Рішення № 96988324, 09.02.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33242/19

Провадження № 2/761/898/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Кутіковій М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2019 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовній заяві позивач просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 30652,61 грн. за кредитним договором №GP-3689010 від 19.09.2012 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.09.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №GP-3689010, відповідно до якого відповідачу було видано кредит у сумі 9514,07 грн. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, своєчасно не повернув банку грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом та відсотками. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 23.07.2019 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 30652,61 грн., з яких: 5313,10 грн. - заборгованість за кредитом, 661,93 грн. - заборгованість за процентами, 3539,04 грн. - заборгованість за комісією, 21 138,54 грн. штрафні санкції.

В судове засідання представник позивача не з`явився. До суду надійшла заява представника позивача про слухання справи за його відсутності, в якій він зазначає, що підтримує позов в повному обсязі, просить його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, звернувся до суду із заявою про слухання справи в його відсутність та просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що в повному обсязі не погоджується з усіма обставинами викладеними в позовній заяві та заперечує проти всіх заявлених вимог в зв`язку з їх необґрунтованістю, безпідставністю та невідповідністю нормам чинного законодавства. Відповідач заперечує проти заявленого банком розміру заборгованості, вважає його неправильним, необґрунтованим. Також зазначає, що вимогу банку не отримував, а позивачем не надано доказів отримання відповідачем такої вимоги. На підставі викладеного просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, викладені у відзиві на позов заперечення відповідача, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентата визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено, що 19.09.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання пропозицію укласти кредитний договір та договір страхування (оферти).

Позивачем стверджується в позовній заяві, що на підставі кредитного договору №GP-3689010 відповідачеві надано кредит. В той же час позивачем не надано суду будь-яких доказів отримання відповідачем даних коштів - в касі Банку (копію видаткового касового ордеру) чи перерахування коштів на рахунок (виписки по рахунку).

У наданій позивачем виписці з рахунка ОСОБА_1 за кредитним договором № GP-3689010 зазначається заборгованість відповідача перед банком станом на 08.08.2019 року складає 30652,61 грн., з яких: 5313,1 грн. - заборгованість за кредитом, 661,93 грн. - заборгованість за процентами, 3539,04 грн. - заборгованість за комісією, 21138,54 грн. штрафні санкції.

Проте, суд не може прийняти до уваги виписку з рахунку відповідача, як належний і допустимий доказ існуючої у відповідача заборгованості, оскільки, дана виписка не містить підтвердження руху коштів по рахунку відповідача відкритому на виконання кредитного договору із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, і, до того ж, він не може бути відповідним доказом розрахунку заборгованості та фінансовим документом на підтвердження розрахунків між банком та відповідачем.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Тому, суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування заборгованості та не приймає наданий позивачем вказаний доказ з підстав, які були зазначені вище, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу.

Розрахунок заборгованості за указаним кредитним договором до позову не доданий взагалі, а тому не можливо встановити відповідність порядку нарахування заборгованості (зокрема, процентів і неустойки) та проведення відповідних розрахунків, умовам договору, укладеного між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 .

Таким чином, суду не надані будь-які докази, які б підтверджували розмір нарахованої банком заборгованості за кредитним договором.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі №221/5089/16-ц, - у матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим.

Крім того, слід зауважити, що кредитним договором від 19.09.2012 року встановлено строк Кредиту та договору страхування (Оферти) 36 місяців.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку, на який надається позика.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18; від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18; від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Що стосується посилання відповідача, на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, то суд зазначає, що відповідно п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки, суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог за недоведеністю, тому підстав для застосування позовної давності немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Суд, відповідно до вимог ЦПК України, позбавлений права на збирання доказів за власною ініціативою, а тому при вирішенні спору, бере до уваги тільки ті докази, які надані сторонами по справі.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 207, 526, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В позові Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Г. Притула