Рішення № 97151220, 20.05.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2420/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року суддя Галицького районного суду м. Львова Волоско І.Р., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (адреса місця проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження (79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 19390819) про захист прав споживача, -

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Ідея Банк», в якому просить визнати недійсним Генеральний кредитний договір № ГДК.388063.1 від 13.09.2018 р.; кредитний договір №Z02.00118.004333150 від 13.09.2018 р.; кредитний договір № G01.10701.004894031 від 07.02.2019; кредитний договір № G01.10701.005860114 від 24.10.2019 р. в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості з часу їх укладення та зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок платежів, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості за договорами № Z02.00118.004333150, № G01.10701.004894031 та № G01.10701.005860114 в рахунок погашення основного боргу за договорами № G01.10701.004894031 та №G01.10701.005860114.

В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 13.09.2018 року ОСОБА_1 на підставі заяви приєдналася до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», який був чинний на той момент. В рамках Договору комплексного банківського обслуговування 13.09.2018 року вона уклала з Відповідачем Угоду С-118-007345-18-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, а також перший кредитний договір №Z02.00118.004333150. Згідно п. 1.4. першого кредитного договору плата обслуговування кредиту включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника із використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення CMC-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахункам Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо. Пізніше позивач уклала з Відповідачем ще два кредитних договори. Згодом позивач дізналася, що згідно ст. 11. Закону України «Про споживче кредитування», в редакції 2017 року, яка діяла на момент, коли 13.09.2018 року вона стала клієнткою банку, банк (Відповідач) повинен безоплатно повідомляти споживачу інформацію про поточний розмір, заборгованості, розмір суми кредиту, а також безоплатно надавати виписки з рахунків. Зазначає, що більшої інформації від банку Відповідача вона ніколи не отримувала і не потребувала. Оскільки їй стало відомо, що встановлена Банком на постійній основі додаткова плата за обслуговування кредитної заборгованості є незаконною (несправедливою) умовою договору, просить позовні вимоги задоволити повністю.

Ухвалою суду від 31 березня 2021 року провадження у справі відкрито та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони у справі про судовий розгляд даного позову були повідомлені належним чином.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України до суду не надійшло.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд встановив, що 13.09.2018 року ОСОБА_1 , на підставі заяви, приєдналася до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (надалі - Відповідач), який був чинний на той момент. Договір публічний і доступний на сайті Відповідача www.ideabank.ua, що підтверджується Випискою-Повідомленням № НОМЕР_2 (а.с.15).

В рамках Договору комплексного банківського обслуговування 13.09.2018 року позивач уклала з Відповідачем Угоду С-118-007345-18-980 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки (а.с.16), а також уклала перший кредитний договір №Z02.00118.004333150 (а.с.17-18).

Відповідно до умов кредитного договору № Z02.00118.004333150 від 13.09.2018 року банк надав позивачу кредит на 18 місяців. Згідно зазначеного договору сума кредиту становить 34583,00 грн, проценти за погашення кредиту 2938,03 грн, плата за обслуговування 8 901,66 грн.

Згідно п. 1.4. кредитного договору плата обслуговування кредиту включає в себе:

- надання інформації по рахункам Позичальника із використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення CMC-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахункам Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;

- опрацювання запитів позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Крім того, як вбачається з позовної заяви, відповідно до умов кредитного договору № G01.10701.004894031 від 07.02.2019 року банк надав позивачу кредит строком на 60 місяців. Згідно зазначеного договору сума кредиту становить 47 036, 00 грн; проценти за погашення кредиту 27 494, 20 грн; плата за обслуговування 70 554, 00 грн.

Крім того, як вбачається з позовної заяви, відповідно до умов кредитного договору № G01.10701.005860114 від 24.10.2019 року банк надав позивачу кредит строком на 60 місяців. Згідно зазначеного договору сума кредиту становить 43701,00 грн; проценти за погашення кредиту 26 174, 84 грн; плата за обслуговування 65 551,80 грн.

Позивач зазначає, що другий та третій кредити в 2019 році вона отримала в рамках Генерального кредитного договору № ГДК.388063.1 від 13.09.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно п. 1.4. кредитного договору №Z02.00118.004333150 плата обслуговування кредиту включає в себе:

- надання інформації по рахункам Позичальника із використанням телефонних каналів зв`язку, а саме із стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення CMC-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахункам Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;

- опрацювання запитів позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит, кредитодавець (Відповідач) кожного місяця, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, так чи інакше, безоплатно повинен повідомляти Позивача з приводу інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надавати виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Таким чином, Банк фактично встановив позивачу за кожен місяць додаткову плату за можливе інформування останньої про сплачені ним платежі та про суму майбутніх платежів по кредиту та назвав це як «плата за обслуговування кредитної заборгованості», що не відповідає змісту послуг, оскільки такі дії Банку не є обслуговування кредиту в розумінні частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а лише можуть являтися певним елементом надання інформації по кредиту за запитом позичальника.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Отже, суд приходить до висновку, що дана інформація повинна надаватися безоплатно позичальнику/споживачу за законом, а тому встановлення Відповідачем у п.1.4. Кредитного договору плати є незаконною, недійсною та несправедливою умовою договору.

Положення у Кредитному договорі, що встановлюють плату за обслуговування кредитної заборгованості, в даному випадку являються несправедливою умовою договору та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду Позивача та суперечить принципу добросовісності.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно роз`яснень Пленуму ВС України, викладених в п.8 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Одночасно особливості регулювання правовідносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Отже, має місце встановлення у спірних положеннях кредитного договору оплатності послуг про надання інформації з приводу виконання кредитного договору, що прямо суперечить вищенаведеним нормам Закону України «Про споживче кредитування» та є підставою для визнання відповідних частин договору недійсними.

Крім того, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже, несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Наведене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду під час розгляду справи №583/3343/19, провадження №61-22778ск19, висловленими в постанові від 01.04.2020 року.

Факт обізнаності позивача про свій обов`язок сплачувати плату за обслуговування кредиту не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідності вимогам частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що позивач сплачувала кошти за обслуговування кредитної заборгованості, що стверджується графіками щомісячних платежів, розрахунками боргу та виписками згідно кредитних договорів № Z02.00118.004333150, № G01.10701.004894031 та № G01.10701.005860114, які додані до матеріалів справи. Тому, як наслідок визнання недійсним умов кредитних договорів в частині визначення плати за обслуговування кредитної заборгованості належить Зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок платежів, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості за договорами № Z02.00118.004333150, № G01.10701.004894031 та № G01.10701.005860114 в рахунок погашення основного боргу за договорами № G01.10701.004894031 та №G01.10701.005860114, що на думку суду, буде повністю відповідати нормам чинного законодавства.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які дані та докази, які стосуються Генерального кредитного договору № ГДК.388063.1 від 13.09.2018 р.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги частково знайшли своє ствердження під час розгляду, а тому підлягають до часткового задоволення.

Відповідач не представив суду жодних доказів на спростування вимог позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судового збору.

Відтак, судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача у розмірі 908 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 207, 215, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», суд , -

ВИРІШИВ:

позов задоволити частково.

Визнати кредитний договір № Z02.00118.004333150 від 13.09.2018 року; кредитний договір № G01.10701.004894031 від 07.02.2019 року; кредитний договір № G01.10701.005860114 від 24.10.2019 року - недійсними в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості з часу їх укладення.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Ідея Банк» (адреса: 79008, м.Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819, МФО 336310) здійснити перерахунок платежів, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості за договорами № Z02.00118.004333150, № G01.10701.004894031 та № G01.10701.005860114 в рахунок погашення основного боргу за договорами № G01.10701.004894031 та № G01.10701.005860114.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; код ЄДРПОУ 19390819) на користь ДСА України судовий збір у сумі 908 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р.Волоско