Постанова № 9625193, 02.10.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02.10.2008 р. 10 год 17 хв. № 4/402

За позовомЗаступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства «Експериментально- механічний завод «Металіст»- код ЄДРПОУ 05309512

простягнення відрахувань за невиконання нормативу робочих місць у розмірі 51288,38 грн.

Суддя Вовк П.В.

Секретар судового засідання Жовтяк Я.В.

Представники:

ПрокурорБурмак О.С.

Від позивача Поліщук С.А.

Від відповідачаКоровніков С.В.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 02.10.2008 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено 06.10.2008 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Оболонського району м. Києва звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі Позивач) з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод «Металіст»(надалі Відповідач) про стягнення відрахувань за невиконання нормативу робочих місць у розмірі 51288,38 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.06.2008 року відкрито провадження у адміністративній справі № 4/402.

У судовому засіданні прокурор та представник Позивача позов підтримали та просили суд позов задовольнити.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідачам не сплачені штрафні санкції у розмірі та порядку, передбаченому статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»за невиконання у 2007 році нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого ст. 19 цього закону.

Представник Відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову з тих підстав того, що Відповідачем щомісячно на протязі 2007 року надавалася до Оболонського районного центру зайнятості інформація про наявність на підприємстві вакансій, з урахуванням робочих місць для інвалідів. Оболонським районним центром зайнятості у 2007 році було направлено два інваліди, які не працевлаштувались по причині власної відмови.

Відповідач виконав покладені на нього обовязки, що виключає штрафну відповідальність за відсутністю вини.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (далі - Закон) передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Згідно частини 6 статті 20 Закону фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів, надання позик на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, забезпечення інвалідів технічними реабілітаційними засобами, оплата навчання та перекваліфікація здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів.

Відповідно до статті 19 Закону (в редакції Закону № 204/94-ВР від 14.10.1994) місцеві Ради спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту населення України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною 2 статті 19 Закону передбачено, що нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) у розмірі не менше 4 % від загальної кількості працюючих.

Статтею 20 Закону (в редакції Закону № 204/94-ВР від 14.10.1994) встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання), де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною 1 статті 19 вказаного Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (із змінами та доповненнями, далі Порядок) суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком N 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком N 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі звіту про зайнятість інвалідів за 2007 рік, наданого Відповідачем 24.01.2008 року до Київського міського відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 277 осіб. Працюючих інвалідів 9; кількість інвалідів, які повинні працювати 11.

Згідно із ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції від 01.01.2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підприємства, установи і організації, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст.ст. 18, 181 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції від 18.03.2006 року) підприємства, установи, організації зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, законодавство України покладає обовязок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів. Вказаний висновок підтверджується постановою Верховного Суду України від 11.01.2005 року у справі № 6/203.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем на протязі всього 2007 року подавалися до Оболонського районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 року «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» створення робочого місця для працевлаштування інваліда підприємством здійснюється за власні кошти та вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, проте, постанова Кабінету Міністрів України№ 314 від 03.05.1995 року втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів Українивід 31.01.2007 року N 70, а іншого нормативно-правового акту, який регулює створення та введення в дію місць для працевлаштування інвалідів не існує.

Таким чином, з 31.01.2007 року подання відповідного звіту до центру зайнятості є належним (єдиним) підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда.

З вищенаведеного виходить, що Відповідачем було виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування відповідного центру зайнятості з метою їх працевлаштування.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач листом (за вих. № 672 від 08.08.2007 року) звертався до Оболонського районного центру зайнятості з проханням направити на працевлаштування в 2007 році інвалідів на вакантні місця інженера-конструктора 1 чоловіка; інженера-технолога 1 чоловіка; підсобного робітника - 2 чоловік; двірника 2 чоловік, наладчика штампів -1 чоловіка; токаря 1 чоловіка.

Відповідно до листа Оболонського районного центру зайнятості (вих. № 27-2464 від 31.07.2008 року) у 2007 році на заявлені Відповідачем вакансії: стропальника, інженер-конструктора, інженер-технолога, фрезерувальника інваліди не направлялися, оскільки інваліди таких спеціальностей на обліку не перебували. На підприємство Відповідача було направлено два інваліди, які відмовились від запропонованої їм роботи.

Позивачем не надано суду доказів того, що Відповідач якимось чином ухилявся від працевлаштування інвалідів на вакантних посадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що в діях Відповідача відсутня вина у не працевлаштуванні інвалідів на створені ним робочі місця для інваліда, наявність якої є обовязковою умовою накладення на відповідача штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону України «Про основу соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому позовні вимоги про стягнення з Відповідача штрафних санкцій є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 158-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позову відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя П.В. Вовк