Ухвала суду № 9701893, 06.05.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Суддя доповідач Міронова Г.М.

Головуючий у суду 1 інстанції Головіна К.І..

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

06 травня 2010 року справа № 2-а-12617/09/0570

зал судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Міронової Г.М. суддів:

при секретарі

за участю відповідача Василенко Л.А., Яманко В.Г.

Сухоцькій Д.Ю.

Аніщенко О.С. по довіреності; розглянувши

апеляційну скаргу

на постанову

від

у адміністративній справі

за позовом

до

про товариства з обмеженою відповідальністю «А-СТРОН»

Донецького окружного адміністративного суду

25 листопада 2009 року

№ 2-а-12617/09/0570

товариства з обмеженою відповідальністю «А-СТРОН»

Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області

визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000122340/0 від 27.03.2009 року та № 0000132340/0 від 27.03.2009 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування свої вимог позивач посилався на те, що 24.03.2009 року Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією була проведена виїзна планова перевірка підприємства, за наслідками якої складено акт № 291/23-2/35470330 від 24.03.2009 року. За результатами перевірки відповідачем було зроблено висновок, що позивачем завищено скориговані валові витрати на суму нарахованої орендної плати в розмірі 72561, 10 грн., на суму нарахованої компенсації за використання особистого транспорту для потреб підприємства в розмірі 11352, 94 грн., на суму послуг мобільного звязку в розмірі 2350, 00 грн.

Також в акті зазначено, що в порушення вимог пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по придбаних будівельних матеріалах, направлених на поліпшення орендованих приміщень, по яких неможливо встановити звязок з господарською діяльністю, в розмірі 10162 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000122340/0 від 27.03.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 15243 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000132340/0 від 27.03.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток підприємства в сумі 28976 грн.

Позивач вважає вказані повідомлення рішення неправомірними, оскільки до складу валових витрат віднесені витрати, які були нараховані та сплачені за договорами оренди приміщень та особистого транспорту, що були укладені між приватним підприємцем ОСОБА_7 та ТОВ «А-СТРОН» в особі директора ОСОБА_7, які є самостійними субєктами господарювання, а отже висновки податкової служби є необґрунтованими. Крім того, усі договори відповідають вимогам Цивільного кодексу України щодо чинності правочинів, та вони не є нікчемними, як це вказано в акті перевірки. До того ж договір компенсації за використання особистого автомобілю для потреб підприємства не є договором оренди, оcкільки компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок це витрати на експлуатацію автомобіля, включаючи витрати по його ремонту і технічному обслуговуванню, а тому він не потребує нотаріального посвідчення. Посилання в акті перевірки № 291/23-2/35470330 від 24.03.2009 року на той факт, що на час перевірки на балансі підприємства були відсутні мобільні телефони не може свідчити про безпідставність віднесення до валових витрат оплати за послуги мобільного звязку оскільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ставить в залежність збільшення валових витрат платника податків на суму, сплачену за послуги, від наявності на балансі такого платника спеціальних пристроїв для отримання таких послуг.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, представник позивача до суду не зявився, був повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції приписів Законів України «Про оподаткування підприємств» та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, у відповідності до п. 4.1. ст. 4 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Згідно п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з частиною четвертою пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

24.03.2009 року Красноармійською ОДПІ була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «А-СТРОН» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.11.2007 року по 30.09.2008 року, за результатами якої був складений акт № 291/23-2/35470330 від 24.03.2009 року. Перевіркою було встановлено, що позивачем порушено пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 22685 грн., у тому числі: у 1 кварталі 2008 року на суму 4224 грн., у 2 кварталі 2008 року на 9113 грн., у 3 кварталі 2008 року 9335 грн. Також перевіркою було встановлено, що в порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «А-СТРОН» занижено податок на додану вартість на загальну суму 10162 грн., у тому числі за лютий 2008 року 359 грн., за квітень 2008 року 469 грн., за травень 2008 року 183 грн., за червень 2008 року 1653 грн., за серпень 2008 року 6505 грн., вересень 2008 року 993 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 27.03.2009 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000132340/0 про донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 28976 грн., в тому числі: основний платіж 22685 грн. та штрафна санкція в сумі 6291 грн. (а.с. 10) та податкове повідомлення-рішення № 0000122340/0 від 27.03.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 15243 грн., в тому числі: основний платіж 10162 грн. та штрафна санкція в сумі 5081 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до Красноармійської обєднанної державної податкової інспекції у Донецькій області, а в подальшому до Державної податкової адміністрації у Донецькій області. За результатами розгляду скарг позивача податкові повідомлення-рішення від 27.03.2009 року № 0000122340/0 та № 0000132340/0 залишено без змін (а.с. 68-85).

Перевіряючи законність та обґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000132340/0 від 27.03.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток, колегія суддів встановила наступне:

Податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 28976 грн., нараховане податковим органом внаслідок порушення позивачем п.п 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.1, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 5.1 вищевказаного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 цього Закону до складу валових витрат включаються:

- суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 зазначеного Закону під терміном «Амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно пп. 8.1.2 п.8.1 ст. 8 Закону амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовлені таких основних фондів.

В перевіреному періоді між ТОВ «А-СТРОН», в особі директора ОСОБА_7 та приватним підприємцем ОСОБА_7 було укладено договори:

- оренди приміщення № 31 від 01.02.2008 року, за яким ПП ОСОБА_7 (Орендодавець) передає, а ТОВ «А-СТРОН» (Орендар) приймає у строкове платне використання приміщення загальною площею 28,75 кв.м. за адресою: м. Красноармійськ, вул. Дніпропетровська, 2, з метою розміщення стоянки, проведення технічного огляду, ремонту автотранспорту, розміщення складу будівельних матеріалів та ділянки підготовки будівельного виробництва. Загальна сума орендної плати за перевіряє мий період склала 34875 грн.

- оренди приміщення № 2 від 28.12.2007 року, за яким ПП ОСОБА_7 (Орендодавець) передає, ТОВ «А-СТРОН» (Орендар) приймає у строкове платне використання приміщення загальною площею 60,7 кв.м. (в тому числі: гараж площею 35,2 кв.м., склад площею 10 кв.м., майстерні 15,5 кв.м.) за адресою: м. Красноармійськ, вул. 40 річчя Октября, 174 з метою розміщення офісу. Загальна сума орендної плати за перевірений період склала 25676,10 грн.

- оренди обладнання № 16 від 02.01.2008 року, за яким ПП ОСОБА_7 (Орендодавець) передає, а ТОВ «А-СТРОН» (Орендар) приймає у строкове платне використання майно (вартість майна не вказана), в тому числі монітор SAMSUNG 757NF 1 од., системний блок LG 1од., монітор SAMSUNG 7001FT 1од., ситемний блок АМИ 1 од., ИБС 1 од., телефон IXTONE 1 од., телефон PANASONIC 1 од., мишка Optikal Mouse 1 од., мишка Genius 1 од., клавіатура АМИ 1 од., клавіатура Delux 1 од. Загальна сума послуги оренди обладнання за перевірений період склала 1200 грн.

Вказані договори були виконані, про що свідчать акти прийому-передачі нерухомого майна, обладнання, акти виконаних робіт. Розрахунки за отримані послуги підприємством ТОВ «А-СТРОН» провадились готівкою по видаткових касових ордерах через касу підприємства. Документів, які б підтверджували переведення жилого приміщення до складу нежитлового фонду позивачем надано не було.

Як вбачається із вищевказаних договорів оренди, приватний підприємець ОСОБА_7 надав в оренду приміщення підприємству ТОВ «А-СТРОН», в якому він є одночасно і засновником, і директором. Акти виконаних робіт підписано ОСОБА_7 і як представником ТОВ «А-СТРОН», і як приватним підприємцем ОСОБА_7 Готівкові кошти за отримані послуги з оренди приміщення були видані на підставі видаткових касових ордерів на адресу приватного підприємця ОСОБА_7, які підписано керівником ТОВ «А-СТРОН» ОСОБА_7

Таким чином, між ТОВ «А-СТРОН», де одним із засновників підприємства і директором є ОСОБА_7, та приватним підприємцем ОСОБА_7 було вчинено право чин, який суперечить п. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України, згідно якого представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що повязані із його недійсністю.

Згідно ст.. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ст.. 510 ЦК України сторонами у зобовязанні є боржник і кредитор. На стороні боржника або кредитора можуть бути одна або кілька осіб.

Статтею 606 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняються у звязку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Таким чином, підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Крім того, згідно ст.ст. 810, 813 ЦК України, у випадку надання житла в оренду для влаштування в ньому офісного приміщення, потрібно перевести житлове приміщення в нежитловий фонд.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договори оренди приміщення № 31 від 01.02.2008 року, № 2 від 28.12.2007 року, № 16 від 02.01.2008 року, № 58 від 30.04.2008 року з додатками, укладені між ТОВ «А-СТРОН» та приватним підприємцем ОСОБА_7 є нікчемними, а тому ТОВ «А-СТРОН» безпідставно здійснило оплату послуг по оренді приміщення приватному підприємцю ОСОБА_7, що призвело до заниження обєкту оподаткування та несплати податку.

Таким чином, знайшов підтвердження факт порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством до складу валових витрат віднесено суму витрат по послугах оренди приміщень, обладнання, які не використовувались у власній господарській діяльності, в розмірі 72561,10 грн.

Крім того, встановлено, що ТОВ «А-СТРОН» в особі директора ОСОБА_7 у перевіреному періоді були укладені договори:

- компенсації за використання особистого автомобіля для потреб підприємства № 1 від 02.01.2008 року.

Пунктом 1.1 ст. 1 даної угоди передбачено, що ТОВ «А-СТРОН» використовує особистий автомобіль співробітника ОСОБА_7 марки «Рено Самсунг» для потреб підприємства на умовах компенсації. Загальна сума компенсації склала 9000 грн. Зазначений договір був підписаний з одного боку працівником ОСОБА_7, а з іншого директором ТОВ «А-СТРОН» ОСОБА_7, нотаріально не посвідчений.

- договір компенсації за використання особистого автомобіля для потреб підприємства № 59 від 03.05.2008 року, укладений між фізичною особою (працівником) ОСОБА_8 та ТОВ «А-СТРОН» в особі директора ОСОБА_7

Пунктом 1.1 ст. 1 даної угоди передбачено, що ТОВ «А-СТРОН» використовує особистий автомобіль співробітника ОСОБА_8 марки «Деу Данос» для потреб підприємства на умовах компенсації,сума компенсації за перевірений період склала 2352,94 грн. Договір нотаріально не посвідчений.

Розрахунки за отримані послуги підприємством ТОВ «А-СТРОН» провадились готівкою по видаткових касових ордерах через касу підприємства, згідно заяв ОСОБА_7, ОСОБА_8

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості найму транспортних засобів передбачені параграфом 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Згідно ст. 799 ЦК України, якщо однією зі сторін договору оренди транспортного засобу є фізична особа, договір підлягає нотаріальному посвідченню незалежно від строку його дії.

У разі недотримання сторонами встановленої нотаріальної форми договору він вважається нікчемним (недійсним). Нікчемний договір не потребує доказу в суді його недійсності.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким не може не погодитись колегія суддів, що договір № 1 від 02.01.2008 року та договір № 59 від 03.05.2008 року компенсації за використання особистого автомобіля для нужд підприємства, укладені між ТОВ «А-СТРОН» та фізичними особами ОСОБА_7, ОСОБА_8, є недійсними.

Таким чином, відповідачем вірно зроблено висновок про порушення позивачем у даних правовідносинах пп. 5.2.1 п. 5.2 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством до складу валових витрат віднесено суму витрат по компенсації за використання особистого автомобіля, які не використовувались у власній господарській діяльності, а також списання бензину, у загальному розмірі 13446,70 грн.

Також встановлено, що згідно наказів директора ТОВ «А-СТРОН» №№ 2, 7, 8, 12 за 2008 рік (а.с. 234-237) встановлено місячний ліміт на послуги мобільного звязку для працівників:

- директору підприємства ОСОБА_7 в розмірі 200 грн.,

- заступнику директора ОСОБА_8 в розмірі 150 грн.,

- головному бухгалтеру ОСОБА_9 в розмірі 50 грн.,

- та інш.

Вищевказані працівники самостійно придбали за готівку картки мобільного звязку. Вартість придбаних карток мобільного звязку була включена до валових витрат на суму 2350 грн.

Разом з тим, на балансі ТОВ «А-СТРОН» мобільні телефони не рахуються, угоди оренди та інші угоди, підприємство не укладало, що не заперечувалось сторонами.

Згідно пп.. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Так, сума в розмірі 2350 грн,, що була віднесена позивачем до валових витрат, не була підтверджена відповідними документами, ведення яких передбачено правилами ведення податкового обліку та документами, що підтверджують звязок цих витрат з господарською діяльністю підприємства, а саме наказом керівника підприємства про придбання мобільного телефону для використання в господарській діяльності підприємства із вказівкою конкретного призначення, забезпечених мобільними телефонами,

- розрахунковими документами, наданими оператором мобільного звязку абоненту, в яких вказано час переговорів та номер адресата, вартість розмов;

- списком номерів телефонів, розмови по яких ведуться працівниками підприємства та стосуються господарської діяльності, оформлені наказом керівника;

- журналом обліку дзвінків, який заповнюється працівниками, виконуючими розмови із зазначенням мети їх виконання та тривалості, який повинен вестись на кожний телефонний номер кожним працівником, якому надано підприємством мобільний телефон.

Такими чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ТОВ «А-СТРОН» було завищені валові втрати за період з 01.01.2008 року по 30.09.2008 року на суму 2350 грн. за послуги мобільного звязку, отримані від ЗАТ «Український мобільний звязок».

Донарахування в частині штрафної санкції відповідачем здійснено відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, встановлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятидесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення № 0000132340/0 від 27.03.2009 року відповідачем прийнято обґрунтовано.

Перевіряючи законність та обґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000122340/0 від 27.03.2009 року про донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 15243 грн., в тому числі: основний платіж 10162 грн. та штрафна санкція в сумі 5081 грн., колегія суддів зазначає таке.

Перевіркою було встановлено, що в порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «А-СТРОН» занижено податок на додану вартість на загальну суму 10162 грн., у тому числі: за лютий 2008 року 359 грн., за квітень 2008 року - 469 грн., за травень 2008 року 183 грн., за червень 2008 року 1653 грн., за серпень 2008 року 6505 грн., вересень 2008 року 993 грн.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як було встановлено та зазначалось вище, на час проведення перевірки позивач не підтвердив звязок його витрат на придбання будівельних матеріалів, направлених на поліпшення орендованих приміщень, з господарською діяльністю підприємства.

У частині донарахування штрафних санкцій колегія суддів погоджує висновок першої інстанції стосовно того, що відповідач правомірно застосував пп. 17.1.3 п.17 .1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», відповідно до якого, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Колегія суддів зазначає, що згідно приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Оскільки таких справ найбільше з-поміж інших справ, то фактично загальним є правило про те, що тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача субєкта владних повноважень. Колегія суддів відзначає, що у даному конкретному випадку податковий орган довів правомірність і законність прийнятого ним рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на приписи ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де, зокрема, зазначено: якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Слід зазначити, що дана норма Кодексу адміністративного судочинства України спрямована на дисциплінування осіб, які беруть участь у справі. Суд не може ухвалювати свої рішення на основі припущень. Тому якщо особа стверджує про певну обставину, вона має довести це доказами. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, позивачем не було надано належних доказів щодо доведення обставин, на яких ґрунтуються вказані позовні вимоги та доводи апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 184, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «А-СТРОН» - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року у справі № 2-а-12617/09/0570 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції Вищого адміністративного суду України, а в разі виготовлення повного тексту у відповідності до ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України з дня виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя Г.М.Міронова

Судді Л.А.Василенко

В.Г. Яманко