Рішення № 96557278, 26.04.2021, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1766/20

Провадження № 2/487/251/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2021 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого судді Павлової Ж.П.,за участю секретаря судового засідання Поліщук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Миколаєві цивільну справу №487/1766/20 за позовом Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном,

В С Т А Н О В И В:

25.03.2020 року Акціонерне Товариство «Альфа-Банк» (на даної АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно ст.37 Закону України «Про іпотеку» AT «Альфа Банк», який є правонаступником АТ «Укрсоцбанк» було оформлено право власності на житловий будинок, загальною площею 369,7 кв.м, площею 149,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_5 . Підставою для реєстрації права власності AT «Альфа Банк» на нерухоме майно було відповідне застереження в п.п. 4.6.3. Договору іпотеки від 30.08.2007 року, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Таким чином, законним власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 є AT «Альфа Банк». Втративши право власності на будинок, відповідачі втратили, відповідно до ст. 31 України, право користування житловим приміщенням, проте в будинку, зареєстровані та проживають. Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, їм було надіслано вимоги про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання в будинку, колишній власник, продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійснені законних прав власнику, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.

Посилаючись на те, що подальше проживання відповідачів в будинку, що належить на праві власності AT «Альфа Банк», та їх відмова добровільно звільнити помешкання, перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси AT «Альфа Банк», просив визнати відповідачів , такими, що втратили право користування – двокімнатною квартирою, загальною площею 369,7 кв.м. жилою площею 149,8 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , зняти останніх з реєстраційного обліку та стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 30.03.2020 року відкрито провадження по даній справі.

01.06.2020 року до суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Шевченко І.В. про зупинення провадження по даній справі.

Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 22.12.2020 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Шевченко І.В. про зупинення провадження по справі за позовом Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном - відмовлено.

Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 02.02.2021 року підготовче провадження по справі закрито та дана справа призначена до судового розгляду.

Ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 19.02.2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Рогатюк Андрія Ігоровича про проведення судових засідань в режимі відеоконференції у цивільній справі 487/1766/20 за позовом Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном – відмовлено.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідачі до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Суд вважає за можливе ухвалити рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно рішення №5/2019 AT «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, було припинено Акціонерне Товариство «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк», з 15 жовтня 2019 року є Акціонерне Товариство «Альфа-Банк».

Судом встановлено, що 30.08.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, відповідно до якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, загальною площею 369,7 кв.м. жилою площею 149,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Підпункт 4.6.3 пункту 4.6 Іпотечного договору передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.01.2020 року, власником квартири АДРЕСА_2 є АТ «Альфа Банк».

Відповідно до довідки департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 11.12.2019 року № 19.03.03-07/9683/19, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

21.01.2020 року АТ «Альфа-Банк» направило на адресу відповідачів вимогу про добровільне виселення зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та, у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи, на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.

Звертаючись до суду з даним позовом, АТ «Альфа-Банк» просило суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування двокімнатною квартирою, загальною площею 369,7 кв.м. жилою площею 149,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку з підстав, передбачених статтями 319, 321 ЦК України, статтею 109 ЖК Української РСР, статтею 40 Закону України «Про іпотеку».

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Як на підставу позову, банк посилався на те, що набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляється виселятися з нього.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Отже, частина друга статті 109 ЖК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Тлумачення частини другої статті 109 ЖК Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з урахуванням змісту статті 379 ЦК України дає підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об`єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61 29115сво18), у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц (провадження № 61-16347св18), від 06 лютого 2020 року у справі № 713/1547/17 (провадження № 61-1041св18), від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц (провадження № 61-8593св18).

Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого Балкіною О.Л., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу 16.11.2005 року за реєстровим № 3029 зареєстрованого Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно 16.11.2005 року за реєстраційним № 7378503 та квартира не була придбана за кредитні кошти.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

ЄСПЛ у своєму рішенні від 28 вересня 1995 року у справі «Сколло проти Італії» дійшов висновку, що необхідно зважати на той факт, що держава може приймати будь-які закони, які вважатиме за потрібне для встановлення контролю за використанням власності відповідно до суспільних інтересів. Відповідні закони, на думку Суду, частіше за все приймаються у сфері забезпечення громадян житлом. З метою реалізації такої політики законодавчий орган має користуватися розсудом у широких межах як у питанні визначення наявності проблеми, що викликає занепокоєність суспільства, так і у питанні вибору детальних заходів та запровадження механізму для їх реалізації. ЄСПЛ зазначив, що погоджується на здійснення контролю за правом власності за умови, що відповідний контроль має під собою «розумні підстави».

Прикінцевими положеннями Закону України «Про іпотеку», який набрав чинності з 01 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК Української РСР, зокрема, текст статті 109 викладено у новій редакції, яка враховує економічну та соціальну ситуацію в державі з метою захисту суспільних інтересів, у тому числі незахищених верст населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом.

Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14?93цс19).

Підставою для відмови в позові про виселення є відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, оскільки суд не має повноважень визначати на власний розсуд до якого іншого житлового приміщення має бути виселений мешканець квартири, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц (провадження № 61-8593св18).

Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський Суд вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.08.2019 року в справі 2004/1979/12 зазначила, що втручання держави у право на мирне володіння майном є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а втручання у право на повагу до житла - порушенням статті 8 Конвенції, якщо таке втручання не здійснене «згідно із законом», не переслідує легітимну мету чи не є «необхідним у демократичному суспільстві» (встановлення цієї необхідності передбачає, зокрема, встановлення пропорційності втручання переслідуваній легітимній меті). Порушення відповідних статей Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Отже, здійснюючи стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя АТ «Альфа-Банк», банк був обізнаний, що у спірному житловому приміщенні зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а отже мав усвідомлювати, що права власника квартири АДРЕСА_3 обмежуються у зв`язку і наявністю прав осіб, які мають право користування вказаним житловим приміщенням, та міг передбачити можливе обтяження його майбутньої нерухомості, проте не здійснив достатньо належної обачності при реєстрації права власності.

За такого, виходячи із вищенаведеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки задоволення позову та позбавлення відповідачів права на житло без надання іншого житла не буде відповідати принципу пропорційності, оскільки усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном новим власником можливо лише за умови виселення попереднього власника з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, проте таке виселення без надання іншого приміщення не допускається.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по справі, суд також не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7-13, 80-81, 141, 263, 265, 273, 280-284 ЦПК Українии, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» ( місцезнаходження вул.Велика Васильківська,100 м.Київ, ЄДРПОУ 23494714) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомий), ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомий) , ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомий), ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомий), ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими що втратили право користування майном, відмовити .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

СУДДЯ: Ж.П. ПАВЛОВА