Постанова № 9624938, 19.12.2007, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19.12.2007 р. № 7/112

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г., розглянувши позовні заяви і додані до неї документи

Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Телеком"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання неправомірними та скасування актів (рішень) ,

Представники:

від позивачаКопейчиков М.В., Поліщук О.Ю. представники за довіреністю

від відповідачаБілоноженко М.А., Шевчук О.М. представники за довіреністю Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання неправомірними і скасування податкових повідомлень-рішень №0000334210/0 від 31.05.2007, №0000334210/1 від 27.06.2007, №0000334210/2 від 05.09.2007.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Податковим повідомленням-рішенням №0000334210/0 позивачу було донараховано податок на додану вартість в сумі 1086083,00 гривні та застосовано штрафні санкції в розмірі 543 042,00 гривні. Позивач оскаржив повідомлення-рішення №0000334210/0 від 31.05.2007 в порядку адміністративного оскарження, за наслідками якого відповідач виніс податкові повідомлення-рішення №0000334210/1 від 27.06.2007, №0000334210/2 від 05.09.2007 та №0000334210/3 від 20.11.2007, якими не було змінено суму податкового зобовязання, визначену податковим-повідомленням-рішенням №0000334210/0 від 31.05.2007

Позивач вважає, що на момент формування ним податкового кредиту операції з надання послуг міжнародного електрозвязку були обєктом оподаткування ПДВ і оподатковувались за нульовою ставкою відповідно до п.п. 6.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже віднесення сплачених ним сум ПДВ до податкового кредиту є правомірним. Таким чином, позивач вважає, що оскаржувані рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 21.09.07 було відкрито адміністративне провадження по справі та призначено судове засідання на 30.10.07 об 11:30.

Відповідач надав суду заперечення на позов, в яких з позовними вимогами не погоджувався, оскільки вважає, що позивач порушив п.п. 7.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», так як не відкоригував податковий кредит у звязку із тим, що операції з надання послуг міжнародного електрозвязку не є обєктом оподаткування згідно ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки п.п. 6.1.3 ст. 6 Адміністративного регламенту міжнародного союзу електрозвязку, який є міжнародним договором, належним чином ратифікованим Україною, що має пріоритет над національним законодавством України, звільняє такі операції від оподаткування ПДВ та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

26.11.2007 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд визнати неправомірним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0000334210/3 від 20.11.2007.

19.12.2007 позивач звернувся із заявою про зміну підстав позову.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих позивачем, пояснень його представника, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

З 16 травня по 18 травня 2007 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків (відповідач) проводилась виїзна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком»(позивач) з питань оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг міжнародного електрозвязку за період з 01.04.2004 по 30.06.2004.

За результатами перевірки складено Акт від 21.05.2007 за № 473/42-10/19028202, на підставі якого були винесені оскаржувані рішення, якими позивачу було донараховано податок на додану вартість в сумі 1086 083,00 гривень та застосовано штрафні санкції в розмірі 543 042,00 гривень.

В Акті, складеному позивачем за результатами перевірки, зазначено про заниження позивачем податку на додану вартість на 1 667 546 гривень в квітні червні 2004 р. і про порушення п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

З наданих сторонами пояснень суд встановив, що сума 581 463 гривні не була включена в оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідно до п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки перше з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (№0000334210/0 від 31.05.2007 року), яким відповідачем було визначено суму податкового зобовязання позивача, приймалося після спливу 1095 днів з моменту граничного терміну подання податкової декларації з ПДВ за квітень 2004 року.

Згідно з висновками відповідача, яких він дійшов з посиланням на п.п. 6.1.3 ст. 6 Адміністративного регламенту Міжнародного союзу електрозвязку та п. 11.4 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 19 Закону України «Про систему оподаткування», доходи від надання послуг міжнародного телекомунікаційного звязку «звільняються від оподаткування ПДВ згідно ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», а не оподатковуються ПДВ за нульовою ставкою (згідно з редакцією Закону України «Про податок на додану вартість», що діяла до 31.03.2005 року, тобто, в період, що перевірявся), а отже, підстав для віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в квітні-червні 2004 року при придбанні товарів (робіт, послуг), що використовувалися для надання, в тому числі, таких послуг, у позивача не було.

Основним аргументом відповідача при цьому є те, що Адміністративні регламенти Міжнародного союзу електрозвязку, є частиною Статуту Міжнародного союзу електрозвязку, що є міжнародним договором України, ратифікованим у встановленому порядку (Законом України від 15.07.1994 року «Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозвязку»), встановлюють інші правила оподаткування ПДВ операцій з надання послуг міжнародного телефонного звязку, ніж Закон України «Про податок на додану вартість», і тому застосуванню підлягають саме правила зазначених Адміністративних регламентів, які звільняють операції з експорту телекомунікаційних послуг від оподаткування ПДВ. Тому відповідач вважає, що позивач повинен був скоригувати податковий кредит відповідно до п.п. 7.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», який передбачає, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відповідачем не заперечується фактичне здійснення позивачем витрат та належність оформлення податкових накладних, що були підставою для віднесення ПДВ до складу податкового кредиту.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі та розглянувши надані матеріали, які подані сторонами на підтвердження обґрунтованості своїх позицій, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції чинній на момент, за який здійснювалася перевірка (квітень-червень 2004 року) було передбачено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України (п.п. 6.2.2 п. 6.2 ст.6 ).

Згідно з п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

З зазначеного випливає, що оподаткування податком на додану вартість здійснюється за двома ставками: 20 % та 0%. При цьому звільнення операцій від оподаткування податком на додану вартість не означає оподаткування таких операцій за ставкою 0%.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно віднесено надані ним в період квітень-червень 2004 року послуги з міжнародного електрозвязку до операцій, що підлягають оподаткуванню податку на додану вартість за ставкою 0 %.

Застосовуючи до позивача штрафні фінансові санкції, відповідач виходив з необхідності застосування норм Адміністративного Регламенту міжнародного електрозвязку, який є невідємною частиною Статуту Міжнародного союзу електрозвязку та ратифікований у встановленому законодавством України порядку, а тому має пріоритет над національним законодавством, зокрема над Законом України „Про податок на додану вартість”.

В той же час, суд не приймає посилання відповідача на необхідність застосування Адміністративного Регламенту міжнародного електрозвязку, мотивуючи це таким.

Відповідно до Статуту Міжнародного союзу електрозвязку 1992 року, підписаного Україною 22.12.1992 та ратифікованого 15.07.1994 передбачено, що основним документом Міжнародного союзу електрозвязку є Статут, а також Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку, яка є доповненням до нього (п.1 Статуту - Преамбула).

Згідно з п. 29 1. ст. 4 Статуту основні документи Союзу є: цей Статут Міжнародного союзу електрозв'язку, Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку, та Адміністративні регламенти.

Зважаючи на це, посилання відповідача на те, що Адміністративний Регламент міжнародного електрозвязку є невідємною частиною Статуту Міжнародного союзу електрозвязку є таким, що прямо суперечить положенням Статуту.

Відповідно до ст. 54Статуту, яка має назву «Адміністративні регламенти», передбачено, що Адміністративні регламенти, як зазначено у статті 4 цього Статуту, є такими міжнародними документами, що зобов'язують і узгоджуються з положеннями цього Статуту і Конвенції (п.215 1 ст.54 Статуту).

Ратифікація, прийняття чи схвалення цього Статуту і Конвенції чи приєднання до них згідно зі Статтями 52 і 53 цього Статуту, відповідно, визначають також згоду дотримувати Адміністративні регламенти, прийняті на компетентних всесвітніх конференціях, що передували даті підписання цього Статуту і Конвенції. Така згода стосується будь-якого застереження, зробленого під час підписання Адміністративних регламентів або їх переглядів в тій мірі, що застереження зберігається під час депонування документа про ратифікацію, прийняття, схвалення чи приєднання (п.216 2 ст.54 Статуту).

Отже, з наведеного випливає, що Адміністративний Регламент міжнародного електрозвязку є, по-перше, самостійним документом, по друге, обовязковість його застосування Україною і відповідно домінування над національним законодавством можливе лише за умови його ратифікації Україною. Підписання і ратифікація Конвенції та Статуту Міжнародного союзу електрозвязку не означає автоматичної обовязковості Адміністративного Регламенту міжнародного електрозвязку для України, оскільки така обовязковість може бути лише за наявності умов, передбачених п.216 2 ст.54 Статуту.

Разом з тим, враховуючи, що Адміністративний регламент як один з основних документів Міжнародного союзу електрозвязку, за своєю правовою природою є міжнародним договором, можливість застосування його положень в Україні визначається відповідно до ст.9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».

Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про міжнародні договори України»від 29.06.2004 передбачено, що згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.

Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Застосовуючи до позивача положення Адміністративного Регламенту міжнародного електрозвязку та посилаючись на його чинність в Україні та пріоритетність над національним законодавством, відповідач повинен був надати докази наявності згоди України на обовязковість для неї даного Регламенту, наданої у спосіб, передбачений ст.. 9 Конституції та ст.8 Закону України «Про міжнародні договори України».

В той же час, відповідачем цього зроблено не було.

Враховуючи принципи, за якими має здійснюватись адміністративне судочинство, зокрема, офіційного зясування всіх обставин справи, згідно з яким суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (п.4 ч.1 ст.7, ч. 4 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України), Окружний адміністративний суд м.Києва звернувся до Міністерства закордонних справ України з запитом про надання офіційної довідки щодо приєднання, ратифікації Україною та офіційного оприлюднення Адміністративних регламентів: Регламенту міжнародного електрозвязку та Регламенту радіозвязку, які є обовязковими для всіх Членів Союзу.

Міністерство закордонних справ України повідомило суд про те, що Статут і Конвенція Міжнародного союзу електрозвязку підписані від імені України 22.12.1992, набрали чинності 04.08.1994 та опубліковані в офіційному виданні «Зібрання чинних міжнародних договорів України»(т.4 кн.2).

Судом під час розгляду справи досліджено зазначене джерело, проте вказані вище Адміністративні регламенти в ньому не містяться.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач під час проведення перевірки позивача за період квітень-червень 2004 року неправомірно керувався положеннями міжнародного нормативно-правового акта, який не був належним чином включений до законодавства України.

Таким чином, проаналізувавши положення законодавства в сфері оподаткування, суд вважає, що формування позивачем податкового кредиту в квітні-червні 2004 року відповідає положенням п.п. 6.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість»., оскільки в період, за який проводилася перевірка (квітень-червень 2004 року) послуги міжнародного телекомунікаційного звязку були обєктом оподаткування та відповідно до п.п.. 6.2.2 оподаткувались за нульовою ставкою, а тому не можуть вважатися послугами, що не використовуються в оподатковуваних операціях.

За таких обставин, позивач не порушував п.п. 7.4.3 Закону «Про податок на додану вартість», оскільки у розглядуваній ситуацій п.п. 7.4.3 Закону «Про податок на додану вартість»не підлягає застосуванню, а тому донарахування відповідачем як основної суми податкового зобовязання у розмірі 1086 083,00 гривні, так і штрафних санкції в розмірі 543042,00 гривень є незаконним.

Крім того, під час розгляду справи, судом встановлено, що Відповідач вже перевіряв період з 01.04.2004 року по 30.06.2004року під час проведення іншої (планової) перевірки, про що, зокрема, вказано на стор. 5 Акту перевірки (п. 2.9). Згідно з вимогами діючого законодавства передбачено лише один випадок проведення повторної перевірки - у разі, якщо вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджету податку, тільки у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу (п.8 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Як вбачається з направлення на перевірку, наказу на проведення перевірки, Акта перевірки у випадку, що розглядається у відсутні умови, зазначені у п.8 ч. 6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідач щодо правомірності проведення повторної перевірки пояснив суду, що хоча під час здійснення планової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2002р по 30.06.2004 перевірялось та було відображене в матеріалах перевірки питання щодо правильності оподаткування операцій з надання послуг міжнародного електрозвязку, однак на момент завершення перевірки була відсутня відповідь ДПА України щодо оподаткування таких операцій.

В Акті перевірки відповідач посилається на п.1 ч.1 ст. 11 та п.1 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», як на підставу проведення перевірки.

Пункт 1 ч.1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачає право податкових органів у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Частина 6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачає підстави проведення позапланової виїзної перевірки. Зокрема п.1 ч.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», на яку посилається відповідач, передбачає, що позапланова виїзна перевірка проводиться у разі, якщо за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Враховуючи зазначене, суд відхиляє обґрунтування відповідача щодо правомірності проведення ним повторної перевірки як такі, що суперечать чинному законодавству України. А отже перевірка була проведена незаконно.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.

Результатами проведення перевірки є складання акту від 21.05.2007 за № 473/42-10/19028202, що є доказом по справі та на підставі якого були винесені оскаржувані рішення.

Відповідно до ч.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та обєктивно, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати неправомірними і скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків №0000334210/0 від 31.05.2007, №0000334210/1 від 27.06.2007, №0000334210/2 від 05.09.2007 та №0000334210/3 від 20.11.2007.

3.Судові витрати присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата виготовлення повного тексту постанови 14.01.2008 р.

Суддя Арсірій Р.О.