Рішення № 96773765, 16.04.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1310/21

пр. № 2/759/3010/21

16 квітня 2021 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна, ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору та додаткової угоди недійсним,

ВСТАНОВИВ:

у січні 2021 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд визнати кредитний договір №2203494605 від 26.06.2008, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» Дніпровського районного відділення Київської регіональної дирекції (філії АППБ «Аваль») (правонаступник АТ «Райффайзен Банк Аваль») та договорів іпотеки №3848 від 26.06.2008, додаткової угоди №1 до іпотечного договору від 26.08.2008 укладеної між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 від 08.04.2009 недійсними, та покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що листопаді 2019 р. позивач звернувся до суду із позовною заявою про усунення у здійсненні позивачем права власності майном за адресою: АДРЕСА_1 через визнання недійсним кредитного договору, що тягне за собою визнання недійсним також іпотечного договору, оскільки позивач вважає, що кредитний договір на момент укладення був з порушенням норм чинного законодавства, а саме метою отримання кредиту було зазначено споживчі цілі, що не відповідало умовам та порядку надання споживчого кредиту, також при ознайомленні із відзивом банку та доказами доданими до нього, позивач виявив, що у договорах іпотеки №3848 від 26.06.2008 та додаткової угоди №1 до іпотечного договору від 26.06.2008 укладених між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 від 08.04.2009 підпис який не належить позивачу, внаслідок чого договір потрібно визнати недійсним, оскільки він укладений з невідомою особою, яка не має повноважень на його укладення, а отже під час його укладення було відсутнє майно та волевиявлення на укладення даного правочину.

Ухвалою суду від 22.01.2021 позовну заяву залишено без руху (а.с. 18).

Ухвалою суду від 02.03.2021 відкрито загальне позовне провадження по справі (а.с. 36).

29.03.2021 ухвалою суду підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 58).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про слухання спарви повідомлені належним чином, 09.04.2021 подав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 99, 100).

Треті особи у судове засідання в судове засідання не з`явились, повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі (а.с. 40, 66, 97).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 26.06.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договорі №2203494605 згідно якого позичальнику надається кредит у розмірі 100000 доларів США 00 центів, цільове використання: споживчі цілі, який забезпечується договором іпотекою нерухомості - житловий будинок загальною площею 41,30кв.м та земельна ділянка загальною площею 51,00 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 71-770.

26.06.2020 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір відповідно до якого іпотекодавець передає іпотеко держателю в іпотеку нерухоме майно садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 78-80).

Крім цього між сторонами укладено 08.04.2009 додаткову угоду до іпотечного договору від 26.06.2008 згідно якої п. 2.1 викладено в наступній редакції: іпотека відповідно до цього договору забезпечує повне виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 , що випливають та/або виникнуть у майбутньому з кредитного договору №2203494605 від 26.06.2008 та додаткової угоди №1 до кредитного договору (а.с. 81).

02.09.2009 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір про зміни та доповнення №2 до договору іпотеки №3848 від 26.06.2008 (а.с. 82).

Позивачем в якості підстав для задоволення свої позовних вимог на підтвердження своєї позиції подав до суду висновок спеціаліста від 28.12.2020 №38 щодо неможливості проведення почеркознавчої експертизи (а.с. 23-30).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин.

Як вбачається із поданих документів встановлено, що кредитний договір та іпотечний договір укладені у червні 2008 року, а позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами у січні 2021 року, тобто через 13 років з моменту укладення зазначених правочинів.

Крім цього рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.10.2015 у справі №759/19929/14-ц, на яке посилаються сторони, що набрало законної сили 01.12.2015 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановлено факт укладення іпотечного та кредитного договорів.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2016 по справі №444/9519/12.

Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно, тощо).

Таким чином, застосуванню підлягає строк позовної давності (три роки) який у даній справі сплив, а тому до вказаних позовних вимог слід застосувати строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст.ст. 16, 203, 204, 207, 215, 253, 261, 261, 266, 267, 627-629 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280, -283, 353 ЦПК України,- ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левчук Ірина Ігорівна, ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору та додаткової угоди недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 21.04.2021.