Ухвала суду № 96061611, 08.02.2021, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/761/17

Провадження № 6/419/8/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2021 року Новоайдарський районний суд Луганської області

в складі: головуючого судді – Іванової О. М.,

при секретарі – Селіні О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоайдар Луганської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Новоайдарського районного суду Луганської області у справі №419/761/17, стягувач – ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», боржник – ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Новоайдарського районного суду Луганської області у справі №419/761/17, стягувач – ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», боржник - ОСОБА_1 . У своїй заяві представник заявника зазначив, що 21.09.2017 року Новоайдарським районним судом Луганської області було ухвалене заочне рішення по справі №419/761/17 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованості за кредитним договором №IKCASHVG.145217.002 від 23 грудня 2013 року.

06.02.2018 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» (ПАТ «ВБР») та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір про відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «ВБР» відступило, а ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за кредитним договором №IKCASHVG.145217.002 від 23 грудня 2013 року.

У з`язку з наведеним, представник ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» просив суд замінити стягувача ПАТ «ВБР» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Сторони у судове засідання не з`явились, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Заявник, на обґрунтування заявленої вимоги, надав:

- копію заочного рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 21.09.2017 року у справі №419/761/17;

- копію договору про відступлення права вимоги №103 від 06.02.2018 року;

- копію протоколу електронного аукціону №UA-EA-2017-12-20-000409-b від 10.01.2018 року;

- копію платіжного доручення №2551040 від 01.02.2018 року про перерахування ТОВ «ФК«Довіра та Гарантія» коштів у сумі 1664000,00 грн (ціна договору);

Відповідно до ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Частиною 5 ст. 442 ЦПК України передбачено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Звертаючись до суду із заявою про заміну стягувача з ПАТ «ВБР» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», заявник посилався на те, що до нього перейшло право вимоги до боржника, відповідача, що є підставою для заміни стягувача у виконавчому провадженні.

Статтею 516 ЦК України визначено порядок заміни кредитора у зобов`язанні. За змістом цієї норми заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно п. 3.4 Договору про відступлення права вимоги №103 від 06.02.2018 року, банк та новий кредитор зобов`язані повідомити боржників про відступлення права вимоги за Основними договорами протягом 5 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором у порядку передбаченому чинним законодавством. Сторони погоджуються, що, відповідно до статті 516 ЦК України, Новий кредитор несе ризик настання для нього несприятливих обставин у зв`язку із неповідомленням або несвоєчасним/неналежним повідомленням Боржників про відступлення Прав вимоги за основними договорами на підставі цього Договору, у зв`язку із чим виконання боржниками зобов`язань за основними договорами на користь Банку, у тому числі надходження на користь Банку грошових коштів в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами, до моменту повідомлення, відповідного із боржників про відступлення прав вимоги на підставі цього Договору вважається належним виконанням відповідним із боржників зобов`язань за Основними договорами.

В даному випадку заявник не надав суду доказів на підтвердження виконання умов, передбачених ст. 516 ЦК України та п. 3.4 Договору про відступлення права вимоги №103 від 06.02.2018 року.

Крім того, представником заявника до заяви про заміну стягувача його правонаступником, не додано доказів того, що станом на час звернення до суду борг божником або ж у примусовому порядку, в т.ч. перед Банком (так як відсутні підтвердження виконання п. 3.4 Договору), не було погашено, тобто що існують зобов`язання, які допускають заміну стягувача.

Водночас, стаття 55 ЦПК України визначає загальні положення процесуального правонаступництва та передбачає, що заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (тобто, протягом невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто, таке право не є абсолютним і обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-УІІІ (аналогічні положення були закріплені у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІУ) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє добровільно або під примусом дії на виконання рішення суду.

Згідно з вимогами статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийнятої до виконання (пункт 2 частини 4статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-УІІІ, пункт 1 частини 1статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІУ). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно із строком пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-УІІІ (аналогічні положення були закріплені у частині 2 стати 8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХІУ) стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Отже, юридична особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа.

Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, яке є одним з основоположних аспектів верховенства права.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного суду по справі № 910/10031/13 від 25.06.2019 року.

Згідно ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

До заяви не подано жодних підтверджуючих документів що виконавчий лист пред`явлено до виконання, як і не надано документів щодо відкриття виконавчого провадження чи повернення виконавчого документу стягувачу, в зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити стадію виконання рішення суду та строки виконання цього рішення.

Згідно ст.ст. 12,13,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд вважає, що заява ТОВ «Фінансова Компанія«Довіра та Гарантія» не підтверджена доказами та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 12, 13, 55, 81, 442 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія«Довіра та Гарантія» про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Новоайдарського районного суду Луганської області у справі №419/761/17, стягувач – ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку», боржник – ОСОБА_1 – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 15-денний строк з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий О. М. Іванова