Рішення № 97076913, 12.05.2021, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/1667/21

2/310/1352/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(Заочне)

12 травня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді - Білоусової О.М.,

за участі секретаря судового засідання – Зозулі В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, стягнення моральної шкоди,

В С Т АН О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Безух М.І., звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна». В обґрунтування позову позивач зазначила, що 24.02.2020 року вона дізналась що на примусовому виконанні у приватного виконавця Лановенко Людмили Олегівни перебуває виконавче провадження № 59423596 з примусового виконання виконавчого напису № 11811 від 23.05.2019 року виданого приватним нотаріусом КМНО Хара Н.С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованості в розмірі 24 031, 31 гривень. До листа була долучена копія виконавчого напису № 11811 від 23.05.2019 року, який виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. 31 липня 2020 року рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області був визнаний виконавчий напис № 11811, вчинений 23.05.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною таким, що не підлягає виконанню. Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 12.11.2020 року виконавче провадження було закінчено на підставі ст. 39 ч. 1 п. 5 Закону України «Про виконавче провадження»: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Під час виконавчого провадження з ОСОБА_1 було стягнуто 08.01.2020 року 4190 грн., з карткового рахунку в ПАТ “Ощадбанк” та 411,39 грн. з карткового рахунку в КБ “ПриватБанк”. Приватний виконавець Лановенко Л.О. після закриття виконавчого провадження повернула 1329,04 стягнутих сум (винагороди, витрат виконавчого провадження), решта у сумі 3572,35 грн., яка була стягнута на користь відповідача не була повернута. Після набрання законної сили рішенням суду та закриття виконавчого провадження, позивачка звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» з заявою про повернення стягнутих коштів, але відповідач кошти не повернув. Також вказує, що діями відповідача їй була спричинена моральна шкода, оскільки через дії відповідача на заробітну плату позивача було звернуте стягнення за постановою приватного виконавця та за постановою приватного виконавця на банківські рахунки позивача були накладені арешти, стягнуті гроші, які були засобом її існування, чим вона була поставлена в скрутне матеріальне становище. Просить стягнути з відповідача 3572,35 грн. безпідставно стягнутих грошей, 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати по справі. Позивач і представник позивача в судове засідання не з`явились. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти розгляду справи в заочному порядку не заперечує. Відповідач в судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав. Відповідно до ч.8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. За таких підстав, суд ухвалив розглянути справу за відсутності позивача і відповідача, в заочному порядку впорядку ст. 280 ЦПК України, за наявними матеріалами. Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне. За виконавчим написом № 11811 від 23.05.2019 року, який виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» була стягнута заборгованість в розмірі 24 031, 31 гривень. На примусовому виконанні у приватного виконавця Лановенко Л.О. перебувало виконавче провадження № 59423596 з примусового виконання виконавчого напису № 11811 від 23.05.2019 року виданого приватним нотаріусом КМНО Хара Н.С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» заборгованості в розмірі 24 031, 31 гривень. 31 липня 2020 року рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області був визнаний виконавчий напис № 11811, вчинений 23.05.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною таким, що не підлягає виконанню. Рішення набрало законної сили 10.09.2020 року (а.с.21-23). Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 12.11.2020 року виконавче провадження було закінчено на підставі ст. 39 ч. 1 п. 5 Закону України «Про виконавче провадження»: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (а.с.24). Під час виконавчого провадження з ОСОБА_1 , з карткових рахунків, було стягнуто 4601,39 гривень. Приватний виконавець Лановенко Л.О. після закриття виконавчого провадження повернула 1329,04 стягнутих сум (винагороди, витрат виконавчого провадження) (а.с.25-27). Таким чином, на користь відповідача було стягнуто 3572,35 грн. з банківських рахунків, на які був накладений арешт. Після набрання законної сили рішенням суду та закриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 , 27.11.2020 року через свого представника, звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» з заявою про повернення стягнутих коштів (а.с.28). Заяву відповідач отримав 30.11.2020 року, але жодних дій щодо повернення коштів не вчинив (а.с.29). Згідно до ст. 1212 ч. 1 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст. 1212 ч. 2 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Статтею 1212 ч. 3 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Таким чином, відповідач повинен повернути безпідставно набуті гроші на суму 3272,35 грн., оскільки підстави, на яких відповідач набув ці кошти відпали, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Окрім того, позивач просить стягнути моральну шкоду в сумі 10000 грн. Відповідно до ст. 23 ч. 1 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно до ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За приписами ст. 23 ч. 2 п. 2 ЦК України, у даному випадку, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї. Протиправна поведінка – це різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Статтею 13 ч. 2,3 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено (рішення у справі „Mirolubovs and Others v. Latvia“ від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62). Згідно до ст. 13 ч. 6 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Згідно із п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції яка діяла на час укладення договору про споживчий кредит (п. 2.5. кредитного договору № 401358987 від 25.12.2012 року) кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до роз`яснень пленуму ВССУ, при застосуванні положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв`язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (п. 31 постанови від 30.03.12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»). Строк дії кредитного договору сплив 25.07.2015 року. Згідно до п. 3.6. Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(ІІ)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк „ІНДУСТРІАЛБАНК“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій. Статтею 41 Конституції України встановлено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша), а також припис щодо неможливості протиправного позбавлення права власності та непорушності права приватної власності (частина четверта). Тому, у даному випадку, відповідач, зловживаючи правом, діючи на порушення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», своєю протиправною поведінкою, без наявності достатніх правових підстав звернувся до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису за кредитним договором, за яким не мав права стягувати грошові кошти, пред`явив цей виконавчий напис на примусове виконання через що були порушені права позивачки. Безпідставність вимог відповідача встановлено рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 липня 2020 року, яке набрало законної сили 10.09.2020 року та не підлягає доведенню на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Через дії відповідача на заробітну плату позивача було звернуте стягнення за постановою приватного виконавця та за постановою приватного виконавця на банківські рахунки позивача були накладені арешти, стягнуті гроші, які були засобом її існування, чим вона була поставлена в скрутне матеріальне становище. Окрім того, тривалий час позивач не могла користуватися власними банківськими рахунками, що створювало додаткові незручності у житті. ОСОБА_1 зазначає, що була змушена звільнитися з роботи, оскільки працедавець не бажав надалі співпрацювати з особою, що має борги, які стягуються у примусовому порядку. Стресова ситуація погіршила самопочуття, з`явилась безсоння. Позивач відчувала пригніченість, втратила колишній спокій, порушився апетит. Через накладення арешту, стягнення коштів, у позивача погіршився стан здоров`я, вона змушена була звертатися до лікарів, проходити лікування, що підтверджується медичною документацією. Позивач була змушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та поновлення своїх порушених прав, звертатися до суду для захисту своїх прав та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Згідно до ст. 23 ч. 3 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки враховуючи тривалість, глибину фізичних, душевних і моральних переживань, характер правопорушення, а також їх тяжкість та інтенсивність, враховуючи ступінь вини завдавача шкоди, який відмовився у добровільному порядку повертати безпідставно набуті гроші та відмовився поновлювати її порушені права, суд вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню у даному випадку складає 5 000 гривень, що відповідає вимогам розумності і справедливості. Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Згідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до квитанції, позивачем сплачено 908 гривень судового збору, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки. Також відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов`язані з наданням цій стороні право допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. Згідно роз`яснень у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Судом не встановлено законних підстав для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень, оскільки вони є документально підтвердженими, а саме: договором про надання правової допомоги, розрахунком та актом виконаних робіт від 12.05.2021 року, в якому наведено перелік наданої правової допомоги, а також квитанціями, згідно яких позивачка дійсно сплатила за правову допомогу по цій справі 3000 грн. Таким чином суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 10-13, 76-80, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст. 15,16,23,1166 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» на користь ОСОБА_1 3272,35 гривень в рахунок повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса № 11811, вчинений 23.05.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» на користь ОСОБА_1 5000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен інвест Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі на загальну суму 3908 грн.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено 21.05.2021.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області О. М. Білоусова