Рішення № 97252610, 27.05.2021, Селидівський міський суд Донецької області

Справа №242/1029/21

Провадження №2/242/599/21

РІШЕННЯ

Іменем України

27 травня 2021 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Капітонова В.І., секретар судового засідання Гречка К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м.Селидове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Котляревська», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні,

встановив:

Позивач 17.02.2021 року звернувся до суду із позовною заявою до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він перебував з ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Котляревська» у трудових відносинах. 06.03.2020 року позивача звільнено відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я з виплатою допомоги як пенсіонеру. Заборгованість по заробітній платі складається із залишку не виплаченої вхідної допомоги за багаторічну працю у вугільній промисловості та за станом здоров`я у розмірі 19471,77 грн, по лікарняних листах та доплати до середнього заробітку по лікарняних у розмірі 27652,72 грн. Просив суд стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 47124,49 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, де позовні вимоги визнано частково. Проте, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Представник третьої особи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, надав суду письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП «Селидіввугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Котляревська»», про що свідчить записи №24-28 у трудовій книжці НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 звільнено 06.03.2020 року на підставі п 2 ч. 1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я, про що свідчить запис №28 трудової книжки НОМЕР_1 .

У позові позивач зазначав, що відповідачем заборговано заробітну плату, яка складається з вихідної допомоги за багаторічну працю у вугільній промисловості та за станом здоров`я у розмірі 19471,77 грн, заборгованості по лікарняних листах та доплати до середнього заробітку по лікарняних у розмірі 27652,72 грн.

У відзиві представник відповідача не заперечував факт невиплати при звільненні вихідної допомоги у розмірі 19471,77 грн. та допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 7397,45 грн., що з утримання податку та інших обов`язкових платежів, складає 4567,78 грн.

Отже, судом встановлено, що відповідачем позивачу при звільненні не сплачено залишок вихідної допомоги в розмірі 19471,77 грн. та допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок підприємства, в розмірі 4567,78 грн.

Представник відповідача належних та допустимих доказів того, що на час розгляду справи заборгованість погашена, не надав.

Статтею 43 Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заборгованість по заробітній платі, яка складається із залишку невиплаченої вихідної допомоги в розмірі 19471,77 грн. та допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок підприємства, в розмірі 4567,78 грн., на час розгляду справи не сплачено, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи наведене, сума заборгованості, що підлягає стягненню у розмірі 24039,55 грн. визначена з утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення розміру доплат до середнього заробітку по виплатам допомоги при тимчасовій непрацездатності, суд враховує наступне.

У пункті 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набуття чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Абзацом першим частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.

Так зокрема статтею 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону) незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 20 Закону).

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні (перерахунку) пенсії особі періоду його роботи.

Аналогічні правові висновки викладені постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року № 688/947/17, від 09 вересня 2019 року у справі № 242/5448/16-а, від10 жовтня 2019 року у справі № 304/877/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 235/7373/16.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що відсутність сплати підприємством страхових внесків є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення доплати до середнього заробітку по виплатам допомоги при тимчасовій непрацездатності до ДП «Селидіввугілля» в межах п`ятиденного строку непрацездатності підлягають задоволенню.

Позовні вимоги щодо стягнення сум доплати до середнього заробітку по виплатам допомоги при тимчасовій непрацездатності до ДП «Селидіввугілля», які заявлені поза межами п`ятиденного строку непрацездатності, не підлягають задоволенню, оскільки пред`явлені до неналежного відповідача у зв`язку з тим, що дані виплати сплачуються за рахунок ФСС.

Відповідно до довідки № 277 від 10.02.2020 року, загальна сума доплати до середнього заробітку по виплатам допомоги при тимчасовій непрацездатності, яка фактично нарахована, але не сплачена відповідачем та повинна бути сплачена саме ДП «Селидіввугілля» складає 8128 грн. 54 коп. Дана сума визначена з урахуванням податку та інших обов`язкових платежів.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує наступне.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Належних та допустимих доказів того, що невиплата заробітної плати спричинена не з його вини, відповідачем не надано.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача звільнено 06.03.2020 року, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі не здійснено.

Позивач у позовній заяві просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з дня звільнення по день ухвалення рішення.

Заперечуючи проти позовних вимог представник позивача у відзиві зазначав, що позивач у день звільнення не працював, а тому відповідальність, встановлена ч. 1 ст. 117 КЗпП України, щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку наступає з моменту пред`явлення вимоги про розрахунок. Позивач до відповідача із вимогою про розрахунок не звертався.

Проте, суд не погоджується із позицію представника відповідача, оскільки ст.116 КЗпП України зобов`язує при звільненні працівника провести виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, на день звільнення. У разі якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, тобто встановлено гранічний строк проведення розрахунку. Проте, це не свідчить, що у разі якщо працівник в день звільнення не працював роботодавець звільняється від проведення розрахунку в день звільнення.

Крім того, слід зазначити, що на час розгляду справи заборгованість по залишку заробітної плати не сплачена, та в цій частині позовні вимоги визнані відповідачем, а тому є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує довідку №277, видану 10.02.2021 ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Котляревська», згідно з якою розмір середньоденного заробітку позивача складає 331,74 грн.

Враховуючи лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 №1133/0/206/19, та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2021 році» від 12.08.2020 року №3501-06/219 кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення, тобто з 07.03.2020 року по 27.05.2021 року включно складає 305 день, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 101180,70 грн. з розрахунку 331,74 грн. 74 коп.(середньоденна заробітна плата) Х 305 (кількість робочих днів з часу звільнення по день ухвалення рішення).

Таким чином, з відповідача на користь ОСОБА_1 стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 101180,70 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як встановлено п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позивачем сплачено судовий збір за позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і позивача звільнено від сплати судового збору за позовну вимогу щодо стягнення заробітної плати, та позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати за ставкою судового збору передбаченої Законом України «Про судовий збір» в сумі 619,80 грн. (68,26%) за вимогу щодо стягнення заробітної плати та підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,259,258,263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Котляревська», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про стягнення грошових коштів, не виплачених при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (ЄДРПОУ 33426253), що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі, яка складається із залишку невиплаченої вихідної допомоги в розмірі 19471 (дев`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят одна) грн. 77 коп., допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується за рахунок підприємства, в розмірі 4567 (чотири тисячі п`ятсот шістдесят сім) грн. 78 коп., та доплати до середнього заробітку по виплатам допомоги при тимчасовій непрацездатності у розмірі 8128 (вісім тисяч сто двадцять вісім) грн.. 54 грн., що разом становить 32168 (тридцять дві тисячі сто шістдесят вісім) грн. 09 коп., та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 101 180 (сто одна тисяча сто вісімдесят) грн. 70 коп.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Сума заробітної плати, що підлягає стягненню, визначена з утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню, визначена без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (ЄДРПОУ 33426253), що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (ЄДРПОУ 33426253), що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41, на користь держави, де стягувачем є Державна судова адміністрація України, судовий збір в розмірі 619 (шістсот дев`ятнадцять) грн. 80 коп.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І.Капітонов