Постанова № 9624808, 27.03.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27.03.2008 р. № 5/49

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Кочана В.М.,

секретаря судового засідання Стріхи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

ОСОБА_1

доКиївського міського військового комісаріату

провизнання неправомірними дій та стягнення компенсації вартості санаторно-курортного лікування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київського міського військового комісаріату про визнання неправомірними дій та стягнення компенсаціі вартості санаторно-курортного лікування.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що він є ветераном Великої Вітчизняної Війни, учасником бойових дій, військовим пенсіонером, знаходиться на обліку в Київському міському військовому комісаріаті. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідач зобов'язаний компенсувати йому вартість санаторно-курортного лікування, яке він пройшов з 09.12.2007 року по 12.12.2007 року і оплатив за власні кошти.

Добровільно компенсувати понесені позивачем витрати відповідач не бажає.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про день та час розгляду справи був повідомлений завчасно і належним чином, письмових заперечень на позовну заяву не надіслав.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач є ветераном Великої Вітчизняної Війни, учасником бойових дій, знаходиться на обліку в Київському міському військовому комісаріаті. З 09.12.2007 року по 12.12.2007 року позивач пройшов санаторно-курортне лікування, за яке оплатив власні кошти в сумі 2 880 гривень.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

У відповідності до п. 3. ч. 2 ст. 12 Закону учасники бойових дій мають право на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови КМ України № 785 від 17.06.2004 затверджено порядок виплати грошової компенсації вартості санторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, яким передбачена компенсація вартості санаторно-курортного лікування, яка виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату йому коштів за самостійне санаторно-курортного лікування, яке він проходив за період з 09.12.2007 року по 12.12.2007 року та яке було оплачене за кошти позивача.

Листом Київського міського військового комісаріату № 236 від 17.01.2007р. позивачу було відмовлено з посиланням на наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 12.03.2007р. № 92, яким передбачена компенсація замість санаторно-курортного лікування грошовим відшкодуванням у розмірі 200 грн.

Згідно зі ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та практики розгляду Європейського Суду з питань захисту прав людини.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 справа № 1-29/2007 у справі щодо відповідності Конституції України положень ст.ст. 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст.ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) зазначено, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України).

Закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Конституційний Суд України в даному рішенні прийшов до висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст. 1, 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 21, 22, п. 1 ч. 2 ст. 92, ч. 1, 2, 3 ст. 95 Конституції України.

Таким чином, Верховна Рада України не уповноважена при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки Київським міським військовим комісаріатом у справі не реалізовано свій обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та дій, можна зробити висновок про те, що відповідачем не заперечуються позовні вимоги, які заявляються позивачем в даному адміністративному позові.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача суперечать нормам ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту". Відмова у компенсації коштів за самостійне санаторно-курортного лікування є необґрунтованою, а отже позов підлягає задоволенню.

На підставі ст. 2, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними дії Київського міського військового комісаріату щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсації за самостійне санаторно-курортне лікування.

Стягнути з Київського міського військового комісаріату (04112, м. Київ, вул. Шамрило 19, код ЄДРПОУ 07774420) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію самостійного курортно-санаторного лікування в розмірі 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Кочан В.М.

Дата складення постанови у повному обсязі 04.04.2008р.