Постанова № 9674117, 20.05.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2010 р. справа № 2а-7472/10/0570

Постановлена у нарадчій кімнаті.

час прийняття постанови: 13.00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Бєломєстнова О. Ю.

при секретаріАврамченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Соледар сервіс»

до Артемівської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152342/0 від 05.03.2010р.

за участю представника

позивача Зеленого В.О.

відповідача Романченко Л.І., Одолад Л.П.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Соледар-сервіс» звернулося до суду з позовом до Артемівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152342/0 від 05.03.2010р., яким визначені податкові зобовязання з податку на прибуток у сумі 106077 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 32 488 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що Артемівською обєднаною державною податкової інспекцією була проведена планова виїзна перевірка ТОВ фірма «Соледар-сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р. В ході перевірки відповідачем були встановлені порушення п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, п. п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п.п. 5.4.1, п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 106 077 грн. Перевіркою встановлено, що відповідно до відомостей нарахування заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2008р., за січень, лютий, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009р. ТОВ фірма «Соледар-сервіс» включені до складу валових витрат виплачені робітникам кошти як компенсація витрат на харчування у сумі 306 937грн. та нараховані на них внески до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування на суму 117 373 грн. Результати перевірки відображені у акті №335/23/24655326 від 23.02.2010р. На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000152342/0 від 05.03.2010р., яким позивачеві визначені податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств та застосовані штрафні (фінансові) санкції, усього на суму 198 565,00 грн.

Позивач не погоджується з висновками акту перевірки, посилаючись на Конституцію України, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Інструкцію із статистики заробітної плати, що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. № 5. Зазначає, що колективною угодою ТОВ фірма «Соледар-сервіс» на 2008-2011р.р., яка підписана виконавчим директором та уповноваженою особою трудового колективу підприємства, встановлений обовязок працедавця проводити виплату компенсації вартості харчування кожному працівнику за відпрацьований за графіком день у розмірі 16 грн. Колективною угодою також встановлено, що умови та розміри надання компенсації можуть змінюватися згідно з внутрішніми нормативними актами або розпорядженнями.

Згідно з наказом по підприємству № 9 від 01.04.2008р. до таких внутрішніх нормативних актів, обовязкових до виконання працівниками підприємства, відносяться як колективна угода так і Положення про оплату праці та матеріальне стимулюванні працівників ТОВ фірма «Соледар-сервіс». Вказаним Положенням також встановлена виплата всім працюючим за основним місцем праці, за рахунок фонду оплати праці доплати (компенсації) на харчування у розмірі 16 грн. за кожну відпрацьовану зміну згідно з табелем обліку робочого часу. Також зазначає, що вказані виплати компенсації на харчування були включені до оподаткованого доходу фізичної особи та були обкладені податком на доходи фізичних осіб згідно з вимогами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а також збором на обовязкове державне пенсійне страхування та усіма внесками на загальнообовязкове державне соціальне страхування. Позивач зазначає, що до складу валових витрат можуть включатися будь-які повязані з господарською діяльністю виплати фізичним особам, які передбачені відповідними угодами з ними. Крім того, зазначає про віднесення вказаних вище виплат до складу фонду оплати праці. У звязку з наведеним позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000152342/0 від 05.03.2010р.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з наведених вище підстав.

Представники відповідача в судове засідання зявилися, адміністративний позов не визнали з підстав, що викладені у запереченнях на позов від 05.05.10р. № 12731/10/10. Вважають, що позивачем неправомірно включені до складу валових витрат витрати подвійного призначення, до яких віднесені витрати на безоплатне харчування. Згідно з приписами п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” дозволяється включення до складу валових витрат витрати платника податків на забезпечення найманих працівників продуктами спеціального харчування згідно з переліком, що встановлений Кабінетом Міністрів України. Такий перелік наведений у постанові №994 від 27.06.2003р. та передбачає забезпечення продуктами спеціального харчування працівників, зайнятих на роботі зі шкідливими умовами праці. Позивач не відноситься до таких підприємств, тому не має права на включення вказаних витрат до складу валових витрат.

Крім того, відповідач вказує, що вказані витрати не відносяться до виплат, які повязані з трудовим внеском робітників у діяльність підприємства, не впливають на результати його господарської діяльності. Враховуючи, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат відносяться тільки витрати, що повязані з придбанням товарів (робіт, послуг), які призначаються для використання у власній господарській діяльності, позивач неправомірно включив наведені вище витрати до складу валових витрат.

Заслухавши представника позивача, представників відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма „Соледар сервіс” є субєктом підприємницької діяльності юридичною особою, зареєстрований виконавчим комітетом Артемівської міської ради Донецької області 12.02.1997р., свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 №625454, код ЄДРПОУ 24655326.

Артемівською обєднаної державною податкової інспекцією була проведена планова виїзна перевірка ТОВ фірма «Соледар - сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2009р., за результатами якої складений акт №335/23/24655326 від 23.02.2010р. (надалі Акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем були встановлені порушення п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п.п. 5.4.1, п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок яких позивачем були завищені валові витрати на суму 306 937 грн.

Відповідачем у акті перевірки зазначено (а.с. 20), що відповідно до відомостей нарахування заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2008р., за січень, лютий, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009р. ТОВ фірма «Соледар-сервіс» була нарахована та включена до складу витрат на оплату праці компенсація витрат на харчування робітникам у сумі 306937грн. У акті перевірки відповідачем процитовані наведені вище норми Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та підкреслено, що відповідно до п.п 5.4.1 п.5.4 ст. 5 цього Закону до валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Інших висновків, які б розкривали зміст встановленого порушення відповідачем не наведено.

Крім того, у акті перевірки відповідачем відображене (а.с. 21), що до складу валових витрат позивачем були включені відрахування до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду страхування на випадок безробіття на виплати, зазначені у п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” у розмірі 117373 грн. Суть даного порушення викладена у розділі „витрати на оплату праці”.

Тобто це порушення безпосередньо випливає з викладених вище висновків відповідача про завищення валових витрат на суму 306937 грн.

Відповідачем у акті перевірки зроблений висновок про заниження внаслідок наведених порушень податку на прибуток на загальну суму 106 077 грн., у т.ч. у 4 кварталі 2009р. на суму 23 872грн.,у 3 кварталі 2009р. на суму 20 350 грн., у 4 кварталі 2009р. на суму 19 592грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000152342/0 від 05.03.2010р., яким позивачеві відповідно до абз. „б” п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначені податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 106077 грн. та згідно з п.п. 17.1.3 п. 17.3 ст. 17 того самого Закону застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 32488 грн., усього на суму 198565 грн.

Зі змісту позовної заяви, заперечень на неї та пояснень представників сторін суд вбачає, що між сторонами відсутній спір щодо розрахунку податкових зобовязань та санкцій, документів, на підставі яких вони визначені, тому суд з урахуванням приписів ч.3 ст. 72 КАС України виходить з того, що даний спір виник внаслідок різного тлумачення сторонами норм Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про неправомірність тверджень відповідача з наступних підстав.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (надалі Закон) визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Правила віднесення витрат до складу валових витрат платника податку встановлені статтею 5 Закону, при чому відповідно до п. 5.11 цієї статті установлення додаткових обмежень щодо цих правил, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 вказаної статті встановлена заборона на включення до складу валових витрат витрат на фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Відповідно до п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що розміри заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Статтею 9 Закону України „Про колективні договори і угоди” також передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Статтею 5 того ж Закону визначено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Колективний договір ТОВ Фірма „Соледар сервіс” на 2008-2011 роки укладений 11.04.2008р. Відповідно до ст. 9 Закону України „Про колективні договори і угоди” колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Порушення, що призвели до визначення спірних податкових зобовязань виявлені відповідачем після жовтня 2008 року, тобто після набрання чинності вказаним колективним договором.

Згідно з п. 5.15. колективного договору позивача він зобовязаний здійснювати компенсацію вартості харчування у їдальні підприємства робітникам у розмірі 16 грн. за кожний відпрацьований день за графіком.

Таким чином, вказані виплати прямо передбачені обовязковою до виконання домовленістю сторін та відносяться до витрат на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з позивачем.

Це підтверджується також тим, що виходячи із положень пп. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. N 5 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за N 114/8713), оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях, належить до виплат соціального характеру у грошовій і натуральній формі, які, в свою чергу, належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що, згідно з п. 1.3 ст. 1 цієї ж Інструкції, є складовою фонду оплати праці.

Тому позивачем вказані вище витрати правомірно віднесені до складу валових витрат, що спростовує протилежні висновки відповідача.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність підстав у позивача для віднесення понесених витрат з виплати із забезпечення позивачем спеціальним харчуванням до складу валових витрат на підставі п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з цим підпунктом до валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, який для банківських установ доповнюється переліком, затвердженим Національним банком України.

Спірні витрати підлягають включенню до складу валових витрат на підставі п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону, а не п.п 5.4.1 п. 5.4 тієї самої статті, яка дійсно встановлює обмеження щодо забезпечення продуктами спеціального харчування переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наявність у Законі п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 не обмежує застосування п.п. 5.6.1 п.5.6 ст.5 того самого Закону, оскільки перша з них стосується витрат на забезпечення продуктами спеціального харчування, а остання є спеціальною відносно оплати праці працівників підприємства.

Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачені особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку, до яких не належать витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником, як-то будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 1 липня 2009 року та від 12 червня 2007 року.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що вказані витрати не відносяться до виплат, які повязані з трудовим внеском робітників у діяльність підприємства, не впливають на результати його господарської діяльності.

Як вже зазначалося, спірні витрати є складовою фонду оплати праці, вони розповсюджуються виключно на працівників позивача та відносяться до обовязкових умов угоди між ними та працедавцем. Крім того, у акті перевірки та спірному податковому повідомленні-рішенні не відображене порушення пункту 5.1 статті 5 Закону, на який посилається у запереченнях проти позову відповідач.

За таких обставин відповідач прийшов до висновків щодо завищення позивачем валових витрат на суму 306 937 грн., а також на суму 117373 грн. (нарахування на суми спірних виплат) внаслідок неправильного тлумачення наведених вище норм законодавства. Це обумовлює незаконність визначення податкових зобовязань та штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням рішенням та задоволення позовних вимог про їх скасування.

Згідно ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 227, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Соледар сервіс» до Артемівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152342/0 від 05.03.2010р. задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Артемівської обєднаної державної податкової інспекції № 0000152342/0 від 05.03.2010р про визначення податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств у сумі 106077 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкції у сумі 32488 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Соледар сервіс» (84546, Донецька область, Артемівський район, с. Бахмутське, вул. Піонерська, 14, ЄДРПОУ 31446099) судові витрати з судового збору в розмірі 3 (три) грн.40коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання апеляційної скарги у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 20 травня 2010 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 25 травня 2010р.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.