Ухвала суду № 9702279, 25.05.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

суддя-доповідач 1 інстанції Головіна К.І.

суддя - доповідач - Бадахова Т.П.

ДОНЕЦЬКІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2010 року справа № 2а-2102/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого: Бадахової Т.П.

суддів : Шаптали Н.К., Гаврищук Т.Г.

при секретарі судового

засідання

за участю представників сторін:

від позивача

від відповідача Ковальчук Г.Л.

Скрипник Т.В., за довір від 11.01.2010р.

Врублевська Т.В. за довір. від 04.09.2009р.

Соляник А.В. за довір. від 21.05.2010р.

розглянувши апеляційні скарги 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Славполімер»

1. Словянської обєднаної державної адміністрації

Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 29 березня 2010 року

по справі № 2а-2102/10/0570 (Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славполімер»

до Словянської обєднаної державної адміністрації

Донецької області

про скасування податкових повідомлень - рішень

№ 0002962341/0 та № 0002972341/0 від 15.12.2009 року,-

ВСТАНОВИЛА:

03 лютого 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Славполімер» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Словянської обєднаної державної адміністрації Донецької області про скасування податкових повідомлень рішень: № 0002962341/0 від 15.12.2009 року про донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 32377,80грн., в т.ч.: основний платіж 23127,00грн., і штрафні санкції у сумі 9250,80грн., та № 0002972341/0 від 15.12.2009 року про донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 41253,00грн., в т.ч.: основний платіж 27502,00грн і штрафні санкції у сумі 13751,00грн..

Позивач зазначав, що відповідачем за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 рік було складено акт № 9383/23-3-31477327 від 02.12.2009 року, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення - рішення. Однак, позивач вважає, що податкові повідомлення - рішення є необґрунтованими та суперечать вимогам діючого законодавства.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 березня 2010 року позов було задоволено частково, внаслідок чого скасовано податкове повідомлення рішення Словянської обєднаної державної адміністрації Донецької області № 0002972341/0 від 15.12.2009 року в частині донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 13500грн., в т.ч.: основний платіж 9000грн. і штрафні санкції у сумі 4500грн. та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1,70грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою і просив апеляційний суд скасувати це рішення і прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції не обґрунтував прийняту ним постанову, висновки вказані в цій постанові не відповідають обставинам справи.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що ТОВ «Славполімер» до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2008 року враховано суму 9000,00грн., яка на момент перевірки платника податку не була підтверджена податковою накладною з ПДВ від ТОВ «Гранд Полімер груп» № 0309 на загальну суму 54000,00грн, (сума ПДВ 9000,00грн.), але була зазначена в наданому для перевірки реєстрі отриманих податкових накладних підприємства за вересень 2008 року. До закінчення перевірки платник податків не надав перевіряючим примірник податкової накладної на вказану суму. Крім цього посадові особи позивача, своїми підписами в акті перевірки підтвердили, що первинні, бухгалтерські документи використані при проведенні перевірки, надані в повному обсязі, а додаткові документі, що свідчать про діяльність субєкта господарювання за період, що перевіряється, відсутні. Тому вважав, що порушення позивачем п.п.7.4.5, п.7.4. статі 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме не підтвердження на момент перевірки сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, призвело до правомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення від 15.12.2009 року № 0002972341/0 в частині донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 13500грн., в т.ч.: основний платіж 9000грн. і штрафні санкції у сумі 4500грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач також звернувся з апеляційною скаргою та просив змінити постанову суду першої інстанції та скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень рішень від 15.12.2009 року № 0002962341/0 про донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 32377,80грн., в т.ч.: основний платіж 23127,00грн., і штрафні санкції у сумі 9250,80грн., та № 0002972341/0 від 15.12.2009 року про донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 27753,00грн в т.ч. основний платіж -18502,00грн і штрафні санкції в сумі 9251,00грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зроблено посилання, на те, що твердження судом першої інстанції про те , що витрати у сумі 122127,56грн на придбання ячменю у кількості 150150кг., який враховано в залишках на початок перевіряємого періоду станом на 01.07.2008 року були включені підприємством до складу валових витрат у попередніх податкових періодах безпідставно, оскільки, вартість придбаних, але не реалізованих запасів, виключено із складу валових витрат на придбання таких запасів на підставі коригування валових витрат, шляхом розрахунку приросту балансової вартості запасів на кінець кожного звітного періоду, відповідно до вимог п.5.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

Разом з цим, апелянт зазначав, що протягом з 10.07.2007 року по 01.12.2008 року підприємство купувало окремими партіями ячмінь за відповідними цінами, які діяли на ринку зерна на дату придбання. Тому, виходячи з конюнктури справедливих ринкових цін, які діяли на момент продажу товару - 12.12.2008 року, - підприємство не мало можливості реалізувати ячмінь за цінами придбання його у 2007 році та у серпні 2008 року та здійснило продаж товару відповідно до звичайних ринкових цін. Господарська операція по продажу ячменю, за ціною нижчою ціни придбання, безпідставно визнано судом першої інстанції такою, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки підприємство здійснює свою господарську діяльність на свій ризик і іноді по незалежним від нього причинам може отримувати збитки. Тобто, на думку апелянта, Законом на прибуток лише передбачено, що в окремих випадках та по окремим операціям при формуванні валових доходів та витрат платник податків повинен врахувати відповідність цін придбання або продажу товарів, робіт послуг рівню звичайних цін, ніякими іншими законами чи нормативно правовими актами не започатковано ні сам термін «витрати невиробничого характеру», ні наведеного його тлумачення, а ні затверджено перелік таких витрат.

Безпідставним вважає апелянт твердження відповідача про порушення ним пп.3.1.1,п.3.1. статі 3, п.7.1. пп.74.1.,7.4.4. п.7.4 статі 7 Закону України «Про податок на додану вартість» оскільки відповідачем не доведено, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, як це передбачено пп.1.20.8, п.1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Разом з цим, апелянт зазначив, що донарахування податкових зобовязань податковим органом, внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямим методами, тобто на підставі вимог пп.4.3.5. п.4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року, яким встановлено, що рішення про сплату податкових зобовязань, нарахованими за непрямими методами, приймається, виключно, у судовому порядку за поданням керівника податкового органу.

Крім цього апелянт зазначив, що відповідачем в ході перевірки безпідставно не враховані, підтверджені первинними документами та не задекларовані протягом минулих податкових періодів, валові витрати у сумі 702150,49грн (або 175537,62грн. податку на прибуток), які повязані з господарською діяльністю підприємства та право на віднесення, яких до складу валових витрат, визнано податковим органом при перевірці, про що свідчить розрахунок податкового органу наведений у додатку № 9 до акту перевірки, внаслідок чого невірно розраховані податкові зобовязання з податку на прибуток за перевіряємий період, оскільки, на думку позивача, повинно було не донараховувати зобовязання в сумі 23127,00грн, а напроти зменшити задекларовані податкові зобовязання на 175537,62грн.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін та перевіривши доводи апеляційних скарг матеріалами справи, встановила наступне:

У період з 09.11.2009 року по 27.11.2009 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 рік.

За результатами перевірки було встановлено порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2., п.5.9. статті 5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,в результаті чого занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2008 року на суму 23127грн. та порушення пп.3.1.1. п.3.1. ст.3, п.7.1, пп.7.4.1., пп.7.4.4. п.7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у вересні 2008 року на суму 9000грн., у грудні 2008 року на суму 18502грн., а всього - 27502грн.

На підставі вищевказаного акту були прийняті податкові повідомлення рішення від 15.12.2009 року № 0002962341/0 про донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 32377,80грн., в т.ч.: основний платіж 23127,00грн., і штрафні санкції у сумі 9250,80грн., та № 0002972341/0 від 15.12.2009 року про донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 27753,00грн в т.ч. основний платіж -18502,00грн і штрафні санкції в сумі 9251,00грн.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що господарська діяльність це будь яка діяльність особи, направлена на утримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № Ю34/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2. статті 5 вищевказаного закону, до складу валових витрат включається суми будь яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції.

З матеріалів справи вбачається, що витрати на придбання ячменю, реалізованого позивачем в 4 кварталі 2008 року, склали 287510,04грн. (без ПДВ). Отримані суми від реалізації ячменю склали 195001,73грн. (без ПДВ), що становить на 92508,31грн. менше, ніж витрати на придбання. Таким чином, включення до складу валових витрат сум понесених витрат, повязаних з реалізацією товару за ціною нижче ціни придбання, неправомірне, оскільки вказана діяльність не направлена на одержання прибутку, та здійснена не для використання товару у власній господарський діяльності. Тому, право позивача на валовий кредит за такою угодою не виникає.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. пункту 7.4 статті 7 вищевказаного закону передбачено наступне, якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, позивач включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в сумі 18502грн. по ячменю, який реалізовано в грудні 2008 року, який не призначався для використання в господарській діяльності підприємства. Податковий кредит з податку на додану вартість по витратам на придбання ячменю, реалізованого в грудні 2008 року, склав 57502,01грн. Податкові зобовязання з податку на додану вартість від реалізації ячменю в грудні 2008 року склали 39000,35грн, що на 18501,66грн менше, ніж ПДВ, сплачений постачальникам. В результаті позивач в грудні 2008 року реалізував ячмінь за ціною нижче ціни придбання (різниця складає більше ні 20 відсотків), тобто загальний фінансовий результат від проведеної операції купівлі-продажу ячменю є збитковим.

Оскільки, вказана вище діяльність позивача по продажу товару не була направлена на отримання прибутку, тобто не для використання у власній господарській діяльності, включення до складу валових витрат сум понесених витрат, повязаних з реалізацією товару за ціною нижче ціни придбання, на думку колегії суддів, неправомірне.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірних дій відповідача по нарахуванню позивачу зобовязань з податку на додану вартість у сумі 41253,00грн, в т.ч. основний платіж 27502,00грн. та фінансових санкцій ( в розмірі не більше 50%) 13751,00грн.

Крім цього, як правильно встановлено судом першої інстанції, що на момент перевірки, наявність накладної ТОВ «Гранд Полімер груп» на загальну сум 54000грн., (ПДВ 9000грн.) була підтверджена реєстром отриманих податкових повідомлень за вересень 2008 року. Крім цього копія цієї накладної є в матеріалах справи (арк.спр.103), тому донарахування відповідачем зобовязань з податку на додану вартість в сумі 9000грн. та штрафних санкцій на суму 4500грн., а всього в сумі 13500 грн., на думку колегії судді є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, ч.1, п.1 ст.198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України колегія суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славполімер», Словянської обєднаної державної адміністрації Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 березня 2010 року у справі № 2а-2102/10/0570 залишити без змін.

Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 25 травня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом одного місяця з дня її проголошення.

Головуючий: Т.П.Бадахова

Судді: Н.К.Шаптала

Т.Г.Гаврищук