Рішення № 97201331, 20.04.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

20.04.21

Справа №521/3672/20

Провадження №2/521/565/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя – Роїк Д.Я.

секретар судового засідання – Коновалова К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (вул. Басейна, 5 м. Одеса, 65039) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся з позовом ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.

У обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду позивач пояснював, що 08 вересня 2016 року Малиновським районним судом м.Одеси був прийнятий судовий наказ №521/14974/16-ц про стягнення з відповідача заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення в сумі 4 367.31 гривень та судового збору у сумі 689.00 гривень. В подальшому за заявою відповідача вказаний судовий наказ було скасовано судом, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом. Позивач зазначає, що відповідач є споживачем філії позивача на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 та договору про надання послуг водопостачання та водовідведення №36842 від 18 червня 2009 року, укладеного між сторонами у справі. За адресою реєстрації відповідача також зареєстровані, окрім відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджено довідкою за формою №1 про склад сім`ї та реєстрацію №392 від 09 червня 2016 року. Відповідач плату за надані позивачем послуги сплачувала не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 4 367.31 гривень за період з 01.09.2013 року по 30 липня 2016 року. Правовим обґрунтуванням своїх вимог позивач зазначив частини 1 та 2 статті 526 ЦК України, пункти 20 та 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (Постанова КМУ від 21 липня 2005 року №630), статті 67, 68, 162 ЖК України, статтю 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10.03.2020 року позовна заява була залишена без руху, надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року по справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено по справі підготовче судове засідання .

Ухвалою від 19.01.2021 року по справі було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.02.2021 року.

Ухвалою від 02 лютого 2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору були залучені співвласники квартири за адресою: АДРЕСА_2 , а саме – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В судове засідання позивач не з`явився, про місце, дату та час судового розгляду повідомлений належним чином.

Представник відповідача подав до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив, що з огляду на заявлений у позовній заяві період виникнення заборгованості (з 01 вересня 2013 року по 30 липня 2016 року), позивач мав звернутися із вказаним позовом упродовж встановленого законом строку, тобто до 30 липня 2019 року. Натомість, позивач звернувся до суду лише 05 березня 2020 року. Також відповідач зазначив, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. В обґрунтування цього доводу відповідач послався на постанову Великої палати Верховного суду від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17. З огляду на це, відповідач просив у задоволенні позову відмовити з підстав пропуску позивачем позовної давності. Правовим обґрунтуванням своєї заяви відповідач навів статті 257, 264, 267 ЦК України.

Представник позивача у відкрите судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву в якій заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача у відкрите судове засідання не з`явився, надав до суду заяву в якій просив у задоволенні позову відмовити з підстав пропуску позивачем позовної давності.

Від третьої особи – ОСОБА_2 – до канцелярії суду надійшла заява від 27 березня 2021 року, в якій вона просила справу розглянути за її відсутності, у задоволенні позову відмовити, заяву про застосування позовної давності підтримала.

Третя особа – ОСОБА_3 – до суду не заявився, заяв по суті справи не надав, повідомлений відповідно до ст. 128 ЦПК України, причини неявки до суду не повідомив.

Вивчивши наявні матеріали справи, установивши фактичні обставини спору, дослідивши зібрані докази у їх сукупності, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд доходить наступного висновку.

Під час розгляду справи суд встановив, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06 серпня 1993 року, власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 , є три особи – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частках.

Позивачем надано до суду договір про надання послуг постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води від 18 червня 2009 року №36842, укладений позивачем з відповідачем. Згідно пункту 1.1 цього договору, позивач надає послуги з постачання відповідачу холодної води, водовідведення, а також (за наявності підключення до централізованого гарячого водопостачання) водовідведення гарячої води у вказану квартиру.

Згідно наданого позивачем розрахунку суми боргу за період з 01 вересня 2013 року по 30 липня 2016 року, у відповідача мається перед позивачем заборгованість за надані послуги у сумі 4367 гривень 31 копійка.

Відповідно до ст.ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст..639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно , виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.2 ст.612 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку, зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Представник відповідача у підготовчому судовому засіданні усно зазначав, що відповідач вказаний вище договір не підписував, але доказів цього не надав, у задоволенні позову просив відмовити з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

Надаючи правовідносинам, що виникли між сторонами у справі належну правову оцінку, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» від 21 липня 2005 року №630 позивач надавав послуги водопостачання та водовідведення відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 за які він у відповідності з п. п. 20, 30 Правил повинен був своєчасно розраховуватись шляхом внесення коштів на розрахунковий рахунок позивача.

У відповідності до ст. ст. 67, 68, 162 Житлового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VIII, п. п. 20, 30 Правил, на споживача комунальних послуг покладено обов`язок щомісячної їх оплати. Однак, в порушення наведених норм права, відповідач не сплачує у добровільному порядку заборгованість за надані послуги на користь позивача.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України.

Згідно ч. ч. 1-2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Водночас, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог по суті, суд надає оцінку доводам відповідача щодо застосування інституту позовної давності та наслідків її спливу.

Як не заперечується учасниками справи, заявлена до стягнення з відповідача сума боргу утворилася в період з 01 вересня 2013 року по 30 липня 2016 року.

Відповідно до статті 267 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, із вимогою про стягнення заборгованості за вказаний у позові період, позивач мав звертатися до суду з позовною заявою упродовж встановленого законом строку, тобто до 30 липня 2019 року.

Натомість, позовна заява датована 05 березня 2020 року.

В ході розгляду справи представником позивача була сформована остаточна позиція з викладеного питання, яка полягала в тому, що строки позовної давності ним не порушені. Клопотання щодо поновлення строків від представника позивача не надходило.

У обґрунтування цього твердження, позивач зазначив, що 08 вересня 2016 року Малиновським районним судом м.Одеси було видано судовий наказ у справі №521/14974/16-ц, яким з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість у розмірі 4367.31 гривень, тобто та сума, що стягнення якої наразі заявлений позов. В подальшому, ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 06 травня 2019 року вказаний судовий наказ було скасовано за заявою боржник - ОСОБА_1 .

Зважаючи на це, позивач вказує, що строки позовної давності ним не пропущені, позов подано вчасно.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №712/8916/17 сформована правова позиція, відповідно до якої інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним (п. 36.1. Постанови). Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (п. 38 Постанови).

З огляду на це, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що строки позовної давності до вимог, заявлених у справі, на момент звернення до суду сплинули.

Водночас, позивач із клопотанням про їх поновлення не звертався, відповідно до своєї остаточної усної позиції вважав строки позовної давності такими, що ним не порушені.

Із наведеною думкою позивача суд не погоджується, оскільки вона суперечить наведеним вище приписам ЦК України щодо позовної давності, правова позиція щодо застосування цих приписів наразі сформована Верховним Судом у складі Великої палати.

Обов`язковість врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду, передбачена частиною 4 статті 263 ЦПК України.

Враховуючи наведене, строки позовної давності щодо заявленої у справі вимоги сплинули, відповідачем своєчасно подана заява про застосування наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Позиція позивача щодо не пропущення ним вказаних строків є помилковою та суперечить висновкам Великої палати Верховного суду із цього правового питання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі (№ 6-43цс17) перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне у даному спорі застосувати позовну давність за вимогою позивача до відповідача за заявою представника відповідачки ОСОБА_1 -адвоката Розенбойм Ю.О.

З огляду на те, що сума заборгованості за житлово-комунальні послуги, яку просить представник позивача стягнути з відповідача утворилася до 30.07.2016 року, тобто вимога заявлена поза межами позовної давності, суд доходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Застосувати позовну давність до позовних вимог позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» за заявою представника відповідачки ОСОБА_1 – адвоката Розенбойм Ю.О.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду або через Малиновський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Д.Я. Роїк