Постанова № 9646234, 21.05.2010, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 2а-1879/10/2370 21.05.2010 р. м. Черкаси

10 год. 50 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кульчицького С.О.,

при секретарі - Руденко Ю.В.,

за участю:

представника позивача Івашкова Є.Г. (за довіреністю),

представника відповідача Рябокінь З.Р. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Імпрес» до державної податкової інспекції у Черкаському районі про скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Імпрес»звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати, як незаконне, податкове повідомлення рішення від 13.04.2010 року № 0000012200/0 державної податкової інспекції у Черкаському районі.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення всупереч вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 року № 470.

20 травня 2010 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про внесення доповнень до адміністративного позову, згідно якого позивач збільшив підстави позову, зазначивши, що відповідач вийшов за межі своєї компетенції, винісши податкове повідомлення рішення не для визначення податкового зобовязання, як це передбачено статтею 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а тільки для нарахування штрафу, що не є податком.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити повністю, з підстав викладених у позовній заяві та клопотанні про внесення доповнень до адміністративного позову від 19.05.2010 року № 539.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити з підстав викладених у запереченнях на адміністративний позов та заперечення на клопотання про внесення доповнень до адміністративного позову від 21.05.2010 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Співробітниками державної податкової інспекції у Черкаському районі було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Імпрес»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт № 75/23-10/22800770 від 02.04.2010 року.

Перевіркою повноти визначення суми податку з доходу нерезидента за період з 01.01.2007 року по 30.09.2009 року не встановлено його заниження або завищення, проте під час перевірки встановлено факт виплати доходу нерезиденту без попереднього нарахування та сплати податку до бюджету, що є обовязковою передумовою виплати такого доходу. Так в акті перевірки зазначено, що під час виплати доходу нерезиденту 04.04.2008 року згідно платіжного доручення №105 в розмірі 1306,25 євро (з нарахованих 1375 євро) податок в розмірі 549 грн. 70 коп. (еквівалент 68,75 євро) перераховано до бюджету лише 14.04.2008 року згідно платіжного доручення №1691, тобто фактично після здійснення виплати, що також визнав представник позивача пі час судового розгляду справи.

Таким чином, в ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.16.13 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого виявлено несвоєчасне утримання та перерахування до бюджету при виплаті доходу нерезиденту.

За результатами проведеної перевірки, на підставі встановленого порушення, відповідно до п.п. 17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» 13 квітня 2010 року ДПІ в Черкаському районі прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000012200/0, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток юридичних осіб в сумі 1099 грн. 40 коп., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1099 грн. 40 коп.

Не погоджуючись із застосованими штрафними санкціями згідно рішення № 0000012200/0 від 13.04.2010 року, позивач зазначає, що між позивачем (позичальник), Україна та компанією «IM Label GmbH»(позикодавець), Німеччина, було укладено договір позики № 11/2003 від 17.11.2003 року, за яким позикодавець надав позичальнику позику на господарські потреби в сумі 130000 євро на строк 5 років під 5 відсотків річних. В зазначеному договорі сторони передбачили застосування до договору Цивільного уложення Німеччини та застосування до податкових прав і обовязків, які виникають при сплаті процентів позикодавцю, Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на дохід і майно.

Під час судового розгляду справи представник позивача також пояснив, що проценти, які виплачуються резидентом України резиденту Німеччини, оподатковуються тільки в Німеччині. Утримання податку із суми таких процентів на території України не є обовязковим, а відтак і затримка у перерахуванні в бюджет такого утриманого податку не становить порушення.

Також представник позивача наполягав, що застосування штрафу на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»до українського резидента, який перераховує проценти за кордон є незаконним, оскільки такий український резидент є податковим агентом, а не платником податку, а Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», як випливає із самої його назви, його преамбули, а також всіх приписів цього Закону, застосовується тільки до платників податків, а не до податкових агентів.

Пунктом 13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Відповідно до п.16.13 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати.

Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Разом з тим, пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Також суд бере до уваги положення Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, підписаної 3 липня 1995 року в м. Бонні та ратифікованої Законом України від 22 листопада 1995 року449/95-ВР.

Згідно п.1 ст.11 зазначеної Угоди, проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись тільки у цій другій Державі.

Водночас п. 2 ст. 11 Угоди передбачено можливість оподаткування таких відсотків у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, проте якщо одержувач фактично має право на відсотки, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

2 % від валової суми відсотків, що сплачуються у зв'язку з продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання, у зв'язку з продажем або наданням у кредит будь-яких виробів чи послуг одним підприємством іншому або за позиками будь-якого виду, що надаються банком або іншою фінансовою установою;

5 % від валової суми відсотків в усіх інших випадках.

Таким чином, суд приходить до висновку, що положення вказаної Угоди не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав буде здійснюватись оподаткування доходу у вигляді дивідендів, процентів або роялті. Проте, право країни, в якій виникають пасивні доходи, обмежуються ставками, що передбачені міжнародним договором.

Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача, що проценти, які сплачуються резидентом України резиденту Німеччини, підлягають оподаткуванню в Україні за умови, що одержувач процентів німецький резидент надає відповідне підтвердження своєї резиденції. При цьому Німеччина, як країна резиденції одержувача процентів, також має право на оподаткування такого виду доходу за ставками, встановленими німецьким законодавством, з урахуванням податку, сплаченого в Україні.

Крім того, суд зазначає, що доказів оподаткування в Німеччині відсотків, відповідно до договору позики №11/2003 від 17.11.2003 року, що виникають в Україні та сплачуються позивачем компанії «IM Label GmbH», суду надано не було.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи, що позивач фактично визнав свої зобовязання зі сплати з доходу нерезидента перед бюджетом, що підтверджується добровільною сплатою позивачем податку на протязі 2007 2009 років, суд приходить висновку, що позивач відповідно до статті 67 Конституції України зобовязаний сплачувати податок на прибуток іноземних юридичних осіб в порядку визначеному п.16.13 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Факт несвоєчасності утримання та перерахування до бюджету при виплаті доходу нерезиденту з доходу нерезидента представник позивача під час судового розгляду справи визнав.

Щодо посилань позивача на порушення відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»суд зазначає наступне.

Податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України (п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

В ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначено, що штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до вимог пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III у разі, коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обовязкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обовязковою умовою такої виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання з такого податку, збору (обовязкового платежу).

Підпунктом 2.2 п.2 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року N 253 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за N 567/5758 (далі Порядок) визначено, що податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів (податків, зборів, обов'язкових платежів, неподаткових доходів, штрафних (фінансових) санкцій, у тому числі пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності) у порядку та в строки, визначені Законом або іншими законами України.

Згідно п.п.2.4 п.2 Порядку штрафна (фінансова) санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами, а також відповідно до законодавчих актів, якими надано право податковим органам застосовувати штрафні (фінансові) санкції.

Пунктом 2.6 Порядку, визначено, що податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника податкового органу (його заступника), зокрема, щодо обов'язку платника податків сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків (у тому числі камеральних).

З наведеного визначення випливає, що керівники (їх заступники) податкового органу мають право приймати податкові повідомлення-рішення щодо обов'язку платника податку сплатити суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства.

При наявності визначених законом повноважень та при відсутності законодавчо встановлених вимог до форми рішення, яким такі повноваження реалізуються компетентним органом, є підстави для висновку про правомірність встановлення такої форми самим компетентним органом по обов'язковій відповідності змісту рішення вимогам закону.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно п.2. ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Інших доказів сторони суду не назвали та не надали.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, ст.ст. 158-159, 161-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 25 травня 2010 року.

Головуючий С.О. Кульчицький