Ухвала суду № 9616317, 11.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" травня 2010 р. м. КиївК-18531/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області

на постанову Господарського суду Київської області від 19 червня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року

у справі № А18/137-07

за позовом Фермерського господарства «Паросток»

до Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Київської області від 19 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року, задоволено позовні вимоги Фермерського господарства «Паросток»(далі позивач): скасовано податкові повідомлення-рішення Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області (далі ОДПІ, відповідач) від 19 грудня 2006 року № 54/0000152330/0 та від 21 лютого 2007 року № 771/0000152330/1; зобовязано ОДПІ надати до органу державного казначейства висновок на проведення позивачу бюджетного відшкодування в сумі 184912,21 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ОДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі та уточненні до неї, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд.

Позивач заперечення на касаційну скаргу суду касаційної інстанції не надав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що позивачем в податкових деклараціях № 10125 від 20 червня 2006 року, № 12459 від 18 липня 2006 року, № 15589 від 21 серпня 2006 року та в заявах про повернення сум бюджетного відшкодування, наданих до ОДПІ та органу державного казначейства, було заявлено до бюджетного відшкодування 201289 грн. сум податку на додану вартість, сплачених в складі вартості товарно-матеріальних цінностей за проведеними господарськими операціями.

ОДПІ було проведено виїзну позапланову документальну перевірку правомірності заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість за період з 01 квітня 2006 року по 31 липня 2006 року, за результатами якої складено акт № 3066/23-4/31835525/410 від 13 грудня 2006 року.

Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР), що виразилось у завищенні сум податкового кредиту за квітень-червень 2006 року на 184912,21 грн. та відповідно, завищенні бюджетного відшкодування за травень-липень 2006 року на суму 184912,21 грн.

На підставі висновків акту перевірки ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2006 року № 54/0000152330/0, а за наслідками його адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2007 року № 771/0000152330/1, яким визначено завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 184912,21 грн.

ОДПІ вважає, що оскільки контрагенти позивача ТОВ «Єврофасад»та ТОВ «ВіК»отримали товар від підприємств-постачальників, які мають ознаки «фіктивності», то це означає, що поставки товару фактично не відбулися на етапі по ланцюгу постачання. В звязку з цим, зменшення заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за результатами перевірки позивача на суму 184912,21 грн. є правомірним.

За висновком колегії суддів, скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що Закон № 168/97-ВР не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового стану інших осіб і фактичної сплати ними податку на додану вартість до бюджету. Питання щодо відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і цей факт не ставиться в залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід зазначити, що згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Датою виникнення права платника податків на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тобто, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Обставини, на які посилається податкова інспекція в обґрунтування своїх висновків не визначаються Законом № 168/97-ВР як підстава для виключення відповідних сум з податкового кредиту позивача.

Судами встановлено, що на виконання договорів, укладених позивачем з ТОВ «Єврофасад»та з ТОВ «ВіК», ним отримано товарно-матеріальні цінності для власного виробництва та прийнято виконані роботи.

Платниками податку на додану вартість - ТОВ «Єврофасад»та ТОВ «ВіК»позивачу були виписані податкові накладні з дотриманням вимог щодо їх оформлення.

Вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей та робіт віднесена позивачем до складу валових витрат, сума податку на додану вартість сплачена ним в складі ціни їх придбання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивачем заявлені до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість підтверджені у встановленому законодавством порядку, а відтак зменшення позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 184912,21 грн. було безпідставним.

Водночас рішення судів у частині задоволення позовної вимоги про зобовязання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у звязку з тим, що така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

З урахуванням наведеного, касаційна скарга ОДПІ підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про зобовязання відповідача надати висновок органу державного казначейства із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті - їх необхідно залишити без змін.

Керуючись статтею 157, пунктами 1, 7 статті 223, статтею 224, частиною 1 статті 228, статтею 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Київської області від 19 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2008 року в частині задоволення позовних вимог про зобовязання Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції в Київській області надати до органу державного казначейства висновок на проведення Фермерському господарству «Паросток»бюджетного відшкодування в сумі 184912,21 грн. скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіБрайко А.І.

Голубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

Повний текст ухвали складено 14 травня 2010 року.