглядом справи, які він очікує понести. Крім того, до завершення розгляду справи, суду не було подано доказів про судові витрати, які позивач поніс або має понести у зв`язку з розглядом справи. Відповідно, понесені ним судові витрати відшкодуванню не підлягають.

З огляду на задоволення позову, понесені відповідачем судові витрати в силу вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати представник третьої особи не подавав. Крім того, він не наводив попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які третя особа понесла або очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно, такі витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов Львівської міської ради - задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - комору, площею 43,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна 1540402146101).

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 з припиненням права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - комору, площею 43,5 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер майна 1540402146101).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівської міської ради судовий збір у розмірі 5712,60 гривень (п`ять тисяч сімсот дванадцять гривень 60 копійок).

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівська міська рада, місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 04055896.

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Третя особа: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, місцезнаходження: 79008, м.Львів, пл.Галицька,15, код ЄДРПОУ 25558625.

Повний текст судового рішення складено - 28 травня 2021 року.

Суддя Грицко Р.Р.