Ухвала суду № 9613876, 11.02.2010, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2010 р.справа № 23/437-АП Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Кожана М.П.

суддів: Проценко О.А. Бишевської Н.А.

при секретарі судового засідання:Ганноченку А.О.

за участю представників сторін:

від позивача- Пастушенко Л.В.

від відповідача - Кошуба В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову : Господарського суду Запорізької області від 24.01.2008 року по справі №23/43 7-АП-9/608/07-АП-23/31/08-АП

за позовом: Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж, м. Мелітополь Запорізької області

до: Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області,

третя особа: Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго»

про: скасування податкового повідомлення - рішення, -

встановила:

У вересні 2005 року Меітопольське орендне підприємство теплових мереж звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою, у якій просило скасувати податкове повідомлення-рішення Мелітопольської ОДШ Запорізької області №000227302/0 від 14.07.2005р. на загальну суму 1.284.913,41грн. у частині донарахування зобов'язань по ПДВ на суму 856.408,94 грн.: за квітень 2004р. у розмірі 365.604,00грн., за липень-серпень 2004р. у розмірі 3.856,59 грн., за грудень 2004р. у розмірі 361.130,35грн., за лютий-березень 2005р. у розмірі 125.818грн. та у частині донарахування штрафних (фінансових) санкцій на суму 428.204,47 грн.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 24.01.2008 року по справі №23/437-АП-9/608/07-АП-23/31/08-АП позов задоволено.

Вказана постанова обґрунтована тим, що дії позивача по включенню спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту повністю відповідають механізму, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість», а твердження в акті перевірки про порушення позивачем п.4.2., п.4.5 ст.4, пп.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.3, п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Не погоджуючись із вказаною постановою відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Господарського суду Запорізької області від 24.01.2008р по справі № 23/437/07-АП-9/608/07-АП-23/31/08-АП, якою задоволено позов Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж до Мелітопольської ОДПІ - визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Мелітопольської ОДПІ №0002272302/0 від 14.07.05 року в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1284613,41 грн., в т.ч. основного платежу - 856408,94 грн. та фінансових санкцій - 428204,47 грн.. та прийняти нову постанову, за якою відмовити позивачу в задоволенні його адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом не повно досліджено обставини справи та невірно застосовано норми діючого законодавства, що регулюють спірні відносини, що привело до неправильного вирішення спору. Зокрема, за результатами перевірки встановлено порушення Мелітопольським підприємством теплових мереж п.4.2., п.4.5 ст.4, пп.7.2.1 п.7.2 та п.п.7.4.3, п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті було визначено спірну суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Позивач - проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята без порушення норм матеріального та процесуального права та просить залишити постанову без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд належним чином повідомив учасників адміністративного процесу про дату, час і місце слухання справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину ухвали.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, третьої особи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи в період з 01.06.2005р. по 12.07.2005р. МОДПІ Запорізької області здійснила планову виїзну перевірку Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та дотримання вимог валютного та іншого законодавства. За результатами проведеної перевірки було складено акт №658/232/05541114 від 12.07.2005р.

На підставі зазначеного акту документальної перевірки 14.07.2005р. керівником МОДПІ Запорізької області прийнято податкове повідомлення-рішення №00002272302/0, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 856 506,86грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 428 253,43грн.

Донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість засновується податковим органом на висновках, обґрунтування яких викладено на 14-19 сторінці акту перевірки.

Зокрема в акті перевірки зазначено, що в порушення п.4.2., п.4.5. ст.4, пп.7.2.1. п.7.2. та п.п.7.4.3., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97 (зі змінами та доповненнями) встановлено заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 856 506,86грн., в тому числі по періодах: квітень 2004р. - 365604,00грн.; липень 2004р. - 2648,22грн.; серпень 2004р.- 1306,29грн.; грудень 2004р.- 361130,35грн.; лютий 2005р; - 60642,00грн.; березень 2005р. - 65176,00грн.

Позивач здійснював оскарження вищезазначеного податкового повідомлення-рішення за процедурою, встановленою п.п.5.2.2. п.5.2. ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", але підприємству відповідними державними податковими органами відмовлено у задоволенні скарг, щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення у процесі апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності визначення відповідачем спірної суми податкового зобовязання з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме в акті перевірки і спірному податковому повідомленні-рішенні, податковий орган вважає, що позивач занизив суму податкового зобов'язання, так як порушив п.4.2., п.4.5. ст.4, пп.7.2.1. п.7.2. та п.п.7.4.3., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні зобов'язань перед бюджетом у різних податкових періодах.

Щодо реалізації путівок

Відповідач у акті перевірки (стор.18) вказує, що в порушення п.4.2. ст.4 Закону, позивач здійснив реалізацію путівок на базу відпочинку „Теплотехнік" (м. Приморськ) за цінами, нижчими за звичайні особам, які не зареєстровані платником податку на прибуток - фізичним особам, чим порушив п.п.7.3.1, п.7.3, ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження зобов'язань з ПДВ за липень-серпень 2004р.

Висновки відповідача, щодо порушення позивачем п.4.2 ст.4 Закону у зв'язку з реалізацією путівок за цінами нижче звичайних, суд вважає помилковими, так як відповідно до п.1.18 ст.1 Закону, звичайна ціна товарів це ціна товарів (робіт, послуг), яку визначають сторони договору, однак позивач та робітники Мелітопольського орендного підприємства теплових мереж не укладали договорів, щодо продажу путівок. Вартість путівок на базу відпочинку „Теплотехнік" встановлюється вищим органом управління МОПТМ - Радою організації орендарів (у період між загальними зборами організації орендарів - п.8.2 Статуту). Крім цього, відповідно до п.4.1, ст. 4 Закону - база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими ці: (тарифами), а так як реалізація путівок у 2004р. здійснювалась за регульованими цін встановленими рішенням Ради організації орендарів (Протокол №7 від 09.06.2004р.). відповідно до укладених договорів, як передбачає п.1.18 ст.1 Закону, де сторони вільно визначають вартість товару (послуг), суд вважає, що позивач не порушував Закону, так як нараховував зобов'язання з ПДВ безпосередньо із вартості путівок встановлена Радою організації орендарів.

Крім, цього, відповідно до п.п. 1.20.1, п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який безпосередньо встановлює поняття та механізм визначення звичайних цін і саме на який посилається п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що саме податковий орган повинен довести не відповідність ціни рівню справедливих ринкових цін виходячи із аналізу цін, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг), але в акті перевірки (стор. 18), а також у матері справи відсутні будь-які докази, які підтверджують, що податковий орган при здійсненні перевірки проаналізував ціни путівок на базу відпочинку «Теплотехнік», які визначені безпосередньо позивачем без узгодження з покупцями - фізичними особами та укладення договору. Щодо посилання відповідача на ціни на путівки, які мали місце в інші роки ніж у перевіряємому періоді (2004рік), такі твердження є безпідставними з огляду на великий проміжок часу і зміни на ринку вказаних послуг.

Крім того, вказані обставини підтверджено постановою господарського суду Запорізької області від 15.12.2005р. по справі № 5/288- АП, якою встановлено, що Додаток №2 до акту перевірки „Розрахунок сум валового доходу та сум податкового зобов'язання при продажу путівок на базу відпочинку «Теплотехнік»м.Приморськ за 2004 рік" містить в графі „Звичайна ціна чоловіко-днів відпочинку за даними підприємства (грн.) без ПДВ - 34,75 грн., однак ця звичайна ціна визначена податковим органом на підставі калькуляції вартості койко-місця на 2005 рік, а тому не може бути підставою для будь-яких розрахунків звичайної ціни у 2004 році. Зазначене рішення також наголошує на тому, що податковий орган не здійснив під час перевірки аналізу звичайної ціни та не повинен приймати до уваги документи, які не відносяться до перевіряємого періоду, тобто до 2004 року.

Щодо заборгованості перед ВАТ «Запоріжжяобленерго».

Відповідач у акті перевірки (стор. 17) вказує, що в порушення п.4.5 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач у грудні 2004р. не збільшив податкові зобов'язання з ПДВ, раніше віднесені до податкового кредиту внаслідок проведення процедури врегулювання сумнівної заборгованості, відповідно до ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так як 17.11.2004р. прийнято рішення господарського суду Запорізької області по справі №15/376, яким задоволено позов ВАТ «Запоріжжяобленерго»до позивача у сумі 2617650,00грн. про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію за період з січня 2002р. по 26 жовтня 2004р., згідно договорів №12 від 09.09.1997р., 01.01.2003р., 01.01.2004р. Відповідач вважає, що позивач при відображенні зобов'язання з ПДВ повинен був застосувати п.п. 12.1.5, п.2.1. ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", а саме збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості, визнаної судом у податковому періоді, на який припадає одна із подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини).

Висновки відповідача, щодо порушення позивачем п.4.5 ст.4 Закону, у зв'язку з нібито врегулюванням сумнівної заборгованості, суд першої інстанції вважає помилковими, так як відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин п.п. 12.1.5, п.12.1, ст. 12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" та зробив помилковий висновок про те, що позивач у IV кварталі 2004р. був зобов'язаний збільшити валові доходи, на суму непогашеної заборгованості, внаслідок проведення процедури врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості, відповідно до ст. 12 Закону, у зв'язку з тим, що 17.11.2004р. прийнято рішення господарського суду Запорізької області по справі №15/376, яким задоволено позов ВАТ «Запоріжжяобленерго»до позивача у сумі 2 617 650,26грн. про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію за період з січня 2002р. по 26 жовтня 2004р., згідно укладених договорів №12 від 09.09.1997р., №12 від 01.01.2003р., №12 від 01.01.2004р. Відповідач вважає, що позивач при відображенні зобов'язань перед бюджетом повинен був застосувати п.п. 12.1.5, п.12.1. ст.12 Закону, а саме збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості, визнаної судом у податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанціїї, що відповідач не вірно застосував п.п. 12.1.5, п.12.1 ст. 12 Закону та зробив помилковий висновок, що позивач був зобов'язаний у грудні 2004р. збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості перед ВАТ „Запоріжжяобленерго", так як - валові доходи збільшуються саме на суму непогашеної заборгованості.

Як підтверджується матеріалами справи станом на 18.12.2004р., тобто 30 календарний день від дня прийняття рішення, стягнута за рішенням суду заборгованість вже не існувала у розумінні ст. 12 Закону, так як ВАТ «Запоріжжяобленерго»та позивач змінили строки сплати за вищезазначеними договорами для чого відповідно до ст.651 ЦК України сторони підписали двосторонній графік з листопада 2004р. по жовтень 2005р. у зв'язку з чим та відповідно до ст.653 ЦК України змінились строки сплати за договорами і як наслідок стягнута 17.11.2004р. за рішенням господарського суду заборгованість, на момент складання та подання позивачем декларації з прибутку підприємств, вже не існувала, так як підписаний графік, який змінив строки сплати за договорами і як слід позивач мав право сплачувати зобов'язання за договорами у нові, належним чином узгоджені строки. Позивач своєчасно сплачував ВАТ «Запоріжжяобленерго»гроші відповідно до нових узгоджених строків за договорами у зв'язку з чим заборгованість не виникала, що підтверджується платіжними документами, які є у матеріалах справи та поясненнями третьої особи.

Крім того, із аналізу назви та змісту ст.12 Закону - „Безнадійна заборгованість" вбачається, що ця норма матеріального права застосовується до тих податкових правовідносин у яких між платниками податків обов'язково є заборгованість, крім цього ст.12 Закону безпосередньо встановлює саме порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості, однак у матеріалах справи достатньо доказів, що свідчать про відсутність сумнівної, безнадійної заборгованості перед ВАТ «Запоріжжяобленерго»на момент складання та подання податкової декларації з оподаткування прибутку підприємств - 09.02.2005р., тому колегія суддів погоджується, що у грудні 2004р. при формуванні зобов'язань перед бюджетом позивач не зобов'язаний застосувати п.п.12.1.5, п.12.1, ст.12 Закону, так як сумнівна, безнадійна заборгованість перед ВАТ «Запоріжжяобленерго»була відсутня.

Крім того, вказані обставини підтверджено постановою господарського суду Запорізької області від 15.12.2005р. по справі № 5/288- АП.

Щодо оподаткування операцій повязаних з отриманням субсидій

Відповідач у акті перевірки (стор. 19) вказує, що в порушення п.п.7.4.3, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач у лютому-березні 2001р. не врахував отримані субсидії при визначенні податкового кредиту і зобов'язаний розподіляти вхідний ПДВ пропорційно сумам отриманих субсидій і виключати податкового кредиту розподілену суму, відносячи її на витрати.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції до помилковості вказаного твердження відповідача з наступних підстав.

По-перше, п.п. 7.4.3, п.7.4, ст.7 Закону встановлює, що у разі коли товари ( послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду, тобто цей підпункт регулює правовідносини які виникають при виготовлені/придбанні товарів (робіт, послуг), а саме між споживачами товарів (робіт, послуг) та в даному випадку позивачем. Проте, як вбачається з матеріалів справи, акту перевірки та проти цього не заперечує відповідач, спірні грошові кошти отримані позивачем по-перше із бюджету, а не від споживачів, по-друге не за товари (роботи, послуги) які частково використовуються в оподаткованих операціях, а частково ні, по-третє вони отримані отримуються позивачем безоплатно у рахунок відшкодування різниці у тарифі собівартості наданих комунальних послуг фізичним особам, які відповідно до законодавства мають пільги, щодо сплати комунальних послуг.

Відповідно до п.4.1, ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операцій з товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Отже, субсидії/дотації, які отримані позивачем не можуть бути базою оподаткування.

Крім того, помилковим є посилання відповідача, що спірні відносини врегульовано п.п.3.2.7, п.3.2, ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно вказаної правової норми не є об'єктом оподаткування операції з виплати у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування. Отже, ця норма регулює правовідносини, щодо виплати субсидій/дотацій безпосередньо фізичним особам із бюджету, як різниця між вартістю регулюємого тарифу та належних до сплати вартості комунальних послуг пільговій категорії громадян. При цьому, виплати здійснюються у межах тарифу, тобто об'єкта оподаткування, з якого позивач сплачує податкові зобов'язання без урахування своєчасного отримання субсидій/дотацій у встановлені податковим законодавством строки, а субсидії/дотації надаються тільки в її частині, а не в частині покриття всіх понесених позивачем збитків.

В даному випадку слід розрізняти субсидії/дотації які сплачуються споживачами послуг у складі вартості отриманих комунальних послуг та субсидії/дотації отримані із бюджету постачальником комунальних послуг для компенсації збитків підприємств ЖКГ (позивачу), які виникають у зв'язку з державним регулюванням цін на комунальні послуги іне включались, відповідно, до вартості сплачених споживачами послуг.

Крім цього, вищенаведені висновки суду, також підтверджуються Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2005р. по справі №6/156, рішенням господарського суду Запорізької області від 11.12.2002р. по справі №1/7/1060-1/5/1179 та рішенням господарського суду Запорізької області від 08.07.2004р. по справі №6/156 та у відповідності до ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо операцій з ТОВ «Фобос»

Відповідач у акті перевірки (стор. 17) вказує, що в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач безпідставно збільшив у квітні 2004р. податковий кредит, так як перевірені фірми, не існують або знаходяться у розшуку, що призвело до завищення від'ємного значення чистої суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість на 365 604,00грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо помилковості висновку відповідача, щодо порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, а у разі коли на момент перевірки суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій.

21.03.2004р. позивач та TOB „Фобос" уклали договір купівлі-продажу №21/3 у відповідності до якого позивач придбав ролики роліки печей для нагріву заготівок під прокат у кількості 60 штук загальною вартістю 2193624,00грн., у тому числі ПДВ 365604,00грн.

30.03.2004р. позивач отримав товар про що свідчить накладна №30/03-1 із якої вбачається що TOB „Фобос" відпустив, а позивач прийняв товар на загальну суму 2193624,00грн., у тому числі ПДВ 365604,00грн.

30.03.2004р. TOB „Фобос" виписав податкову накладну №30/03-1, яка відповідно до до п.п. 7.5.1 Закону є підставою для виникнення права платника на податковий кредит та засвідчує факт придбання позивачем товару. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач в квітні 2004р. мав законне право на податковий кредит у розмірі 365604грн., так як мав первинні документи, які підтверджують факт придбання товару, у відповідності до вимог п.п. 7.4.1 Закону, а також у позивача виникло право на податковий кредиті квітні 2004р. тобто з моменту отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку (позивачем) товару, у відповідності до вимог п.7.5.1 Закону. Інших додаткових вимог, крім отримання від Продавця (TOB „Фобос") податкової накладної, Закон не містить.

Відповідач не заперечує проти того, що йому під час перевірки було надано належним чином оформлену податкову накладну та товарну накладну, видані ТОВ «Фобос», проте вони не були прийняті перевіряючими до уваги з таких підстав.

Відповідач у Акті (стор. 16) аналізує господарські відносини між TOB «Фобос»та ТОВ «Гідроспецбуд»при здійсненні купівлі-продажу вказаного товару, а також вказує що продавець - TOB «Гідроспецбуд»не відображав у податкових деклараціях з ПДВ за лютий-березень 2004р. зобов'язання по сплаті ПДВ за вказаною операцією, у звязку з чим спірна сума податку на додану вартість не була сплачена до бюджету.

Проте, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано суду допустимих доказів наявності несплати до бюджету TOB «Фобос»чи ТОВ «Гідроспецбуд»ПДВ за спірною операцією.

Так, згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ст.. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст.. 19 Конституції України Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок самостійного визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків встановлено Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»

Так, згідно п.1.2 ст.1 вказаного Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Підпунктом 4.2.2 вказаного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Згідно п.1.9 ст.1 вказаного Закону податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок узгодження сум податкових зобов'язань, визначених податковим органом визначено ст..5 вказаного Закону.

Обґрунтовуючи нарахування податкового зобовязання позивачу за операцією щодо придбання роликів печей для нагріву заготівок відповідач зазначає, що постачальниками цього товару не було сплачено до бюджету суму ПДВ, перераховану позивачем ТОВ «Фобос»у складі ціни товару.

Проте, відповідач не надав суду допустимий доказ - податкове повідомлення, відповідно до якого у встановленому вказаним Законом порядку було донараховано постачальникам спірного товару податкове зобовязання з ПДВ, яке не було сплачено до бюджету у звязку із здійсненням спірної операції.

Іншого порядку визначення контролюючим органом зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів законодавством не встановлено.

За викладених обставин колегія суддів прийшла до висновку, що відповідачем не доведено, що за спірною операцією не надійшло відповідних коштів до бюджету.

Враховуючи вищезазначені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами по справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними по справі доказами, рішення суду прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими по справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст.195, 196, п.1.ч.1 ст.198, 200, п.1.ч.1.ст.205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області на постанову Господарського суду Запорізької області від 24.01.2008 року по справі №23/437-АП-9/608/07-АП-23/31/08-АП залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 24.01.2008 року по справі №23/437-АП-9/608/07-АП-23/31/08-АП залишити без змін.

Ухвала суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у місячний строк до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги з моменту складення у повному обсязі.

Ухвалу складено в повному обсязі 18.05.2010р.

Головуючий:М.П. Кожан

Судді:О.А. Проценко

Н.А.Бишевська