Рішення № 96104421, 24.03.2021, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.03.2021 м. Ужгород Справа № 907/799/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ушак І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП-ЦЕНТР», м. Луцьк Волинської області (позивач, ТОВ ВДП-Центр)

до товариства з додатковою відповідальністю «Екоресурси Закарпаття», м. Мукачево Закарпатської області (відповідач, ТДВ Екоресурси Закарпаття)

про стягнення заборгованості на загальну суму 19188,21 грн., в т.ч. 11360,02 грн. основного боргу, 6443,99 грн. - пеня, 722,34 грн. – 3% річних, 661,86 грн. – інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки відповідачем всупереч умов укладеного договору суборенди від 01.07.2018р. не сплачено у повному обсязі орендну плату за користування переданими нежитловим приміщеннями, у зв`язку з чим виникла заборгованість, що є предметом позовних вимог у даній справі в частині основного боргу.

Ухвалою суду від 22.12.2020р. позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із доказами на його обґрунтування.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, до суду повернута кореспонденція суду (ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.12.2020) без вручення адресату із зазначенням установою зв`язку причини «відсутній адресат», яка була надіслана за адресою відповідача згідно позовних матеріалів: 89600 м. Мукачево, вул. Пушкіна, 15, та яка згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є його офіційною адресою.

Згідно ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частинами 1 та 2 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частиною 5 ст. 13 ГПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, крім іншого, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, суд повважав за доцільне провести розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та ухвалою від 01.03.21 призначив судове засідання з розгляду даної справи на 17-00 год. 24.03.21, про що повідомив відповідача шляхом офіційного оприлюднення оголошень у справі на офіційному веб сайті судової влади України в порядку ст. 122 ГПК України.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, участі уповноваженого представника у судовому розгляді справи не забезпечив.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

За наведених обставин вважається, що відповідач не скористався своїм правом прийняти участь у судовому розгляді справи, надати суду пояснення власної позиції по суті спору, тому суд вправі відповідно до положень ст. 165 ГПК України вирішити справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, відповідно до договору оренди нежитлового приміщення укладеного 01.08.17 з ТОВ «УМПП-Центр», є орендарем з правом передачі у суборенду частини нежитлового приміщення загальною площею 100 кв. м, що знаходиться у м. Луцьк на проспекті Президента Грушевського, 30.

01.07.18 ТОВ ВДП-Центр як орендар та ТОВ Екоресурси Закарпаття як суборендар уклали договір суборенди нежитлових приміщень № б/н (далі - договір), за умовами якого орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування (суборенду) частину нежитлового приміщення за адресою: м. Луцьк, пр-т Грушевського, буд. 30 - частину п`ятого поверху будівлі цілісного майнового комплексу для використання під офісні приміщення, загальною площею – 17,41кв.м (далі - об`єкт оренди) терміном на 365 календарних днів, при цьому строк суборенди починається з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення (п.п.1.1-1.3, 2.1, 4.2, 4.3).

07.07.2018 майно передано орендодавцем суборендарю за договором, про що складено акт приймання-передачі.

Суборендар, у свою чергу, зобов`язався використовувати об`єкт оренди за призначенням та своєчасно сплачувати орендну плату згідно виставлених орендодавцем рахунків.

Орендна плата визначена за домовленістю сторін, загальний її розмір за місяць становить 1828,05 грн., до 15.07.18 суборендар зобов`язаний перерахувати орендарю орендну плату за перший місяць суборенди та гарантований платіж, який дорівнює розміру оренди за один місяць (п.п. 5.1, 5.2, 5.3, 6.2).

Пунктом 5.8 договору сторонами передбачено, що повна або часткова несплата суборендної плати протягом одного місяця з дня закінчення терміну остаточного розрахунку, вказаного у п. 5.2 договору - до 15 числа поточного місяця, свідчить про те, що суборендар погоджується розірвати даний договір достроково за взаємною згодою сторін з моменту отримання про це повідомлення орендаря. При цьому з суборендаря стягується заборгованість за суборенду з врахуванням штрафу в розмірі 10 % несплаченої суми та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від заборгованої суми за кожен день прострочки.

15.01.2019 позивач надіслав на адресу відповідача лист-повідомлення про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення від 01.07.2018р., за змістом якого просить повернути приміщення за актом-приймання передачі та в строк до 01.02.19 здійснити погашення заборгованості по орендній платі, проте відповідач боргу не сплатив та не відповів на лист, який ним отримано 7.02.19.

Наведене послугувало підставою звернення позивача до суду з вимогами, що становлять предмет даного спору.

Матеріалами справи, зокрема, договором оренди, договором суборенди, актами прийому-передачі майна, банківськими виписками, розрахунком заборгованості, встановлено, а відповідачем не спростовано, що останній не здійснював оплату орендної плати за договором у період з 15 липня 2018 по 07 лютого 2019 (день припинення договірних відносин сторін), в результаті чого виникла його заборгованість перед позивачем на суму 11360,02 грн., що є предметом спірних відносин в частині основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 526 ЦКУ та ст. 193 ГКУ зобов`язання, господарське зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦКУ, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст.ст. 283, 286 ГКУ за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

З огляду на наведені приписи законодавства, приймаючи до уваги, що господарські зобов`язання повинні виконуватися суб`єктами господарювання та іншими учасниками господарських відносин належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору та за наведених фактичних обставин справи позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі за спірний період на суму 11360,02 грн. правомірні та підлягають задоволенню судом.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 722,34 – 3 % річних, 661,86 грн. – інфляційних нарахувань, 6443,99 грн. – пені, зазначені вимоги підлягають задоволенню судом частково з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦКУ у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546, 547 виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦКУ). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦКУ).

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГКУ визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За приписами ч. 6 ст. 232 ГКУ нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 625 ЦКУ передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, з огляду на фактичні обставини справи та перевіривши надані позивачем розрахунки, вважає обґрунтованими та такими, що відповідають положенням наведених приписів чинного законодавства, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних на суму 722,34 грн., інфляційних нарахувань на суму 661,86 грн.; вимоги в частині пені, що нараховані на підставі договору, належить задоволити та стягнути на користь позивача суму 1353,16 грн., в іншій частині - у задоволенні цих вимог належить відмовити, оскільки після розірвання договору - 7.02.19 - відсутня підстава для нарахування пені.

Таким чином, всього до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума 14097,38 грн., в іншій частині - у позові належить відмовити за безпідставністю вимог.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за розгляд даної справи покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 129, 178, 231, 247-252 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Екоресурси Закарпаття» (89600, Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Пушкіна, 15, код ЄДРПОУ 38265026) на користь товариства з обмеженою відповідальністю (43001, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ковельська, 68, код ЄДРПОУ 40131298) суму 14097,38 грн. (чотирнадцять тисяч дев`яносто сім грн. 38 коп.), в. т. ч. основний борг, 3% річних, інфляційні нарахування та пеня, а також на відшкодування витрат по сплаті судового збору 1544,32 грн. (одна тисяча п`ятсот сорок чотири грн. 32 коп.).

2. В іншій частині позову - відмовити, поклавши судові витрати в цій частині на позивача.

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 07.04.21.

Суддя Ушак І.Г.