Ухвала суду № 9615781, 22.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2010 р. м. КиївК-8348/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКонюшка К.В.

суддівГолубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

Карася О.В.

Степашка О.І.

при секретарі:Савченку А.В.

за участю представників:

позивачаБатіна О.Є.

відповідачаПєшиков О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Аркадія» на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року

у справі № 2а-3651/08 (22-а-83/09)

за позовомПриватного підприємства «Аркадія»

доХарківської обєднаної державної податкової інспекції

провизнання нечинними податкових повідомлень рішень

В С Т А Н О В И В:

У березні 2008 року приватне підприємство «Аркадія»звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2008 року позов задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0001272330/0 від 11 жовтня 2007 року, № 0001272330/1 від 13 грудня 2007 року, №0001272330/2 від 15 лютого 2008 року, якими визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 365264 грн, в т.ч. основний платіж 243509 грн та 121755 грн штрафних санкцій. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Харківської обєднаної державної податкової інспекції № 0001282330/0 від 11 жовтня 2007 року, № 0001282330/1 від 13 грудня 2007 року, № 3001282330/2 від 15 лютого 2008 року в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 1231899 грн, в т.ч. 637305 грн основного платежу та 594594 грн штрафних санкцій. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2009 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог приватного підприємства «Аркадія»про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Харківської обєднаної державної податкової інспекції - № 0001272330/0 від 11 жовтня 2007 року, № 0001272330/1 від 13 грудня 2007 року, № 0001272330/2 від 15 лютого 2008 року та в частині визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Харківської обєднаної державної податкової інспекції - № 0001282330/0 від 11 жовтня 2007 року, №0001282330/1 від 13 грудня 2007 року, №0001282330/2 від 15 лютого 2008 року, якими підприємству визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 630857 грн як основного платежу та 291344 грн штрафних санкцій. В цій частині позовних вимог прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог приватному підприємству «Аркадія»- відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, приватне підприємство «Аркадія»оскаржило його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим просив це рішення скасувати в частині відмови у визнанні нечинними податкових повідомлень-рішень Харківської обєднаної державної податкової інспекції - № 0001272330/0 від 11 жовтня 2007 року, № 0001272330/1 від 13 грудня 2007 року, № 0001272330/2 від 15 лютого 2008 року та № 0001282330/0 від 11 жовтня 2007 року, № 0001282330/1 від 13 грудня 2007 року, №0001282330/2 від 15 лютого 2008 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2008 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2007 року, валютного законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено Акт № 3026/23-24484758 від 24 вересня 2007 року (далі Акт).

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 5.1, підпункту 5.2.10 пункту 5.2, підпунктів 5.3.2 та 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1, пункту 8.7 статті 8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року) в частині відображення маркетингових послуг та транспортно-заготівельних витрат, витрат на придбання товару, який в подальшому визнаний непридатним для зберігання, витрат на придбання основних засобів та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року «Про податок на додану вартість»(далі Закон України № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року) в частині віднесення до складу податкового кредиту витрат на придбання товару, який в подальшому визнаний непридатним для зберігання.

На підставі Акта було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001272330/0 від 11 жовтня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 365264 грн, в т.ч. 243509 грн за основним платежем та 121755 грн штрафних санкцій та № 0001282330/0 від 11 жовтня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкових зобовязань з податку на прибуток на загальну суму 1243540 грн, в т.ч. 645499 грн основного платежу та 598041 грн штрафних фінансових санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень останні були залишені без змін.

Відносно не визнання відповідачем валових витрат в сумі 1217546 грн, понесених позивачем у звязку з придбанням товару (бананів), суд першої інстанції зазначив, що позивач вищевказаний товар безкоштовно не отримував.

Не погодившись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суду зазначив, що врахування вартості зіпсованого товару у складі валових витрат позивача призвело до зменшення оподаткованого доходу підприємства. А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відшкодування витрат платника податків, зумовлених недотриманням перевізником температурного режиму, за рахунок зменшення суми оподаткованого доходу нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено. Крім того, апеляційний суд зазначив, що безспірних доказів в обґрунтування тверджень щодо правомірності дій по віднесенню вартості придбаного зіпсованого товару до складу валових витрат підприємства та віднесення суми податку на додану вартість із вартості зіпсованих бананів в розмірі 243 509 грн до складу податкового кредиту підприємства з податку на додану вартість за грудень 2006 року позивач суду апеляційної інстанції не надав.

Колегія суддів касаційної інстанції, не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Системний аналіз норм Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року свідчить про те, що даний Закон не передбачає окремого порядку формування валових витрат в залежності від якості товару, а саме, чи придатний він для споживання. Основою для формування валових витрат є власне сума будь-яких витрат, здійснена як компенсація вартості товару, який було придбано таким платником податку для його подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно)

Матеріалами справи підтверджено факт придбання товару (бананів), а не отримання їх на безкоштовній основі.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності виключення із складу валових витрат суми коштів, сплачених позивачем за придбання бананів.

Щодо порушень, повязаних з податковим обліком витрат на придбання основних фондів та порядком включення до складу сум, витрачених на поліпшення основних фондів, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року визначено, що під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року не включаються до складу валових витрат витрати на, зокрема, придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Проте, відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. До складу валових витрат включаються, зокрема суми витрат, повязаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Як встановлено, у 2006 році позивачем було віднесено до складу валових витрат витрати на придбання матеріальних цінностей, вартість яких не перевищувала 1000 гривень, та які було використано у власній господарській діяльності позивача.

А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що твердження відповідача про те, що зазначені витрати на придбання матеріальних цінностей не повязані із господарською діяльністю підприємства є необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи.

Крім того, як встановлено, між позивачем та приватним підприємством «ВТ Пром»було укладено контракт № 3 від 02 січня 2006 року про надання маркетингових послуг відносно просування на ринок Одеського регіону цитрусових, фруктів, бананів, що може підтверджвати використання таких послуг у власній господарській діяльності.

Суд першої інстанції зазначив, що господарська діяльність позивача свідчить про те, що з моменту укладання договору, а саме з 02 січня 2006 року та станом на момент його виконання - 30 вересня 2006 року позивач внаслідок отриманих послуг суттєво збільшив кількість своїх партнерів (покупців) товару та обєми реалізації, що свідчить про виконання умов договору про надання маркетингових досліджень. Контракт та акт виконаних робіт від 30 вересня 2006 року не визнано недійсними. А відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було порушено вимоги Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року.

Не погодившись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що позивач не надав безспірних доказів (документів), що підтверджують звязок понесених витрат із господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до п.1.32. ст.1 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальний або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного аналізу названих норм права, на думку суду касаційної інстанції, судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки тій обставині, що економічна доцільність витрат, зокрема на маркетингові послуги, визначається не тільки за фактично отриманим прибутком в конкретному податковому періоді, а тим, чи направлені такі витрати на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обовязків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню в частині позовних вимог щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001282330/0 від 11 жовтня 2007 року, № 0001282330/1 від 13 грудня 2007 року, №0001282330/2 від 15 лютого 2008 року, якими визначено позивачу податкові зобовязання за неправомірне віднесення ним до валових витрат витрати на маркетингові послуги з направленням справи на новий судовий розгляд в цій частині до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Аркадія»задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2008 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2009 року скасувати в частині позовних вимог щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001282330/0 від 11 жовтня 2007 року, № 0001282330/1 від 13 грудня 2007 року, №0001282330/2 від 15 лютого 2008 року, якими визначено позивачу податкові зобовязання за неправомірне віднесення ним до валових витрат понесених витрат на маркетингові послуги та направити матеріали справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

ГоловуючийК.В. Конюшко

СуддіГ.К. Голубєва

Л.В. Ланченко

О.В. Карась

О.І. Степашко