Рішення № 96103936, 30.03.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" березня 2021 р. м. Вінниця Cправа № 902/104/21

Господарський суд Вінницької області:

головуючий суддя Міліціанов Р.В.

при секретарі Сичуку І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "АГРО ДОБРОБУТ", вул. Вячеслава Чорновола, буд. 41, смт Катеринопіль, Катеринопільський район, Черкаська область, 20500, код -36776501

до: Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський", вул. Соборна, буд. 200, с. Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412, код - 04366719

про стягнення 1 621 921,95 грн

за участю представників:

позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом: Юзвяк Т.В. (в режимі відеоконференції);

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

09.02.2021 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (б/н від 02.02.2021 року Приватного підприємства "АГРО ДОБРОБУТ" до Приватного акціонерного товариства "Птахокомбінат "Бершадський" про стягнення 1 621 921,95 грн заборгованості, з яких: 1 479 209,28 грн основного боргу, 16 297,92 грн інфляційних втрат, 101 221,58 грн 50% річних, 24 293,17 грн пені.

Правовими підставами звернення до суду позивача із вказаним позовом стало неналежне виконання Приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський" договору поставки № 070201-ВГ від 07.02.2020 року, в частині оплати поставленого товару, в зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість в сумі 1 479 209,28 грн.

Ухвалою суду від 15.02.2021 року відкрито провадження у справі № 902/104/21 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 09.03.2021 року.

17.02.2021 року до суду від представника позивача надійшло клопотання (б/н від 17.02.2021 року) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

22.02.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання (б/н від 17.02.2021 року) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

За результатами проведеного 09.03.2021 року судового засідання суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 902/104/21 до судового розгляду по суті на 30.03.2021 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

Також судом постановлено провести судове засідання, призначене на 30.03.2021 о 10:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

Ухвалою суду від 09.03.2021 в порядку ст. 120 ГПК України сторони повідомлено про дату час та місце розгляду справи по суті.

30.03.2021 представник відповідача в судове засідання не з`явився хоча про дату, час та місце розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, ухвалою суду від 09.03.2021, яка надсилалась рекомендованою поштовою кореспонденцією, а також на відому суду адресу електронної пошти.

Разом з тим адресована відповідачу ухвала від 09.03.2021 року підприємством зв`язку до суду не повернута.

При цьому згідно інформації отриманої з офіційного сайту УТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, адресована відповідачу ухвала значиться в стані "відправлення вручено".

Суд зазначає про те, що будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Суд враховує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Недотримання строків розгляду справ судом порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"), а також в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд враховує, що неявка позивача, відповідача чи їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст.178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача Юзвяк Т.В. позовні вимоги підтримала та просила суд позов задоволити у повному обсязі.

30.03.2021 в судовому засіданні було оголошено перерву в межах дня о 14:30 год.

Після перерви представники сторін в судове засідання не з`явилися.

У судовому засіданні 30.03.2021 судом прийнято рішення.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 07 лютого 2020 року між Приватним підприємством "АГРО ДОБРОБУТ" (позивач, за Договором Постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Птахокомбінат "Бершадський", (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки насіння №070201- ВГ (надалі Договір).

Відповідно до п. п.1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити покупцю засоби захисту рослин, насіння сільськогосподарських культур та/або іншу продукцію (надалі Товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що поставці підлягає товар, асортимент, кількість, ціна та вартість якого встановлюється в специфікаціях (додатках до даного Договору, що є невід`ємними його частинами).

Загальну суму (ціну) цього Договору складає вартість всіх Товарів, поставлених на його умовах. (п. 2.2. Договору)

Постачальник зобов`язується поставити Товар Покупцю у строки та на умовах, що вказані у специфікаціях (додатках) до Договору (п. 3.1. Договору).

Право власності на Товар, а також ризики випадкової втрати (знищення) та/або пошкодження Товару переходять від Постачальника до Покупця в день поставки Товару Покупцю. Днем поставки Товару Покупцю вважається дата підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної або акту приймання-передачі Товару (п. 3.4. Договору).

Товар, що передається Покупцю, є оригінальною продукцією виробників, а його якість відповідає сертифікатам якості на Товар або іншому аналогічному за змістом документу (п. 4.1. Договору).

Порядок та строки розрахунків за Товар визначається даним Договором та специфікаціями (додатками) до нього. У випадку, якщо Товар був поставлений на умовах цього Договору без підписання Сторонами відповідних специфікацій (додатків), такий Товар підлягає оплаті протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту (дня) поставки (п. 5.1. Договору).

Сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язання щодо оплати Товару в іноземній валюті (в доларах США або Євро - згідно умов специфікацій). Грошовий еквівалент зобов`язання в доларах США або Євро визначається шляхом ділення загальної вартості Товару згідно специфікацій в гривнях на офіційний курс НБУ гривні щодо долара США або Євро на дату укладання (підписання) Сторонами відповідної специфікації. Сума в гривнях, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості Товару в доларах США або Євро на офіційний курс НБУ гривні щодо долара США або Євро на день, що передує дню фактичної оплати, за наступним алгоритмом (формулою):

С2 = С1*К1, де

С2 - вартість товару на день оплати (належна до оплати вартість Товару у гривні);

С1 - еквівалент вартості товару в доларах США або Євро, що вказаний у специфікації, за якою проводиться розрахунок;

К1 - офіційний курс гривні до долара США або Євро до гривні на день проведення розрахунків (за офіційним курсом Національного банку України (п. 5.4. Договору).

Положення п. 5.4. застосовуються при збільшення офіційного курсу НБУ долара США або Євро до гривні на один і більше % (п. 5.5. Договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання представники обох Сторін і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині виконання Сторонами взятих на себе по Договору зобов`язань - до моменту їх повного виконання Сторонами (п. 10.1. Договору).

07.02.2020 сторонами підписано специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої поставці підлягає насіння кукурудзи у визначеному специфікацією асортименті та кількості загальною вартістю 2 030009, 28 грн із строком оплати першого платежу в розмірі 30% до 15.03.2020, другого платежу в розмірі 70% до 15.10.2020 (остаточний розрахунок).

Оплата товару згідно цієї специфікації здійснюється без застосування положень 5.4. договору (п.6 Специфікації).

17.03.2021 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору №070201-ВГ, за якою вартість товару було додатково визначено в еквіваленті долару США у розмірі 82578,85 доларів США.

У разі якщо на день проведення покупцем розрахунку за Товар офіційний курс НБУ долара США щодо гривні становитиме більше як 32 грн за 1,00 долар США, то оплата товару згідно специфікації здійснюється без застосування положень 5.4. та 5.5. договору (пункт 8.1. додаткової угоди №1 до Договору поставки №070201-ВГ від 07.02.2020).

Пунктом 8.2. Додаткової угоди №1 сторони передбачили, що у разі якщо на день проведення покупцем розрахунку за Товар офіційний курс НБУ долара США щодо гривні становитиме більше як 32 грн за 1,00 долар США, то оплата товару згідно специфікації здійснюється із застосування положень 5.4. Договору. При цьому сплачені покупцем попередні платежі для цілей виконання повного розрахунку за вказаним пунктом перераховуються в еквівалент в доларах США за офіційним курсом НБУ на дату такого платежу.

На виконання Договору та Специфікації №1 від 07.02.2020 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2030009,28 грн, що стверджується наступними видатковими накладними; №16 від 17.02.2020 на суму 350 001,60 грн, №17 від 18.02.2020 на суму 386 751,77 грн, №26 від 20.02.2020 на суму 453 252,07 грн, №27 від 21.02.2020 на суму 227 501,04 грн, №29 від 24.02.2020 на суму 262 501,20 грн, №153 від 10.04.2020 на суму 350 001,60 грн (том 1 аркуші справи 13-18).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 550 800,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями; №15847 від 16.03.2020 на суму 40 800,00 грн, №16648 від 05.05.2020 на суму 50 000,00 грн, №17439 від 02.06.2020 на суму 20000,00 грн, №17497 від 04.06.2020 на суму 30 000,00 грн, №18362 від 14.08.2020 на суму 50 000,00 грн, №18943 від 17.09.2020 на суму 100 000,00 грн №19915 від 06.11.2020 на суму 60 000,00 грн, №20484 від 01.12.2020 на суму 100 000,00 грн, №20668 від 15.12.2020 на суму 100 000,00 грн (том 1 аркуші справи 21-29).

Оскільки станом день подання позову до суду (04.02.2021) офіційний курс гривні до долара США за даними сайту http://www.bank.gov.ua становив 28,06 грн за 1 долар США, що є меншим за 32 грн, позивач здійснив розрахунок позовних вимог без застосування еквіваленту вартості товару в доларах США.

Таким чином, станом на день звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за Договором складає 1 479 209,28 грн.

Пунктом 8.3. Договору Сторони узгодили, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 50% річних.

У п. 8.4. Договору Сторони домовилися про продовження до 3 (трьох) років строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договором та про те, що стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань за даним Договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару стали підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення основного боргу в сумі 1 479 209,28 грн, 16 297,92 грн -інфляційних втрат, 101 221,58 грн - 50% річних, 24 293,17 грн - пені.

Розглядаючи зазначені вимоги, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов`язання по оплаті отриманого товару.

За змістом ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз Договору свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у зв`язку з його укладенням, положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом терміни виконання відповідачем зобов`язання закінчились, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови Договору в частині своєчасної оплати товару, що свідчить про неналежне виконання ним взятих на себе за Договором зобов`язань.

На виконання Договору та Специфікації №1 від 07.02.2020 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 030009,28 грн, що стверджується наступними видатковими накладними; №16 від 17.02.2020 на суму 350 001,60 грн, №17 від 18.02.2020 на суму 386 751,77 грн, №26 від 20.02.2020 на суму 453 252,07 грн, №27 від 21.02.2020 на суму 227 501,04 грн, №29 від 24.02.2020 на суму 262 501,20 грн, №153 від 10.04.2020 на суму 350 001,60 грн (т. 1 а.с. 13-18).

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково на загальну суму 550800,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 21-29).

Враховуючи, що на момент звернення з позовом до суду доказів погашення заборгованості за отриманий товар в повному обсязі відповідач суду не надав, а тому позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 1 479 209,28 грн.

Відтак вимога позивача про стягнення 1 479209,28 грн заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 24 293,17 грн пені за період з 15.12.2020 по 02.02.2021 р.р., 16 297,92 грн інфляційних втрат за період з 15.12.2020 по 02.02.2021 р.р., 101 221,58 грн 50% річних за період з 15.12.2020 по 02.02.2021 р.р.

Розглядаючи зазначені вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3. Договору Сторони узгодили, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 50% річних.

У п. 8.4. Договору Сторони домовилися про продовження до 3 (трьох) років строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договором та про те, що стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань за даним Договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та 50% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинному законодавству.

Перевіривши розрахунки заявлених до стягнення 24 293,17 грн пені за період з 15.12.2020 по 02.02.2021 р.р. суд дійшов висновків, що розрахунки складені арифметично правильно та не містять помилок.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 24 293,17 грн пені підлягає задоволенню у повному обсязі.

Суд, перевіривши розрахунок 50 % річних з урахуванням умов пункту 8.3. Договору, яким встановлено порядок нарахування відсотків річних, дійшов висновку, що здійснені позивачем нарахування не перевищують розрахунок суду.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем до стягнення 101 221,58 грн 50 % річних з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст. 627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Разом з тим, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, що стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Таким чином, суд, опираючись на встановлені обставини справи, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір заявлених процентів річних на 20%.

При цьому суд враховує:

- що встановлений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, який у понад 16 разів перевищує нормативно встановлений розмір відсотків, що є додатковим тягарем для боржника;

- ступінь виконання основного зобов`язання на рівні 25%;

- захищеність інтересів позивача шляхом нарахування пені та можливості стягнення курсової різниці на основну суму боргу;

- можливість нарахування відсотків річних до дати фактичного розрахунку за основним зобов`язанням.

Тому, враховуючи засади справедливості, добросовісності, розумності та принцип пропорційності до стягнення з відповідача підлягає 80 977,27 грн - 50% річних, нарахованих за період з 15.12.2020 по 02.02.2021 р.р.

При цьому, у задоволенні вимог в частині стягнення 50% річних у розмірі 20 244,31 грн суд відмовляє.

Крім того, судом розглянуто вимогу щодо стягнення з відповідача 16 297,92 грн інфляційних втрат за час прострочення з 15.12.2020 по 02.02.2021 р.р., за результатами зроблено наступні висновки.

В пункті 5.5. Договору Сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язання щодо оплати Товару в іноземній валюті (в доларах США або Євро - згідно умов специфікацій). Грошовий еквівалент зобов`язання в доларах США або Євро визначається шляхом ділення загальної вартості Товару згідно специфікацій в гривнях на офіційний курс НБУ гривні щодо долара США або Євро на дату укладання (підписання) Сторонами відповідної специфікації. Сума в гривнях, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості Товару в доларах США або Євро на офіційний курс НБУ гривні щодо долара США або Євро на день, що передує дню фактичної оплати, за наступним алгоритмом (формулою):

С2 = С1*К1, де

С2 - вартість товару на день оплати (належна до оплати вартість Товару у гривні);

С1 - еквівалент вартості товару в доларах США або Євро, що вказаний у специфікації, за якою проводиться розрахунок;

К1 - офіційний курс гривні до долара США або Євро до гривні на день проведення розрахунків (за офіційним курсом Національного банку України (п. 5.4. Договору).

Положення п. 5.4. застосовуються при збільшення офіційного курсу НБУ долара США або Євро до гривні на один і більше %.

17.03.2021 сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору №070201-ВГ, за якою вартість товару було додатково визначено в еквіваленті долару США у розмірі 82578,85 доларів США.

У разі якщо на день проведення покупцем розрахунку за Товар офіційний курс НБУ долара США щодо гривні становитиме більше як 32 грн за 1,00 долар США, то оплата товару згідно специфікації здійснюється без застосування положень 5.4. та 5.5. договору (пункт 8.1. додаткової угоди №1 до Договору поставки №070201-ВГ від 07.02.2020).

Пунктом 8.2. Додаткової угоди №1 сторони передбачили, що у разі якщо на день проведення покупцем розрахунку за Товар офіційний курс НБУ долара США щодо гривні становитиме більше як 32 грн за 1,00 долар США, то оплата товару згідно специфікації здійснюється із застосування положень 5.4. Договору. При цьому сплачені покупцем попередні платежі для цілей виконання повного розрахунку за вказаним пунктом перераховуються в еквівалент в доларах США за офіційним курсом НБУ на дату такого платежу.

Як встановлено нормами Закону № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (Рішення ВСУ від 28.03.2012 р. у справі 6-36736/10).

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.

Офіційний індекс інфляції це знецінення - зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає (Постанова ВСУ від 27.01.2016 року у справі № 6-771цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі № 6-284цс17, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 року по справі № 638/10417/15-ц.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі №6-284цс17.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2018 року по справі № 905/192/18 (ЄДРСРУ № 77149725), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2018 року по справі №761/1617/15-ц.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.

Таким чином, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.

В зв`язку з чим, у задоволенні позову в частині стягнення 16 297,92 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, 50% річних в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних обставин у своїй сукупності, позов Приватного підприємства "АГРО ДОБРОБУТ" підлягає частковому задоволенню, з урахуванням наведених вище мотивів щодо відмови у стягненні інфляційних втрат та часткової відмови у стягненні 50% річних з ініціативи суду.

В силу приписів ст. 129 ГПК України витрати на судовий збір підлягають віднесенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування суми, на яку було зменшено розмір 50% річних з ініціативи суду.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ст.ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахокомбінат "Бершадський" (вул. Соборна, буд. 200, с. Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412, код 04366719) на користь Приватного підприємства "АГРО ДОБРОБУТ" (вул. Вячеслава Чорновола, буд. 41, смт Катеринопіль, Катеринопільський район, Черкаська область, 20500, код 36776501) 1 479 209,28 грн - боргу за поставлений товар згідно договору №070201-ВГ від 07.02.2020, 80 977,27 грн - 50% річних, 24 293,17 грн пені та 24 057,50 грн - витрат зі сплати судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позову Приватного підприємства "АГРО ДОБРОБУТ" (вул. Вячеслава Чорновола, буд. 41, смт Катеринопіль, Катеринопільський район, Черкаська область, 20500, код 36776501) в частині стягнення 16 297,92 грн інфляційних втрат та 20 244,31 грн - 50% річних, нарахованих за період з 15.12.2020 по 02.02.2021 р.р.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 257,83 грн - залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набранням судовим рішенням законної сили.

6. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та засобами електронного зв`язку за електронними адресами: agrodobrobut2009@gmail.com , ptica.bershad@gmail.com.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно - західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Повне рішення складено 08 квітня 2021 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2- позивачу (вул. Вячеслава Чорновола, буд. 41, смт Катеринопіль, Катеринопільський район, Черкаська область, 20500)

3 - відповідачу (вул. Соборна, буд. 200, с. Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412)