Рішення № 96490156, 21.04.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1360/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі – Луцький прикордонний загін, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та іншого грошового забезпечення після звільнення з військової служби на день виключення зі списків особового складу - 01 серпня 2020 року; зобов`язання нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 16 грудня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що з липня 1995 року по серпень 2020 року проходив військову службу в Державній прикордонній служби України; на момент звільнення був військовослужбовцем Луцького прикордонного загону. Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 31 липня 2020 року №459-ос його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2020 року. На день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним повний розрахунок. Після неодноразових звернень такий розрахунок проведений відповідачем лише 16 грудня 2020 року із виплатою коштів у сумі 304614,55 грн.

Покликаючись на приписи Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, позивач зауважив, що особа звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Затримка розрахунку при звільненні з військової служби є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку (з моменту звільнення по день остаточного розрахунку).

З наведених підстав просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та вважає їх безпідставними (а.с.49-59). В обґрунтування цієї позиції вказав, що ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні; під час проходження військової служби позивачу виплачувалося належне грошове забезпечення, яке обчислювалося та нараховувалося у межах виділених Луцькому прикордонному загону коштів.

Відповідач вважає, що норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства. Зауважив, що позивач не вказав, в чому саме полягає затримка розрахунку з боку відповідача, а розрахунок з ним відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, відповідач наголосив, що при обчисленні середнього заробітку за невчасний розрахунок обов`язковою умовою є співрозмірність і пропорційність виплат.

З урахуванням наведеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив (а.с.73-77) позивач не погодився з доводами відзиву та підтримав позовні вимоги.

Відповідач заперечення на відповідь на відзив не подав.

Ухвалою суду від 21 квітня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні. Відповідно до витягу з наказу начальника 6 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31 липня 2020 року №459-ос “По особовому складу” підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу організації оперативно-розшукової діяльності головного оперативно-розшукового відділу, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Західного регіонального управління від 23 липня 2020 року №350-ОС за підпунктом “а” (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 (а.с.26) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 01 серпня 2020 року. Згідно із цим наказом позивачу підлягали такі виплати: одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 272228,13 грн, грошова допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік тривалістю 26 календарних днів, надбавка за 01 серпня 2020 року за особливості проходження військової служби у розмірі 40% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, премія за 01 серпня 2020 року у розмірі 60% посадового окладу (а.с.27).

05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом про інформацію щодо причин невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та про здійснення йому такої виплати (а.с.18-19). У відповідь на запит відповідач 12 листопада 2020 року листом №11/11223 повідомив позивача, що виплата грошової допомоги буде здійснена після надходження коштів на рахунок військової частини (а.с.20).

Як видно з довідки від 22 березня 2021 року №14/22-2/б/н, станом на 01 серпня 2020 року до виплати ОСОБА_1 при звільненні належало 372102,73 грн; фактична виплата відбулась: 06 серпня 2020 року – 48306,33 грн (компенсація за неотримане речове майно); 14 серпня 2020 року – 19181,85 грн (грошове забезпечення та компенсація за відпустку); 16 грудня 2020 року – 304614,55 грн (індексація грошового забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, одноразова грошова допомога при звільненні) (а.с.79). В довідці-розрахунку виплачених ОСОБА_1 у грудні місяці 2020 року сум вказано про виплату індексації грошового забезпечення в сумі 15246,97 грн, грошової допомоги на оздоровлення – 21778,25 грн та одноразової грошової допомоги при звільненні – 272228,13 грн, а всього 304614,55 грн (а.с.66), що також підтверджується особистою карткою грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с.24).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (надалі - Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Як визначено пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

При цьому за висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення цього спору.

Отже, у даному випадку з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року у справі №805/4458/17-а, відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на дату звільнення останнього з військової служби (01 серпня 2020 року) не провів із ним остаточний розрахунок та не виплатив усі належні суми.

Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день виключення зі списків – 01 серпня 2020 року, проте виконав свій обов`язок у повному обсязі лише 16 грудня 2020 року.

Непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним. Відповідачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо) на момент звільнення.

Таким чином, непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною бездіяльністю відповідача та відповідно до статті 117 КЗпП України він зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 02 серпня 2020 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку – 16 грудня 2020 року. Отже, фактично затримка у розрахунку становить 137 днів.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (надалі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом другим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом “б” пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 від 22 березня 2021 року (а.с.80) за два останні повні місяці перед звільненням (червень-липень 2020 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 22018,69 грн за червень 2020 року та 21546,42 грн за липень 2020 року, що за два місяці становить 43565,11 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 714,18 грн (43565,11 грн/61, де 61 – кількість календарних днів у червні-липні 2020 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 97842,66 грн (714,18 грн х 137 календарних днів).

За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

У розглядуваній справі відповідач проводив розрахунки із позивачем поетапно: кошти виплачувалися 06 серпня 2020 року, 14 серпня 2020 року та остаточний розрахунок проведено 16 грудня 2020 року. Отже, розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, що свідчать про остаточний розрахунок.

За наведеними у справі №480/3105/19 критеріями зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 80094,00 грн як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (81,86% від 97842,66 грн), де 97842,66 грн - обрахована відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, які виплачені 16 грудня 2020 року; виплачена сума - 304614,55 грн - становить 81,86% від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат у сумі 372102,73 грн (100%).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 16 грудня 2020 року у сумі 80094,00 грн (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 908,00 грн, що підтверджуються квитанцією від 04 лютого 2021 року №23, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.12, 34).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби – у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 16 грудня 2020 року у сумі 80094,00 грн (вісімдесят тисяч дев`яносто чотири грн 00 коп.) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) судові витрати у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В. Каленюк