Ухвала суду № 96241212, 09.04.2021, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 725/5372/20

Провадження № 4-с/727/14/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці у складі:

головуючого-судді: Одовічен Я.В.

за участю секретаря: Кицинюка С.В.

скаржника: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на постанову про відкриття виконавчого провадження, заінтересовані особи: Перший відділ ВДВС у м.Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Акціонерне товариство «ОТП Банк», -

ВСТАНОВИВ :

Боржник ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження.

Посилалася на те, що 12.11.2020 року приватний виконавець Коломієць В.К. подав до суду заперечення на її скаргу, до яких долучив копію виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м.Чернівці 10.05.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь ПАТ «ОТП Банк».

У виконавчому листі було поставлено відмітку про повернення виконавчого документу стягувачу 12.06.2020 року на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно вказаного виконавчого документу вона здійснила пошук виконавчих проваджень в автоматизованій системі виконавчих проваджень та з`ясувала, що виконавче провадження №32924484, відкрите на підставі виконавчого листа за заявою стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Вказувала на те, що виконавче провадження №32924484 було відкрито 11.06.2012 року Першим відділом ДВС у м.Чернівці неправомірно та з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, відповідно до виконавчого листа 2-2109/11, виданого Шевченківським районним судом м.Чернівці, стягувачем є ПАТ «ОТП Банк», а не ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Вважає, що в даному випадку, виконавець зобов`язаний був повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання на підставі п.6 ч.4 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки передача відступлення прав вимоги від АТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг» станом на 15.10.2020 року.

Отже, відкриття виконавчого провадження на користь ТОВ «ОТП Факторинг» було незаконним.

Перебіг строків звернення до суду з скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження розпочинається з 13.11.2020 року, оскільки саме з цього часу їй стало відомо про існування оскаржуваної постанови.

Просила скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №32924484, що відкрите Першим відділом ДВС у м.Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відкритого 11.06.2012 року по виконавчому листу 2-2109/2011 року від 10.05.2012 року.

Також просила визнати виконавчий лист №2-2109/2011 від 10.05.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованості в розмірі 199440 грн. 64 коп. та 1820 гривень судових витрат таким, що не пред`являвся в межах виконавчого провадження №32924484 та не міг бути повернутий стягувачу 12.06.2020 року.

Стягувачем АТ «ОТП Банк» відзиву на скаргу подано не було

Першим відділом ВДВС у м.Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на виконання ухвали суду від 23.02.2021 року 01.04.2021 року було подано до суду матеріали виконавчого провадження №32924484.

Скаржник ОСОБА_1 у судовому засіданні скаргу підтримала, просила задовольнити.

Стягувач АТ «ОТП Банк» у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Державний виконавець також у судове засідання не з`явився. У поданій до суду заяві просив розглянути справу без участі державного виконавця Першого відділу ДВС ПЗМУ МЮ.

Заслухавши пояснення скаржника, дослідивши письмові докази судового провадження, матеріали виконавчого провадження, а також, враховуючи положення ч.2 ст.450 ЦПК України, у відповідності до яких неявка учасників виконавчого провадження, не перешкоджає розгляду скарги, приходить до наступного.

Так, відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Як вбачається з поданої до суду скарги, боржник по виконавчому провадженню вважає, що її права були порушені, оскільки державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке не є стягувачем у виконавчому провадженні.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Чинне законодавство України передбачає широке коло можливостей впливу на хід виконавчого провадження, рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця.

Гарантією дотримання та забезпечення прав та свобод сторін виконавчого провадження насамперед є право на оскарження рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця у межах виконавчого провадження. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності приватних виконавців регламентується як Законом України «Про виконавче провадження» так і відповідними положеннями процесуальних кодексів які повинні застосовуватися у сукупності заходів оскарження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.

Пунктом 9 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Як було встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці №2-2109/2011 від 08.12.2011 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість по укладеному кредитному договору №ML-OAJ/036/2007 від 28.03.2007 року у розмірі 24962, 22 доларів США, що еквівалентно 199440 грн. 64 коп. та понесені судові витрати.

10.05.2012 року на виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист.

30.05.2012 року представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до Шевченківського відділу ДВС Чернівецького МУЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа Шевченківського районного суду м.Чернівці, виданого 10.05.2012 року.

11.06.2012 року державним виконавцем Шевченківського відділу ДВС Чернівецького МУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №32924484 по виконанню виконавчого документу №2-2109/2011, виданого 10.05.2012 року, де у якості стягувача зазначено ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Постановою державного виконавця Першого відділу ДВС у м.Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.06.2020 року виконавчий лист №2-2109/2011, виданий 10.05.2012 року було повернуто стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що згідно виконавчого документу стягувачем є АТ «ОТП Банк», однак заява про відкриття виконавчого провадження надійшла від іншого стягувача, а саме: ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Даючи оцінку правомірності діям державного виконавця, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Так, згідно частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Положеннями ст.15 Закону визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Як вбачається з дослідженого судом рішення суду від 08.12.2011 року та виконавчого документу №2-2109/11, виданого 10.05.2012 року, стягувачем у даному випадку є Публічне Акціонерне товариство «ОТП Банк».

Однак, як було встановлено судом, до державного виконавця з заявою про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом №2-2109/11 звернулося ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Розглядаючи аргументи скаржника з приводу того, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є стягувачем у виконавчому провадженні по виконанню зазначеного виконавчого листа, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, під процесуальним правонаступництвом слід розуміти заміну однієї зі сторін (кредитора або боржника) у зв`язку з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, який був стороною провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК).

Відступлення права вимоги є договірною передачею зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові, яке відбувається шляхом укладення договору між цими суб`єктами, на підставі якого до останнього переходить право вимагати від боржника вчинити певні дії. Об`єктом договору є майнові права, що належать кредиторові як стороні зобов`язання. Заміна кредитора може здійснюватись на різних стадіях існування зобов`язання, коли сторони ще не виконали зобов`язання.

Порядок заміни сторони виконавчого провадження на стадії виконання рішення суду врегульовано ст.442 ЦПК України.

Однак, як було встановлено судом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у визначеному Законом порядку не набула статусу стягувача по виконавчому провадженню під час виконання виконавчого листа №2-2109/11, виданого Шевченківським районним судом м.Чернівці 10.05.2012 року.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дії державного виконавця були неправомірними, оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на час винесення оскаржуваної постанови не було стягувачем у виконавчому провадженні №32924484, а тому на підставі поданої ним заяви виконавче провадження не могло бути відкрите.

Одночасно ч.1 ст.449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

З огляду на встановлений ст.122 ЦПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ЦПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 7 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», строки звернення заявника зі скаргою до суду є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Як вбачається з матеріалів дослідженого судом виконавчого провадження, у ньому відсутні відомості про надсилання ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.06.2021 року, а отже суду не надано доказів того, що останній було відомо про її існування до настання обставин, на які скаржниця посилається у поданій до суду скарзі.

У судовому засіданні ОСОБА_1 просила поновити їй строк для подання скарги.

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» за заявою № 3236/03 зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що у даній справі наявні підстави для поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця, як такого, що був пропущений з поважних причин, що були об`єктивними та не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з її необізнаністю про існування оскаржуваної постанови.

Згідно ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 26 грудня 2003р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що скарга в цій частині обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги скарги про визнання виконавчого листа №2-2109/2011 від 10.05.2012 року таким, що не пред`являвся в межах виконавчого провадження №32924484 та відповідно не міг бути повернутий стягувачу, суд зауважує, що вказана вимога не підлягає розгляду в порядку передбаченому розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України разом із поданою до суду скаргою.

Окрім того, суд враховує, що відповідно до вимог ст.432 ЦПК України суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково з визначених підстав, а отже положеннями закону не передбачено визнання виконавчого документу таким, що не пред`являвся до виконання.

Керуючись ст.ст.18, 76-81, 353, 432, 447, 448, 450,451ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги.

Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №32924484 від 11.06.2012 року.

У задоволенні решти вимог скарги – відмовити.

Роз`яснити державному виконавцю положення ст.453 ЦПК України, у відповідності до яких про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Шевченківського

районного суду м. Чернівці Одовічен Я.В.