Ухвала суду № 96812332, 05.05.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/5189/17

1-кп/243/82/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року м. Слов`янськ

Колегія суддів Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у складі:

головуючого - судді Старовецького В.І.

суддів Гончарової А.О., Проніна С.Г.,

за участю: секретаря судового засідання Стукалової О.В.,

прокурора Булгакова О.В.,

захисників Пікуліна Р.М., Клечановської Ю.І., Камак Р.В.,

обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою звуко - та відеозаписувальних технічних засобів в режимі відеоконференціі в залі № 3 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження внесене в ЄРДР за №12017050000000057 від 16.02.2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, ч.4 ст. 187 ч.4 ст. 189 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Слов`янського міськрайонного суду знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, ч. 4 ст. 187 ч. 4 ст. 189 КК України. В судовому засіданні прокурор Булгаков О.В. надав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку тримання під вартою.

В клопотанні прокурор просив продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_3 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, в обґрунтування клопотання посилався на те, що ОСОБА_3 обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів, вчинених у складі організованої групи осіб з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами, заподіянням насильства, наявний ризик того, що він, перебуваючи на волі може переховуватись, змінити своє місце проживання, у тому числі шляхом виїзду за межі території України та не виконувати законні вимоги суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, наявний також ризик вчинення ним нового кримінального правопорушення. Суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому за вчинення тяжких злочинів у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років у разі визнання його винним, може бути визнана ним більш небезпечною, ніж втеча. Також обвинувачений ОСОБА_3 , може незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_4 та свідків, спробувати схилити їх до зміни своїх показань. Також ОСОБА_3 ніде не працює та не має стабільного джерела доходів, вважає, що інші запобіжні заходи, не пов`язані з позбавленням волі, не забезпечать належної поведінки обвинуваченого та цього не може бути достатнім для запобігання зазначених ризиків.

В судове засідання захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат Дьяченко О.В. не з`явився, надав заяву про проведення судового засідання за його відсутність, та за участі другого захисника обвинуваченого ОСОБА_3 – адвоката Клечановської Ю.І., в

задоволені клопотання прокурора просив відмовити. Також надав суду клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, оскільки вважає, що прокурор не довів наявність жодного ризику, встановленого вимогами ст.177 КПК України, окрім того, сторона обвинувачення взагалі не зазначає, які обставини свідчать про те, що заявлений ризик (та який саме) не зменшився або виявились нові ризики, які виправдовують надмірно довге тримання обвинуваченого під вартою. Вказує, що ОСОБА_3 вважає себе не винуватим в висунутому йому обвинуваченні, однак тривалий час з 02.03.2017 року перебуває під найсуворішою мірою запобіжного заходу - «тримання під вартою». Має родину, майно, раніше не судимий, має середньо-спеціальну освіту, позитивно характеризується за місцем мешкання, а також наявне зобов`язання приватного підприємця щодо його працевлаштувати в разі звільнення з під варти, наявні стійкі соціальні зв`язки.

В судовому засіданні прокурор Булгаков О.В. підтвердив обставини вказані в клопотанні та просив клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_3 - задовольнити, в задоволені клопотання адвоката Дьяченка О.В. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю просив відмовити.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засідання не заперечував проти проведення судового засідання без участі його захисника – адвоката Дьяченка О.В., за участю другого захисника – адвоката Клечановської Ю.І. Заперечував з приводу заявленого клопотання прокурора про продовження відносно нього строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив відмовити в його задоволенні. Підтримав заявлене клопотання захисника Дьяченка О.В. з приводу зміни відносно нього запобіжного заходу, просив суд це клопотання задовольнити, додатково вказав, що в період з 15.04.2021 року по 30.04.2021 року переніс захворювання на тяжку хворобу – двосторонню пневмонію COVID 19, наслідком якого є погіршення стану його здоров`я.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував з приводу заявленого клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 . Підтримав клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Дьяченка О.В. щодо зміни запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_2 заперечував проти клопотання прокурора, щодо продовження відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підтримав заявлене клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 — адвоката Дьяченка О.В. з приводу зміни запобіжного заходу.

Захисник Клечановська Ю.І. просила відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , підтримала клопотання адвоката Дьяченка О.В. про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 на цілодобовий домашній арешт.

Захисник Пікулін Р.М. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , підтримав клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 з приводу зміни відносно останнього запобіжного заходу, просив це клопотання задовольнити.

Захисник Камак Р.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , підтримав клопотання захисника обвинуваченого з приводу зміни відносно нього запобіжного заходу, просив це клопотання задовольнити

Заслухавши думку всіх учасників судового засідання, при вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також думки та позиції прокурора, обвинувачених та їх

захисників з приводу зміни ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку. Це означає, що на суд, який здійснює судове провадження, покладаються функції контролю за обґрунтованістю обрання обвинуваченому запобіжного заходу та доцільністю його збереження. Пунктом 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Так, відповідно до положень ч.1, 2 ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Колегія суддів зазначає, що ризиками про які було зазначено прокурором у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству, проте, ані тяжкість обвинувачення, ані серйозність покарання не є єдиною підставою для продовження запобіжного заходу, оскільки при вирішенні вказаного питання, окрім цих обставин, суд приймає до уваги й інші обставини, передбачені ч.1 ст.178 КПК України.

Вирішуючи питання наявності ризиків стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , з огляду на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його ви-нуватим у вчиненні злочинів, суд вважає реальним ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України у виді можливості переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, в тому числі покинути територію України.

Суд погоджується, що має місце ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України у виді можливості незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному прова-дженні. Даний ризик підтверджується тим, що інкримінований обвинуваченому злочин було вчинено із застосуванням насильства до потерпілого, крім того, обвинуваченому ві-доме місце мешкання потерпілого та його особисті данні.

Судовою колегією приймається до уваги, що ОСОБА_3 затриманий у порядку ст. 208 КПК України та утримується під вартою з 02.03.2017 року, тому, розглядаючи можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судова колегія

вважає необхідним перевірити можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Запобіжні заходи - це сукупність превентивних заходів забезпечення кримінального провадження, які спрямовані на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, засудженого через певне обмеження їхніх особистих прав.

Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 19 жовтня 2009 року N 26-рп/2009, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Основного Закону України); встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Право на свободу є невід`ємним та невід-чужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведі-нки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рі-шень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безпереш-кодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо; це право означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України.

За частиною другою статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

З матеріалів справи у відповідності до ст. 12 КК України вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого та тяжкого злочинів, однак, згідно рішення Конституційного Суду України від 08.07.2003 року у справі № 1-23/2003, запобіжний захід у вигляді взяття під варту не може бути застосований лише з мотиву тяжкості злочину, оскільки це суперечить Конституції України.

Практика застосування рішень Європейського суду з прав людини вказує, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Відповідно до ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Згідно із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно із ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 54 рішення Євро-пейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації» до ви-знання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим. Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою».

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Воляник проти України», суд зазначив, що така підстава тримання під вартою як не визнання своєї провини та відмова від давання свідчень як підстава тримання під вартою за своїм характером суперечить таким важливим елементам концепції справедливого суду як право не свідчити проти себе та презумпції невинуватості. У контексті вирішення питання щодо застосовування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, наведення такої підстави видається, викликає особливе занепокоєння, оскільки це вказує на те, що особу може бути покарано за користування своїми основними правами на справедливий суд (рішення від 3 липня 2012 року у справі«Луценко проти України»(Lutsenko v. Ukraine), заява № 6492/11, п. 72). Суд погоджується з тим, що у справах, пов`язаних з організованою злочинністю і в яких є кілька обвинувачених, ризик того, що затриманий, будучи звільненим, може чинити тиск на свідків та співучасників або в інший спосіб перешкоджати провадженню, часто є особливо великим. Проте той факт, що особу обвинувачують у злочинній змові, не є сам по собі достатнім для виправдання тривалих періодів тримання під вартою - особисті обставини та поведінка особи завжди повинні братися до уваги (рішення від 31 жовтня 2013 року у справі «Гроссман проти Росії» (Grossman v. Russia), заява № 46282/07).

Щодо тяжкості пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення, колегія суддів зазначає, що ця причина не може сама по собі виправдовувати тривале тримання під вартою (рішення у справі «Худойоров проти Росії» (Khudoyorov v. Russia), заява № 6847/02, п. 180, ECHR 2005-X).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Галь проти України», суд зазначив, що продовження строку тримання під вартою може бути виправданим тільки за конкретних обставин і підстави для того, щоб не звільняти особу з-під варти, мають бути вагомі. Практика тримання обвинувачених під вартою без конкретного юридичного підґ-рунтя несумісна з принципом юридичної визначеності та захисту від свавілля, які є на-скрізними питаннями Конвенції та принципу верховенства права.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Осипенко проти України», суд зазначив, що згідно з підпунктом «b» пункту 1 статті 5 Конвенції затримання особи дозволяється лише «для забезпечення виконання обов`язку, встановленого законом». Це означає, що принаймні має існувати якийсь невиконаний обов`язок, покладений на відпо-відну особу, і що затримання цієї особи має служити меті забезпечення виконання такого обов`язку та не повинно мати карального характеру. Одразу після того, як відповідний обов`язок виконано, підстава для затримання, передбачена підпунктом «b» пункту 1 статті 5 Конвенції, припиняє своє існування. Крім того, необхідно забезпечувати баланс між важливими для демократичного суспільства інтересами забезпечення негайного

виконання відповідного обов`язку та забезпечення права на свободу (рішення від 3 грудня 2002 року у справі «Новицька проти Польщі» (Nowicka v. Poland), заява № 30218/96, пп. 60 і 61). Важливими чинниками забезпечення такого балансу є характер і мета обов`язку, затримана особа, конкретні обставини, які призвели до її затримання, і тривалість затримання (див. рішення у справах «Василева проти Данії» (Vasileva v. Denmark), заява № 52792/99, пп. 37 і 38, від 25 вересня 2003 року, та «Еппле проти Німеччини» (Epple v. Germany), заява № 77909/01, п. 37, від 24 березня 2005 року). Суд визнав можливим те, що тримання заявника під вартою передусім було зумовлене існуванням обґрунтованої підозри в його причетності до вчинення тяжкого злочину та необхідністю забезпечення належного проведення розслідування. Отже, посилання у першій постанові міського суду на тяжкість обвинувачень та необхідність забезпечення виконання процесуальних рішень могло виправдовувати взяття заявника під варту. Однак із плином часу така підстава неминуче ставала все менш достатньою. Отже національні органи були зобов`язані детальніше проаналізувати особисту ситуацію заявника та наводити конкретні підстави для тримання його під вартою.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України», суд зазначив, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється in abstracto. Іншими словами, пункт 3 статті 5 Конвенції не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади (рішення у справі "Шишков проти Болгарії" (Shishkov v. Bulgaria), N 38822/97, пункт 66, ECHR 2003-I). Існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим (рішення у справі "Власов проти Росії" (Vlasov v. Russia), N 78146/01, пункт 104, від 12 червня 2008 року). Національні органи влади зобов`язані встановити наявність конкретних фактів, відповідних підставам для подальшого тримання під вартою. Перекладення тягаря доведення щодо цього на особу, яка перебуває під вартою, рівноцінно порушенню принципу статті 5 Конвенції - положення, яке робить тримання під вартою винятковим відступом від права на свободу та таким, що дозволяється лише у вичерпно перерахованих та чітко визначених випадках (рішення у справах "Рохліна проти Росії" (Rokhlina v. Russia), N 54071/00, пункт 67, від 7 квітня 2005 року, та "Ілійков проти Болгарії" (Ilijkov v. Bulgaria), N 33977/96, пункти 84-85, від 26 липня 2001 року). Крім того, Суд не може не відмітити той факт, що протягом всього періоду, який розглядається, національні органи влади ніколи не розглядали можливість забезпечення явки заявника в суд шляхом застосування альтернативних запобіжних заходів, таких як підписка про невиїзд або застава, про застосування яких чітко просив заявник (див. вище пункти 11, 15, 17 та 29, та, щодо практики Суду, "Яблонський проти Польщі" (Jablonski v. Poland), N 33492/96, пункт 83, від 21 грудня 2000 року).

Колегія суддів зазначає, що крім вищезазначеного, статтею 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав лю-дини» (з подальшими змінами), передбачено застосування судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ як джерела права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у відповідності до ст. 208 КПК України затримано 02.03.2017 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований ухвалою слідчого судді від 04.03.2017 року. Вказаний запобіжний захід неодноразово продовжувався. Станом на 05.05.2021р. (дата розгляду клопотання прокурора та захисника) обвинувачений ОСОБА_3 більше ніж 4 роки перебуває під вартою. Остаточне судове рішення у кримінальному провадженні не винесено.

За вимогою Європейського суду з прав людини щодо проведення оцінки розумності строку тримання під вартою не «in abstrakto», колегія суддів враховує, також, особисті обставини обвинуваченого ОСОБА_3 , стійкість його соціальних зв`язків, який одружений, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , має на утриманні малолітню дитину, доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснював догляд за сторонньою особою похилого віку, позитивно характеризується за місцем мешкання, має певні захворювання, в додаток до цього в період з 15.04.2021 року по 30.04.2021 року переніс тяжке захворювання з діагнозом двостороння пневмонія, COVID 19, що підтверджується медичною довідкою.

Суд обгрунтовував тривале тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 тяжкістю обвинувачення та забезпечення належної процесуальної поведінки. Станом на дату розгляду вказаних клопотань прокурора та захисника із плином значного часу після обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, така підстава неминуче стала менш достатньою. Такий висновок колегії суддів цілком узгоджується з практикою Європейського суду.

Другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим.

Згідно до ч.1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд встановлює, чи доводять надані сторонами кримі-нального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої пі-дозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наяв-ність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Вислухавши пояснення учасників кримінального провадження, колегія суддів встановила, що виключних обставин для тримання ОСОБА_3 під вартою немає, оскільки даних, які б свідчили про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів в судовому засіданні не доведено. Заявлені ризики, в сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого не можуть служити виключними підставами для подальшого продовження запобіжного ув`язнення обвинуваченого.

Колегія суддів з огляду на вказані обставини, приходить до висновку, що на теперішній час тривале тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою більше не є обґрунтованим та, станом на дату розгляду клопотань про продовження строку тримання під вартою та про зміну запобіжного заходу ОСОБА_3 , відсутні причини для обгрунтування подальшого безперервного тримання його під вартою.

На думку колегії суддів більш м`який запобіжний захід, зокрема, цілодобовий домашній арешт із забороною залишати житло за місцем мешкання з носінням електронного засобу контролю забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 .

Згідно зі ст.181КПКУкраїни строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Також, судова колегія вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КК України, а саме:

не залишати цілодобово місце свого фактичного мешкання; прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд про зміну свого місця мешкання (проживання); здати на зберігання до відповідної установи свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим по даному кримінальному провадженню.

Відповідно до ч.5 ст.202КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 181, 183, 194, 202, 331, 372 КПК України, колегія судів,-

УХВАЛИЛА:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 строку тримання під вартою відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Дьяченко О.В. про зміну запобіжного заходу задовольнити.

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю, заборонивши останньому цілодобово залишати своє місце фактичного мешкання, розташоване за адресою: будинок АДРЕСА_1 , строком на 2 місяця, а саме до 05 липня 2021 року включно.

Зобов`язати ОСОБА_3 :

- не залишати цілодобово місце свого фактичного мешкання;

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця мешкання (проживання);

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю;

- утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим по даному кримінальному провадженню.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому перебуває останній, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього обов`язків, використовувати електронні засоби контролю.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання обвинуваченого під вартою.

Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали направити до Відділу поліції № 4 (м. Слов`янськ) Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області для виконання та контролю за виконанням обвинуваченим ОСОБА_3 умов запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Контроль за виконанням ухвали покласти на Відділ поліції № 4 (м. Слов`янськ) Краматорського районного управління поліції ГУНП в Донецькій області.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань» (№6) Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Копію ухвали вручити обвинуваченим та прокурору.

Головуючий суддя В.І. Старовецький

судді А.О. Гончарова

С.Г. Пронін