Ухвала суду № 9620079, 12.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2010 р. м. КиївК-25366/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засіданняСватко А.О.

за участю представників:

позивача: Лавренчук Т.В.;

відповідача: Момонт Т.Б.;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13.06.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 р.

у справі №2-а-2842/08 (22-а-10968/08)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Л.Д.-Кар»

доДержавної податкової інспекції у м. Рівне

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.Д.-Кар»(далі по тексту позивач, ТОВ «Л.Д.-Кар») звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції м. Рівне (далі по тексту відповідач, ДПІ у м. Рівне) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13.06.2008 р. у справі №2-а-2842/08 (суддя Шевчук С.М.), яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 р. у справі №22-а-10968/08 (головуючий суддя Заверуха О.Б., судді Олендер І.Я., Старунський Д.М.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 16.05.2008 року №0001332342/0/23-121, №0001322342/0/23-121 та №000022344/0/23-313.

ДПІ у м. Рівне, не погоджуючись з постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13.06.2008 р. у справі №2-а-2842/08 та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 р. у справі №22-а-10968/08, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Рівне не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 16.05.2008 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0001332342/0/23-121, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 637275 грн., в тому числі 491 015 грн. основний платіж та 146 260 грн. штрафні (фінансові) санкції;

-№0001322342/0/23-121, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 601458 грн., в тому числі 400 972 грн. основний платіж та 200 486 грн. штрафні (фінансові) санкції;

-№000022344/0/23-313, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 785816,75 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати виїзної планової перевірки ТОВ «Л.Д.-Кар»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.12.2007 р.»від 07.05.2008р. №555/23-100/33982652 (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог:

-п.п. 1.20.5, п.п. 1.20 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при реалізації кузовів легкових автомобілів, а саме при формуванні ціни, включалась визначена митним органом вартість товару, тобто реалізація проведена нижче звичайної ціни, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2-4 квартали 2007 року на 491015 грн.;

-п. 1.18 ст. 1, п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено базу оподаткування за рахунок реалізації товарів нижче за звичайні ціни, а саме нижче митної вартості, яка підлягає державному регулюванню згідно із законодавством;

-п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень-грудень 2007 року на суму 785816,75 грн. внаслідок віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, фактично сплаченого на митниці, тоді як на думку податкового органу, позивач мав право віднести до складу податкового кредиту податок на додану вартість, розрахований з фактурної вартості імпортованих товарів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Л.Д.-Кар»імпортувало кузови легкових автомобілів і реалізувало їх на внутрішньому ринку України за договірними цінами, з яких визначало базу оподаткування.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін реалізованих позивачем кузовів легкових автомобілів податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни.

А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що застосування податковим органом в Акті перевірки приписів п.п.1.20.5. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є безпідставним, оскільки за цією нормою звичайною вважається ціна, що встановлена згідно з принципами державного регулювання, виключно у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством. Ціни на товари кузови легкових автомобілів, які реалізовуються на митній території України не підлягали державному регулюванню згідно із законодавством шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів, що передбачено ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення».

Також необґрунтованими є посилання контролюючого органу на приписи п.4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки згідно з даною нормою оподаткування здійснюється при розмитненні товарів, які імпортуються на митну територію України. Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації на території України товару кузовів легкових автомобілів, а тому позиція судів попередніх інстанцій стосовно правильності визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації легкових автомобілів, виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, ґрунтується на приписах п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як встановлено п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, оскільки ціна товару (транспортного засобу, який імпортується на митну територію України платником податку), що підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України, регулюється нормами митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, така ціна є звичайною ціною.

Відповідно, базою оподаткування для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

У звязку з наведеним, сплачений при імпорті товарів податок на додану вартість, обчислений у відповідності до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що позивач здійснював операції з імпорту товарів (кузовів легкових автомобілів) з метою їх використання в операціях з реалізації на митній території України, тобто з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Позивач сплатив податок на додану вартість за ввезені та розмитнені транспортні засоби, що підтверджується вантажно-митними деклараціями та банківськими виписками.

Позиція ж податкової інспекції про те, що позивач мав право віднести до складу податкового кредиту податок на додану вартість, розрахований з фактурної вартості імпортованих товарів, є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із фактурної вартості товарів.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірності формування позивачем податкового кредиту та відсутності факту завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином зясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 13.06.2008 р. у справі №2-а-2842/08 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 р. у справі №22-а-10968/08 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13.06.2008 р. у справі №2-а-2842/08 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 р. у справі №22-а-10968/08 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13.06.2008 р. у справі №2-а-2842/08 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2008 р. у справі №22-а-10968/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.