Рішення № 96226738, 13.04.2021, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Провадження № 2/484/588/21

Справа № 484/656/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі : головуючого - судді Шикері І.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "Миколаївобленерго", третя особа - керівник АТ "Миколаївобленерго" Сивак О.П. про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що наказом (розпорядженням) генерального директора АТ "Миколаївобленерго" Сивака О.П. № 1432-к від 1010.2016 року, він був прийнятий на роботу, на посаду контролера енергонагляду І групи класифікації на 0,5 ставки енергоінспекції філії Первомайського району Західного округу АТ "Миколаївобленерго".

01.03.2018 року між ним та Міністерством оборони України, в особі військового комісара Врадіївського районного військового комісаріату ОСОБА_2 , було укладено контракт на проходження військової служби, терміном на три роки.

15.03.2018 року за вих. № 06/39-265 на його адресу надійшов лист, яким його було повідомлено про звільнення з роботи з 05.03.2018 року, на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України (Наказ № 298-к від 12.03.2018 року).

В порушення ч.2 ст. 47 КЗпП України йому не була надіслана копія наказу про звільнення. На його запит від 20.08.2020 року, відповідач 16.09.2020 року надіслав йому лист із копією наказу про звільнення, де підставою звільнення був Витяг з наказу військового комісара Врадіївського РВК № 1 від 01.03.2018 року.

28.09.2020 року, він на адресу відповідача направив лист, у якому просив роз`яснити, чому до закінчення дії контракту у ЗСУ, за ним не збереглось місце роботи та заробітна плата, на що відповідач листом від 01.10.2020 року № 01/37-7513 повідомив, що звільнення за п.3 ст. 36 КЗпП України, не передбачає збереження за звільненою особою посади та середнього заробітку.

На його запит від 06.11.2020 року відповідач йому повідомив, що у день його звільнення він не з`явився за отриманням трудової книжки, в зв`язку з чим йому було направлено листа з пропозицією прибути до відділу кадрів та отримати її. Також, відповідачем було зазначено, що за трудовою книжкою він з`явився 04.03.2019 року, про що свідчий його особистий підпис у книзі руху трудових книжок. Крім того, на його прохання йому була вислана копія наказу (розпорядження) про прийняття на роботу № 1432-к від 10.10.2016 року.

Посилаючись на термінові, тривалі та безвиїзні відрядження до навчального центру в смт. Десна Чернігівської області, а в подальшому до в/ч А 0666, для виконання у зоні Операції Об`єднаних сил ООС військового обов`язку перед державою в особливий період, а також заходи пов`язані з пандемією COVID-19, просив визнати поважними причини пропуску строку для звернення з позовом до суду та поновити зазначений строк.

За наведених обставин ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам законодавства та просить поновити його на роботі, на посаді контролера енергонагляду І групи класифікації на 0,5 ставки енергоінспекції філії первомайського району Західного округу АТ "Миколаївобленерго", а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток.

На підставі ст.ст. 274, 276 ЦПК України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачу вручені копія позовної заяви та додані до неї матеріали. 18.03.2021 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначав, що позивач добровільно, за власним бажанням вступив на військову службу та уклав контракт з ЗСУ про проходження військової служби, а оскільки контракт було укладено не під час мобілізації та не під час дії особливого періоду, а у період кризової ситуації, то на нього не розповсюджувались гарантії, передбачені ч.3 ст. 119 КЗпП України, у зв`язку з чим АТ "Миколаївобленерго", на підставі витягу з наказу тво військового комісара Врадіївського РВК від 01.03.2018 року № 1, видало наказ від 12.03.2018 року № 298-к про припинення трудового договору (контракту) з позивачем, на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України. Також, на думку відповідача, останній особливий період скінчився 22.08.2015 року із закінченням часу шостої хвилі мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 14.01.2015 року, а існування кризової ситуації в країні не визначено жодним нормативним документом України. Крім того, відповідач вважає безпідставними твердження позивача, стосовно порушення вимог щодо несвоєчасного надання позивачу копії наказу про звільнення, оскільки за вимогами ч.3 ст. 47 КЗпП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. До того ж, копія наказу про звільнення була надіслана позивачу поштою 16.09.2020 року. Вважають, що позивач мав змогу вчасно звернутись до суду із позовом, оскільки відповідно до доданих позивачем посвідчень про відрядження у період з 10.02.2019 року до 13.08.2019 року, з 11.06.2020 року до 21.12.2020 року він не знаходився у відрядженнях. У зв`язку із наведеним, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Від третьої особи не надійшло жодних заяв та докази ним не подані.

Відповідно до ухвал суду від 01.03.2021 року та 22.03.2021 року, у відповідача витребувані письмові докази, які надані суду.

Вирішуючи справу на підставі наявних у ній письмових доказів, суд приходить до висновку про те, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що наказом (розпорядженням) генерального директора АТ "Миколаївобленерго" Сивака О.П. № 1432-к від 1010.2016 року, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу, на посаду контролера енергонагляду І групи класифікації на 0,5 ставки енергоінспекції АТ "Миколаївобленерго" філії Первомайського району Західного округу (а.с.28).

01.03.2018 року між позивачем та Міністерством оборони України, в особі військового комісара Врадіївського районного військового комісаріату Петренка Р.А., було укладено контракт на проходження військової служби терміном на три роки (а.с.29-32).

Наказом (розпорядженням) № 298-к від 05.03.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за п. 3 ст. 36 КЗпП України, на підставі Витягу з наказу військового комісара Врадіївського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 01.03.2018 року № 23 (а.с 23).

Відповідно до Витягу з наказу військового коміса Врадіївського РВК від 02.03.2018 року № 24, з 03.03.2018 року ОСОБА_1 вибув у відрядження до 169 навчального центру смт. Десна, з метою фахової підготовки (а.с.35).

Згідно Витягу з наказу військового коміса Врадіївського РВК № 36 від 02.05.2018 року, ОСОБА_1 прибув з відрядження та 29.04.2018 року приступив до виконання службових обов`язків (а.с.36).

Відповідно до Витягу з наказу військового коміса Врадіївського РВК від 10.05.2018 року № 38, з 10.05.2018 року ОСОБА_1 вибув у відрядження до в/ч А 0666, з метою виконання службових (бойових) завдань (а.с.38).

Згідно довідки командира в/ч А 0666, від 07.07.2019 року № 577, ОСОБА_1 у період з 14.06.2018 року по 06.02.2019 року безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів поблизу міста Красногорівка Донецької області (а.с.41).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України які перебувають на службі у Збройних та в інших військових формуваннях, а також, членів їх сімей.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У відповідності до ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Як вбачається з наданих письмових доказів ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу 01.03.2018 року за контрактом про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Також, на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

На час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені ч. 4 ст. 119 КЗпП України. З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3,4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Оцінюючи наведені вище докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи було проведено без законної правової підстави і позивачу слід поновити строк звернення до суду, оскільки під час звільнення він приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях.

Тому, позивача слід поновити на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визначаючись з сумою середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що строк вимушеного прогулу необхідно рахувати з 05.03.2018 року і по 05.03.2019 року.

Для обчислення середньої заробітної плати суд приймає до уваги надану відповідачем довідку про заробітну плату позивача (а.с. 83).

Крім того, суд враховує правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року по справі № 6-419цс16, згідно якої основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за останні два календарні місяці роботи на число відпрацьованих робочих днів (годин) за цей період. За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. З урахуванням абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Заробітна плата позивача у січні 2018 року складала 2642,69 грн. у лютому 2018 року – 3104,83 грн. за 41 робочий день. Тож середньоденна заробітна плата за цей період складає (2642,69 + 3104,83) : 41 = 5747,52 : 41 = 140 грн.18 коп.

Кількість робочих днів, за які має бути проведене стягнення, становить: у березні 2018 року – 2, у квітні 2018 року – 20, у травні 2018 року – 20, у червні 2018 – 20, у липні 2018 року – 22, у серпні 2018 року – 22, у вересні 2018 року – 20, у жовтні 2018 року – 22, у листопаді 2018 року – 22, у грудні 2018 року – 20, у січні 2019 року – 21, у лютому 2019 року – 20, у березні 2019 року – 3 дні, а всього 234 робочі дні.

Отже, за період з 05.03.2018 року і по 05.03.2019 року, сума середнього заробітку складає 32802 грн. 12 коп.

Крім того, суд, приймаючи рішення по даній справі, зобов`язаний допустити його негайне виконання в частині поновлення позивача на роботі та в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми платежу за один місяць.

Оскільки позов задоволено на користь позивача, який при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір, за дві позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 77-81, 89, 141, ч.8 ст. 178, 259, 263, 264, 265, 279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_1 , до АТ "Миколаївобленерго", ЄДРПОУ 23399393, місцезнаходження якого вул. Громадянська, 40 м. Миколаїв, третя особа - керівник АТ "Миколаївобленерго" Сивак О.П., вул. Громадянська, 40 м. Миколаїв про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення із позовом до суду.

Поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаді контролера енергонагляду І групи кваліфікації (на 0,5 ставки) енергоінспекції філії Первомайського району Західного округу АТ "Миколаївобленерго" з 05.03.2018 року.

Стягнути з АТ "Миколаївобленерго", ЄДРПОУ 23399393, IBAN НОМЕР_2 в МОУ АТ "Ощадбанк", ЄДРПОУ 23399393, на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.03.2018 року по 05.03.2019 року, в сумі 32802 (тридцяти двох тисяч вісімсот двох) грн. 12 коп., з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з АТ "Миколаївобленерго", ЄДРПОУ 23399393, IBAN НОМЕР_2 в МОУ АТ "Ощадбанк", ЄДРПОУ 23399393, на користь держави судовий збір в сумі 1816 (однієї тисячі вісімсот шітнадцяти) грн.

Рішення в частині поновлення позивача на роботі та в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 квітня 2021 року.

Суддя: