Постанова № 9624951, 16.05.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16.05.2008 р. 12:40№ 9/119

Окружний адміністартивний суд міста Києва у складі колегії суддів: Арсірій Р.О. (головуючий), Блажівська Н.Є., Вовк П.В., при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г., розглянувши позовну заяву і додані до неї документи

Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання недійсним податкових повідомлень-рішень

Представники:

від позивачаШевченко Д.А., за довіреністю

від відповідача1. Шаліна С.І., Понятишин Р.Я., за довіреністю

Позивач - звернувся до Окружного адміністративного суду в м. Києві з позовною заявою до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2007 №0000054320/0, від 01.03.2007 №0000054320/1, від 11.05.2007 №0000054320/2, від 10.07.2007 №0000054320/3, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 441 571,50 грн., в т.ч. основний платіж 147 190,50 грн. та штрафні (фінансові) санкції 294 381,00 грн.

Позовні вимоги вцілому мотивовані тим, що Відкрите акціонерне товариство „ВТБ Банк” (далі по тексту Позивач, або ВАТ „ВТБ Банк”) вважає, що висновкі відповідача не відповідають вимогам законодавства України, а саме Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про податок з доходів фізичних осіб", Цивільного кодексу України, Постанов Правління Національного банку України від 28.12.2001 р. № 368 та від 03.12.2003 р. № 516, Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.09.2006 р. № 6261 та інших актів законодавства. Тому на думку позивача, оспорювані податкові повідомлення-рішення є неправомірними і прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту Позивач) безпідставно.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що факти порушень податкового законодавства зафіксовані актом перевірки. Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства України.

В ході судового розгляду справи, Позивачем було подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. Відповідно до збільшення, Позивач просить визнати також недійсним податкове повідомлення-рішення від 12.10.2007 р. № 0000604320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 14 719 грн. 05 коп. (штраф у розмірі 10% за порушення на думку відповідача строку сплати податкового зобов'язання у розмірі 147 190,50 грн.). Обґрунтовуючи тим, що воно прийнято в наслідок і безпосередньо пов'язане з раніше прийнятими оскаржуваними податковими повідомленями-рішеннями, в порушення вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та інших приписів законодавства з питань оподаткування. Крім того 23.11.2007 року позивачем подано доповнення до адміністративного позову, яким наведено додаткове обґрунтування позовних вимог з посиланням на норми законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив -

Як свідчать фактичні обставини справи за результатами виїзної планової документальної перевірки Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004р. по 30.09.2006 р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП складено Акт перевірки від 11.01.2007 р. № 7/43-20/14359319 (далі - Акт перевірки).

Відповідно до акту періврки, позивачем в порушення п.п. 9.2.3. п. 9.2. ст. 9 п.п. 9.2.3. п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" не утриманий податок з доходів фізичних осіб, що мав бути нарахований на виплачені відсотки за коштами залученими на умовах субординованого боргу в сумі 147190,50грн.

Відповідно до п. 4 ч. З ст. 30 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - під субординованим боргом розуміються звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів.

Пунктом 1.3. глави 1 "Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ" (затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.09.2006 р. № 6261) визначено, що субординований борг - звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути вилучені з кредитної установи раніше п'яти років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення вимог усіх інших кредиторів.

У відповідності до п. 1.1. розділу III "Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" (затвердженої Постановою Правління НБУ від 28.12.2001 р. № 368) передбачено, що банки можуть залучати незабезпечені кошти юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів (далі - Інвестор) у грошовій формі як у національній, так і в іноземній вільно конвертованій валюті...на умовах субординованого боргу з подальшим урахуванням цих коштів до капіталу банку (капіталу 2-го рівня).

Згідно п. 1.2. вказаної Інструкції залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою їх врахування до додаткового капіталу банку у вигляді позик, кредитів, депозитів юридичних осіб може здійснюватись як шляхом укладення прямих договорів між банком-боржником та Інвестором [про що укладається договір про залучення коштів на умовах субординованого боргу (далі - угода)], так і шляхом випуску банком-боржником облігацій [про що укладається договір про залучення коштів шляхом випуску облігацій (далі-договір)].

Крім того, пунктами 3.1., 3.7. зазначеної Інструкції також передбачено, що кошти на умовах субординованого боргу залучаються на визначений строк, але не менше ніж п'ять років. Нарахування процентів за субординованим боргом здійснюється щомісяця згідно з правилами бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків.

Відповідно до ст.ст. 1058-1065 Цивільного кодексу України до договорів банківського вкладу (депозиту) відносяться договори, що укладені банком з юридичними та фізичними особами, за якими банк зобов'язується прийняти від вкладника грошову суму (вклад) на певний строк із зобов'язанням повернути цю суму та виплатити проценти (дохід) на умовах та в порядку, що передбачені договором та чинним законодавством. При цьому згідно ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Пунктом 1.13. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк та під процент... Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства...

У відповідності до абз. З п. 1.1. глави 1 "Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами" (затвердженого Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 р. № 516) також передбачено, вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Частиною 3 ст. 1058 ЦК України передбачено, що до відносин банку та вкладника застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено главою 71 або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно п.п. 9.2.1. п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковим агентом платника податку при нарахуванні (сплаті) на його користь доходів, визначених у пункті 7.2. статті 7 цього Закону, є особа, яка здійснює таке нарахування (сплату).

Підпунктом 9.2.2. п. 9.2. ст. 9 цього Закону також встановлено, що податковий агент, який нараховує проценти, надає податковий розрахунок загальної суми нарахованих процентів та загальної суми утриманих з них податків у складі податкової декларації з податку на прибуток підприємств у строки, встановлені законом для такого податку. При цьому інформація щодо окремого банківського вкладного (депозитного) або поточного (у тому числі карткового) рахунку фізичної особи, суми нарахованих на нього процентів, а також відомостей щодо такої фізичної особи - вкладника не надається.

Відповідно до абз. 2 п. 7.2. ст. 7 даного Закону ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як: процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий).

У відповідності до п.п. 22.1.4. п. 22.1. ст. 22 вказаного Закону підпункт 4.2.12. пункту 4.2. статті 4 цього Закону у частині включення до загального місячного оподатковуваного доходу доходів у вигляді процентів на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок), вклад до небанківських фінансових установ згідно із законом або процентів (дисконтних доходів) на депозитний (ощадний) сертифікат та підпункти 9.2.1. і 9.2.2. пункту 9.2. статті 9 цього Закону у частині оподаткування процентів набирають чинності з 1 січня 2010 року.

Таким чином, виходячи із вищезазначеного проценти по вкладу (депозиту) не підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб до 01.01.2010 р. Вказаний висновок підтверджується також позицією Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України (лист від 31.07.2007 р. № 06-10/10-33) та Асоціації українських банків (лист від 13.08.2007 р. № 06-09/0462). Тобто, суд не може погодитись з твердженням вілповідача, що субординований борг та депозит не є тотожними категоріями, оскільки мають різну економічну природу, з чого на його погляд випливає різний порядок оподаткування нарахованих на них доходів (процентів).

Таким чином, виходячи із положень вищезазначених законодавчих та нормативно-правових актів залучення коштів на умовах субординованого боргу може відбуватись у вигляді позик, кредитів, депозитів у тому числі шляхом укладення прямих договорів. Що свідчить про помилковість висновку відповідача про те, що депозити не відносяться до субординованого боргу. Це свою чергу свідчить про необгрутованість визначеної відповідачем позивачу суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 441 571,50 грн. за укладеними позивачем прямими угодами про залучення коштів на умовах субординованого боргу і виплаченими за ними процентами, а також про незаконність податкових повідомлень-рішень відповідача від 23.01.2007 р. № 0000054320/0, від 01.03.2007 р. № 0000054320/1, від 11.05.2007 р. № 0000054320/2, від 10.07.2007 р. № 0000054320/3.

Податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.10.2007 р. № 0000604320/0 щодо застосування до позивача штрафу у розмірі 14 719 грн. 05 коп., прийнято в наслідок помилкового висновку відповідача про узгодженість зазначеної суми податкового зобов'язання з 23.07.2007 р. Що не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить вимогам податкового законодавства України.

Оскільки відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2. та 4.3. статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків визначених п.п. 5.2.2. п. 5.2. ст. 5 цього Закону.

Згідно абз. 1 п.п. 5.2.2. п. 5.2. ст. 5 даного Закону у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення... Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку (абз. 4 п.п. 5.2.2. п. 5.2. ст. 5 Закону).

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5 цього Закону процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. Однак, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення (абз. 6 п.п. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5 Закону).

При цьому, згідно п.п. 5.2.5. п.5.2. ст. 5 вказаного Закону з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення.

Отже, зважаючи на прийняття ДПА України рішення від 06.07.2007 р. № 6489/6/25-0315 про результати розгляду повторної скарги позивача, яке отримано позивачем 09.07.2007 р. (що підтверджується штампом про реєстрацію вхідної кореспонденції позивача від 09.07.2007 р. № 3992-08-44), яке не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, а також зважаючи на те, що позивач у відповідності до вимог п.п. 5.2.4. п. 5.2. та п.п. 5.3.2. п. 5.3. ст. 5 даного Закону у межах 10-ти денного строку не тільки з моменту отримання позивачем 12.07.2007 р. (що підтверджується штампом про реєстрацію вхідної кореспонденції позивача від 12.07.2007 р. № 4115-08-41) податкового повідомлення-рішення від 10.07.2007 р. № 0000054320/3 (до 22.07.2007 р. включно), але й з моменту отримання вказаного рішення ДПА України (до 19.07.2007 р. включно) подав до суду 19.07.2007 р. позов (що підтверджується штампом суду про реєстрацію одержання позову позивача 19.07.2007 р., та про що позивач належним чином повідомив податкові органи Повідомленням про судове оскарження податкових повідомлень-рішень від 20.07.2007 р. №3268-10.2-08) про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 23.01.2007 р. № 0000054320/0, від 01.03.2007 р. № 0000054320/1, від 11.05.2007 р. № 0000054320/2, від 10.07.2007 р. № 0000054320/3, у відповідності до припису п.п. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону свідчить про те, що податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 441571,50 грн. вважаються неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Що в свою чергу свідчить про необґрунтованість і неправомірність податкових повідомлень-рішень від 23.01.2007 р. № 0000054320/0, від 01.03.2007 р. № 0000054320/1, від 11.05.2007 р. № 0000054320/2, від 10.07.2007 р. № 0000054320/3, а також податкового повідомлення-рішення від 12.10.2007 р. № 0000604320/0 зважаючи на відсутність факту порушення позивачем строку сплати вказаного податкового зобов'язання, а також з огляду на те, що воно безпосередньо пов'язане і прийнято в наслідок прийняття зазначених оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Неотримання відповідачем ухвали про порушення адміністративної справи (на що відповідач посилається в Акті про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб від 24.09.2007 р. № 812/43-20/14359319) не є за вказаним Законом підставою та не дає права відповідачу визнавати податкове зобов'язання узгодженим. Оскільки п.п. 5.2.4. п. 5.2. ст. 5 Закону не встановлює умовою узгодженості податкового зобов'язання надходження до податкового органу ухвали суду про відкриття провадження у справі. Вказана норма Закону передбачає виключно умову про звернення платника податку до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу.

Окрім цього, згідно приписів п.п. 4.4.1. п. 4.4. ст. 4 вказаного Закону у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Що свідчить про безпідставність, необґрунтованість та незаконність податкових повідомлень-рішень від 23.01.2007 р. № 0000054320/0, від 01.03.2007 р. № 0000054320/1, від 11.05.2007р. № 0000054320/2, від 10.07.2007 р. № 0000054320/3 та від 12.10.2007 р. №0000604320/0.

Враховуючи, те що Відповідачем не доведено обґрунтованих підстав щодо порушення позивачем п.п. 9.2.3. п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" тому підстави вважати прийнятими правомірно оспорювані податкові повідомлення-рішення відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 23.01.2007р. № 0000054320/0, від 01.03.2007р. № 0000054320/1, від 11.05.2007р. № 0000054320/2, від 10.07.2007р. №0000054320/3, від 12.10.2007 р. № 0000604320/0, від 29.11.2007 р. № 0000604320/1.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови складено та підписано 02 червня 2008 року.

Головуючий суддяР.О. Арсірій

Суддя Н.Є. Блажівська

СуддяП.В. Вовк