Ухвала суду № 96684869, 30.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

30.04.2021Справа №910/6567/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши заяву Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову у справі №910/6567/20

За позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю

до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія"

2) Державне підприємство "СЕТАМ"

3) Міністерство юстиції України

4) Фізична особа ОСОБА_1

5) Фізична особа ОСОБА_2

6) Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аванпост»

7) Фізична особа ОСОБА_3

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними результатів прилюдних торгів, актів про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтв, скасування державної реєстрації, а також відновлення чинності записів

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - відповідач) про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису №7858, вчиненого 20.12.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 09.11.2018 та оформлені протоколами електронних торгів Державного підприємства "Сетам": №368626, №368627, №368628; визнання недійсними результатів прилюдних торгів, які відбулися 05.12.2018 та оформлені протоколом електронних торгів Державного підприємства "Сетам" №373918; визнання недійсними актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 13 листопада 2018 року №55614130/8, від 13.11.2018 №55614130/8-1, від 13.11.2018 №5614130/8-2, від 20.02.2019 №55614130/8; визнання недійсними свідоцтв: від 12 грудня 2018 року № 9375, від 12 грудня 2018 року № 9376, від 12 грудня 2018 року № 9377, від 12 лютого 2019 року № 191; скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія" на нежитлове приміщення № 116 загальною площею 1414,4 м2 (номер запису про право власності № 29412243), нежитлове приміщення № 123 загальною площею 72,6 м2 (номер запису про право власності 29412256), нежитлове приміщення №118 загальною площею 71,0 м2 (номер запису про право власності 29412251), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ), будинок; визнати недійсним з моменту його видачі свідоцтво про право власності Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 749,9 м2 (номер запису про право власності 30441773), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Індустрія" на нежитлове приміщення №116, №123, №118; скасувати з моменту вчинення державну реєстрацію іпотек щодо нежитлового приміщення №116, №118, № 123 та АДРЕСА_2, а також державну реєстрацію їх обтяжень; скасувати державну реєстрацію права власності Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_2; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 ; відновити в державному реєстрі речових прав чинність записів про право власності позивача на нерухоме майно за №5816449, №5818811, №5817870 та №4598856.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 відкрито провадження у справі №910/6567/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 провадження у справі №910/6567/20 в частині позовних вимог фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 7858, вчиненого 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитром Олеговичем закрито.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 в частині закриття провадження у справі № 910/6567/20 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 в цій частині залишено без змін; матеріали справи № 910/6567/20 повернуто до Господарського суду міста Києва.

Постановою Верховного Суду у справі №910/6567/20 від 14.01.2021 касаційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 у справі №910/6567/20 скасовано; справу №910/6567/20 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 задоволено самовідвід судді Павленка Є.В. у справі № 910/6567/20, справу передано для здійснення повторного автоматичного розподілу.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/6567/20 між суддями, справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В., що відображено у протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 прийнято справу №910/6567/20 до провадження судді Васильченко Т.В., ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 02.03.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 у задоволенні заяви Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення №116 загальною площею 1414,4 кв.м., №123 загальною площею 72,6 кв.м., №118 загальною площею 71,0 кв.м. та квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 749,90 кв.м. (адреса АДРЕСА_1) та заборони вчиняти реєстраторам будь-які реєстраційні дії відносно вказаного майна відмовлено.

28.04.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що, оскільки згідно інформаційної довідки вказана квартира зареєстрована за АТ "Альфа-Банк", за результатами проведених електронних торгів 21.04.2021, банк набув правомочностей щодо розпорядження спірною квартирою, що надає йому можливість відчужити її на користь третіх осіб, а відтак свідчить про наявність підстав для вжиття, визначених заявником, заходів забезпечення позову. Як зазначає заявник ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2019 у справі №640/11311/19 заяву Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову було задоволено частково та заборонено приватному виконавцю та Державному підприємству «Сетам» вчиняти дії, направлені на реалізацію нерухомого майна, а саме, квартири №111. Втім, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 скасовані заходи забезпечення позову вжиті ухвалою від 12.07.2019. Після скасування заходів заявнику стало відомо, що 21.04.2021 року були проведені електронні торги по реалізації спірної квартири, за результатом яких АТ "Альфа-банк" набув право власності на квартиру.

Враховуючи викладене, позивач просить накласти арешт на квартиру №111 загальною площею 359,3 кв.м. (реєстраційний номер 371678180000), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та заборонити органам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію права власності та інших речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації права власності та інших речових прав та їх обтяжень, змін до таких записів щодо вищевказаного нерухомого майна.

Розглянувши заяву Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 та від 26.10.2020 у справі №907/477/20.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю, суд дійшов висновку, що вона не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову.

Як вже зазначалося, саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

При цьому, суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

Позаяк, належних і допустимих доказів того, що Акціонерним товариством «Альфа-Банк» на даний час вчиняються дії спрямовані на відчуження спірного майна, передання його у користування іншим особам та/або передання у заставу чи іпотеку заявником до поданої заяви не додано.

При цьому, саме лише посилання заявника на виникнення у Акціонерного товариства «Альфа-Банк» правомочностей щодо розпорядження спірним майном, без надання жодних доказів якими б підтверджувалось вчинення відповідачем дій з підготовки відчуження та/або передачі в оренду/заставу/іпотеку спірного нерухомого майна, тобто відчуження на користь третіх осіб, не є тією достатньою підставою для задоволення заяви.

Суд зазначає, що наявність у банку правомочностей, унормованих приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, не може свідчити про наявність достатніх правових підстав для забезпечення позову, зокрема, шляхом накладення арешту на відповідне майно, оскільки вказаний захід забезпечення позову виключає можливість вчинення таким власником будь-яких дій щодо своєї власності, що не лише пов`язані з його відчуженням та передачею в оренду, іпотеку, заставу (розпорядженням). Вищевикладене, є крайньою мірою судового примусу і може застосовуватись у виняткових випадках. Інакше таке обмеження може призвести до істотних негативних наслідків, а саме - порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника, презумпція правомірності набуття права власності якого на час вирішення питання про забезпечення позову не спростована.

Обставини наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову фактично свідчать про наявність спору між сторонами, в тому числі щодо права на нерухоме майно, а не про наявність обставин, які б свідчили про наявність визначених процесуальним законодавством підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені в заяві твердження є лише його припущеннями не підтвердженими вірогідними засобами доказування. Наявність лише посилання на те, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком неможливість для позивача захистити свої порушені права, за захистом яких він звернувся до суду, в межах одного судового провадження, не може бути достатньою підставою для забезпечення позову з огляду на унормований приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування та неподання позивачем жодних доказів на обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову.

Разом з цим, оскільки, у даному випадку, позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення їх не вимагатиме примусового виконання, а відтак має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Як вже зазначалося, в якості підстав можливості забезпечення позову, заявник покладає твердження про те, що банк, як власник спірного майна в будь-який момент протягом розгляду даної справи може розпорядитись спірним майном, а тому невжиття вищезгаданих заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист та поновлення порушеного права позивача.

Втім, як наголошено вище, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення банком дій без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З огляду на вищевикладене та зміст заяви в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом таких заходів не обґрунтована і документально не підтверджена, в тому числі, що на момент розгляду справи Акціонерним товариством «Альфа-Банк» вчиняються дії на розпорядження спірним майном, як і не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які б засвідчували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Водночас, суд вказує, що будь яких доказів того, що відповідачем вчиняються дії спрямовані на відчуження спірного майна, передання його у користування іншим особам та/або передання у заставу чи іпотеку заявником до поданої заяви не додано. Як і не надано доказів того, що вказаною особою взагалі вчиняються якісь дії спрямовані на реалізацію спірного майна.

Більш того, заявником й безпосередньо у поданій заяві не наведено, які саме дії вчиняються Акціонерним товариством "Альфа-Банк", що свідчили б про наявність наміру щодо реалізації спірного майна, передання його у користування іншим особам та/або передання у заставу чи іпотеку, тощо.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що такі твердження заявника є лише припущеннями не підтвердженими вірогідними засобами доказування.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що у поданій заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, без доведення необхідності термінового забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони органам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо спірної квартири.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Проте, в даному випадку, заявником не наведено належного обґрунтування поданої заяви, а викладене лише свідчить про наявність спору між сторонами щодо права на спірне майно, а не про наявність на даний час об`єктивних обставин, які б вказували про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову чи істотне ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів учасників судового процесу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 136, 137, 139, 140, 149, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили 30.04.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя Т.В. Васильченкo