Рішення № 97161179, 25.05.2021, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/2089/17

Провадження № 2/504/191/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2021 року смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Мельниковій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 10, справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору АТ «ОТП Банк», про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, який в останнє уточнив у січні 2019 року, у просив в останній редакції свого позову:

визнати спільною сумісною власністю подружжя житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв. м., житловою площею 27,4 кв.м.;

визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль Тойота, 2014 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 ;

визнати спільною сумісною власністю подружжя гараж № НОМЕР_2 , розташований на 3-й території Товариства автомобілістів «Гвардієць», смт. Чорноморське, Лиманського району Одеської області;

поділити спільне сумісне майно набутого подружжям за час шлюбу, визнавши за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним з них право на одну другу частку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв. м., житловою площею 27,4 кв.м.;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості половини автомобіля Тойота, державний номерний знак НОМЕР_1 у сумі 400000 грн.; стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області (Рідник І.Ю.) відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області (Барвенко В.К.) справу прийнято до свого провадження через виключення судді ОСОБА_5 зі штату суддів суду.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.03.2019 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено АТ «ОТП Банк», закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду

В судовому засідання представник позивача доводи позову підтримав, просив його задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача доводи позову не визнав, вважав його безпідставним, просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у наданому письмовому відзиві.

Представник третьої особи у судові засідання неодноразово не з`явився, сповіщений належним чином, свою позицію суду не надав.

Доводи сторін:

Позивач вважав, що оскільки спірне майно – квартира, автомобіль, гараж набуто подружжям за час шлюбу, шлюб розірваний у 2017 році, то майно охоплено правовим режимом спільної сумісної власності подружжя, відтак, позивач вважав, що він має право на половину набутого подружжям за час шлюбу майна.

Крім того, оскільки відповідач без згоди позивача здійснила відчуження автомобіля, який позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, то він вважав необхідним просити суд стягнути з відповідача 400000 грн. як вартість половини автомобіля.

Відповідач заперечував. Зокрема у відзиві на позовну заяву зазначив, що спірна квартира придбана хоча і у період шлюбу, але за рахунок власних накопичених за рахунок отриманої заробітної плати та за рахунок отриманих коштів на підставі кредитного договору від 25.06.2011 року, і кошти по кредиту вираховувались до 2015 року (моменту звільнення відповідачки з банківської установи) з її заробітної плати, а потім відповідачка самостійно погашає кредит, при цьому позивач не приймає ніякої участі ані в погашенні кредиту, ані в утриманні квартири, її поточному та капітальному ремонтах. Отже, як вказує відповідач квартира не належить до спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, відповідач вважає, що спірний автомобіль також не може бути спільною власністю подружжя, оскільки гроші на його придбання відповідач запозичила за договором позики, і самостійно повернула ці гроші у листопаді 2017 року, що повністю підтверджено розпискою.

Що стосується гаражу, то відповідач вважала, що оскільки спірний гараж розташований на майданчику належному Товариству автомобілістів «Гвардієць», і у відповідача перебуває лише у володінні а не у власності, то таким чином даний гараж не може бути предметом поділу майна, набутого подружжям за час шлюбу.

Судом встановлено, що 19.10.2002 року сторони уклали шлюб, який розірваний рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.04.2017 року.

Зі змісту цього судовому рішення вбачається, що сторони фактично припинили шлюбні відносини та спільне проживання у лютому 2016 року.

За час шлюбу, 25.06.2011 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Чос О.П., набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв. м., житловою площею 27,4 кв.м., вартість квартири на момент її придбання становила 243190 грн.

25.06.2011 року ОСОБА_3 уклала кредитний договір з ПАТ «ОТП Банк» на придбання вищевказаної квартири, за умовами якого ОСОБА_3 банк надав кредит у розмірі 170230,00 грн. строком до 25.06.2026 року.

Крім того, ОСОБА_3 12.12.2014 року уклала з ТОВ «ВТП «Інжпроект» договір купівлі- продажу автомобіля Тойота, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 31.12.2014 року.

Вартість автомобіля на момент його придбання становила 501822,00 грн.

15.12.2014 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_6 600000 грн.

ОСОБА_6 15.12.2014 року перерахувала зі свого рахунку на рахунок ОСОБА_3 суму коштів 600000 грн.

15.12.2014 року та 16.12.2014 року ОСОБА_3 зі свого рахунку оплатила на користь ТОВ «ВТП «Інжпроект» 25000 грн. та 476822 грн. відповідно, а всього 501822 грн.

12.11.2017 року ОСОБА_3 повернула ОСОБА_6 позичену суму коштів, що підтверджується розпискою.

За змісту довідки від 16.02.2017 року Товариства автомобілістів «Гвардієць» ОСОБА_3 є володільцем гаражу № НОМЕР_2 по третій території з 22.05.2014 року.

Судом встановлено, що залишок кредиту станом на початок березня 2015 року становит 147224 грн.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 є батьками сторін, надали суду протилежні свідчення свого бачення виниклої ситуації. Жоден зі свідків не надав грунтовних свідчень щодо дійсного джерела грошових коштів, за які було придбане спірне майно.

Крім того, суд критично ставиться до свідчень ОСОБА_1 про те, що вона надавала у борг відповідачці 3000 доларів США на придбання квартири, оскільки ці свідчення голослівні.

Кожен зі свідків підтвердив суду що обидва з подружжя працювали і заробляли кошти на сім`ю.

Підстави для зруйнування сім`ї батькам досі є незрозумілими.

Зі змісту довідки від 17.08.2018 року № 737 Територіального сервісного центру № 5147 автомобіль Тойота, 2014 р.в., свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 31.12.2014 року, 31.05.2018 року знято з обліку для реалізації. 13.07.2018 року проведено перереєстрацію на нового власника.

Той факт, що обидва з подружжя працювали у період шлюбу та отримували грошові кошти на існування сім`ї визнаний сторонами, підтверджений свідченнями свідків.

Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України.

Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності майна набутого у шлюбі.

За змістом ст. 65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов`язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов`язань за боргами.

Таким чином отримання ОСОБА_3 позики у сумі 600000 грн. від ОСОБА_6 не спростовує режиму спільної сумісної власності подружжя, а створює відповідні обов`язки для другого з подружжя – ОСОБА_2 .

Таким чином, на спірний автомобіль розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Разом із тим, оскільки ОСОБА_3 реалізувала автомобіль Тойота 2014 р.в., державний номерний знак НОМЕР_1 без згоди другого з подружжя ОСОБА_2 , з вартістю проданого автомобіля сторони згоди не дійшли, питання призначення експертизи з встановлення дійсної (ринкової) вартості автомобіля сторони до суду не звертались, самостійно до експерта не звертались, доказів суду не надали, тому суд, виходячи із положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України вважає дані вимоги ОСОБА_2 не доведеними в судовому засіданні та такими, що задоволенню не підлягають.

Дана правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.10.20128 року у справі № 127/7029/15-ц, де колегія суддів відступила від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого. Відповідна правова позиція знайшла своє відображення у рішенні в рамках розгляду цивільної справи №755/2700/19.

Що стосується житлової квартири суд виходить з наступних підстав:

Згідно до частини другої ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Майно придбане за запозичені (кредитні) кошти та оформлене на одного з подружжя все одно є об`єктом спільної сумісної власності і підлягає поділу судом оскільки не входить до переліку майна, передбаченого ст. 57 СК України- "майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка."

Окрім цього для суду важливим є встановлений факт, що нерухомість була придбана в інтересах сім`ї, тому відповідно до ч. 4,ст. 65СК України договори купівлі-продажу, кредиту та іпотеки створюють обов`язки для обох з подружжя і після розлучення.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як встановлено в статті 68 Сімейного Кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно до ч. 1ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4ст. 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Таким чином, якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім`ї і не є особистою власністю подружжя.

Відповідно до правових висновків, висловлених Верховним Судом України в справах N 6-79цс13, N 6-2641цс15, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Разом з тим належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи вказані норми та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Приведені норми закону та досліджені обставини в ході судового розгляду дають підстави зробити висновок про те, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана під час зареєстрованого шлюбу подружжя, тобто є їх спільним сумісним майном.

Крім того, у відповідності до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно довідки ПАТ «ОТП Банк» від 18 травня 2021 року № _04-68-501-04/18 згідно договору №501/3231/11 від 25.06.2011 року про надання кредиту на придбання нерухомого майна, заборгованість становить 109 793,05 грн.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Згода кредитора на заміну боржника у цьому зобовязанні відсутня.

Аналогічна правова позиція висловлена ВС КЦ у справі 367/7110/14-ц від 09.01.2020 року.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження чи спростування позовних вимог в цій частині позову під час розгляду справи суду надано не було.

Отже позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом поділу нерухомого майна, виділення кожному власникові рівну частину цього нерухомого майна та визнання за кожним з них права власності. Часткове задоволення позову в цій частині шляхом визначення часток співвласників тягне припинення права спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується позовних вимог відносно металевого гаражу, розташованого у Товаристві автомобілісті «Гвардієць» суд виходить з наступного:

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз`яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

Внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв`язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Верховний Суд у справі № 640/11441/15-ц, провадження № 61-3005 св 18 (ЄДРСРУ № 74266173) в постанові від 23 травня 2018 року дійшов до правового висновку, що пайові внески в ГБК саме у вигляді грошових коштів є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і, враховуючи, що такі внески можуть бути трансформовані в неподільну річ, зокрема об`єкт права власності у вигляді гаражного боксу, то за кожним із подружжя слід визнати право власності на належну кожному з них частку в пайовому внеску в ГБК і залишити це майно у їх спільній власності.

Окрім цього , згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У матеріалах справи відсутні будь- які докази щодо придбання (за цивільно правовим договором) відповідачем особисто чи подружжям вказаного спірного металевого гаражу.

Відсутні будь- які докази того, що відповідачем особисто, чи подружжям виплачені пайові внески у гаражному кооперативі, що могли б бути предметом судового розгляду.

Більш того, такі позовні вимоги не ставились, і не були предметом цього судового розгляду.

Таким чином, у позовних вимогах відносно гаражу, виходячи з предмету та правової підстави позову, слід відмовити.

Сторони не позбавлені можливості вирішити спір відносно гаражу з інших правових підстав та іншого предмету.

При зверненні до суду позивач зазнав судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1215,96.

Належних та допустимих доказів понесених витрат на правничу допомогу позивачем не надано.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 453,00 грн.

Решта судового збору відноситься на рахунок позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 57-69 СК України, ст. 12, 141, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову квартиру АДРЕСА_1 .

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Виділити ОСОБА_2 із спільної сумісної власності подружжя одну другу частину житлової квартири АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на вказане майно.

Виділити за ОСОБА_3 із спільної сумісної власності подружжя одну другу частину житлової квартири АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_3 право власності на вказане майно.

Припинити право спільної сумісної власності.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 453, 00 грн.

Решту судового збору віднести на рахунок ОСОБА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.К. Барвенко