Рішення № 96044125, 06.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

06 квітня 2021 року справа № 520/1625/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденко А.В. при секретарі судового засідання Сліденко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про: визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виптатит щомісячну додаткову грошову винагороду,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Офісу Генерального прокурора щодо невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди; 2) зобов`язання спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (код ЄДРПОУ 38347014) нарахувати та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 24.02.2015 року по 16.08.2015 року (Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_1 , номер рахунку ІВАN НОМЕР_2 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_3 ); 3) зобов`язання Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 17.08.2015 року по 31.01.2018 року (Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_1 , номер рахунку IBAN НОМЕР_2 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_3 ); 4) зобов`язання спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати га виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 01.02.2018 року по 28.02.2018 року (Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_1 , номер рахунку IBAN НОМЕР_2 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_3 ); 5) встановлення судового контролю відповідно до ст. 382 КАС України та зобов`язання Відповідачів надати до суду звіти про виконання рішення суду.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що органи прокуратури ухилились від оплати праці за рахунок невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відповідачі, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Офіс Генерального прокурора з поданим позовом не погодились.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначили, що заявник не набув права на отримання щомісячної додаткової грошова винагороди.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеними у позові твердженнями заявник у період серпень 2010р.-вересень 2014р. проходив службу в органах прокуратури України у штаті Харківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, а у період 22.10.2018р.-28.01.2020р. - у штаті військової прокуратури Луганського гарнізону Військової прокуратури об"єднаних сил; наказом Міністра оборони України від 23.02.2015р. №111 був призваний на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу з 24.02.2015р.; наказом Міністра оборони України від 04.01.2020р. №4 був звільнений з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов"язок і військову службу» (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів); наказом виконуючого обов"язки військового прокурора об`єднаних сил від 22.01.2020р. №67к був виключений із списків особового складу та звільнений з військової служби і посади з 28.01.2020р.

Наказом Військового прокурора Центрального регіону України від 14.07.2009р. №15 о/с заявник був призначений на посаду помічника військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України.

Наказом Військового прокурора Центрального регіону України від 224.02.2015р. №208 о/с заявник був призначений на посаду старшого прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону Центрального регіону України.

Наказом Військового прокурора сил антитерористичної операції від 19.08.2015р. №9к заявник був призначений на посаду прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону сил антитерористичної операції.

Наказом Військового прокурора об`єднаних сил від 16.10.2018р. №323к заявник був призначений на посаду прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону.

Учасниками справи не заперечені та не спростовані ті обставини, що протягом служби заявника в органах прокуратури у статусі відрядженого з Міністерства оборони України військовослужбовця (24.02.2015р.-04.01.2020р.) заявникові не призначалась, не нараховувалась і не виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода.

Стверджуючи, що протягом періоду лютий 2015р.-березень 2018р. органами фінансового забезпечення вчинялась протиправна відмова у виплаті щомісячної додаткової грошової винагороди, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Як то визначено ч.10 ст.6 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладів освіти, затверджується Президентом України.

За приписами ст.46-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ у редакції Закону України від 14.08.2014р. №1642-VII військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту; В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військових прокуратур можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам статті 46 цього Закону; Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ч.9 ст.49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ у редакції Закону України від 14.08.2014р. №1642-VII на військовослужбовців військових прокуратур поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншим законодавством про військову службу соціальні і правові гарантії.

Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ в цій частині діяв у часі до 15.07.2015р., коли набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII.

З 16.07.2015р. відповідно до ч.4 ст.27 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII в редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі; Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України; В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті; Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України; Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

У силу ч.1 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до ч.8 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Одночасно із цим, у ч.4 ст.83 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII залишилось положення, згідно з яким на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

Таким чином, з 16.07.2015р. законодавцем була створена правова колізія, за якою приписи ч.8 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII почали суперечити приписам ч.4 ст.83 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII.

Суд вважає, що ця колізія підлягає розв`язанню за критерієм набуття чинності останнім у часі рівнозначним однопредметним актом - тобто Законом України від 02.07.2015р. №578-VIII.

Тому пріоритет у застосуванні належить віддати положенням до ч.8 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII, де указано, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Отже, у заявника відсутнє право на отримання інших виплат поза межами дії Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII.

Розглядаючи справу, суд змушений визнати юридично неспроможними доводи відповідачів про те, що на заявника на поширюється дія положень постанови КМУ від 22.09.2010р. №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".

З приписів п.2 ч.1 постанови КМУ від 22.09.2010р. №889 слідує, що до набрання чинності ч.8 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII (тобто до 16.07.2015р.) на відносини за участі заявника формально поширювалось правило призначення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

З цього приводу суд зазначає, що предметом позову є бездіяльність органів прокуратури з приводу невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди.

Між тим, за загальним правилом виплата щомісячної додаткової грошової винагороди здійснюється виключно після вчинення компетентним суб`єктом права управлінського волевиявлення з приводу призначення щомісячної додаткової грошової винагороди.

У спірних правовідносинах щомісячна додаткова грошова винагорода заявнику органами прокуратури не призначалась.

Діянь органів прокуратури в цій частині у межах справи №520/1625/21 заявник не оскаржує.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що заявник не має суб"єктивного права вимагати від органів прокуратури виплати непризначеної щомісячної додаткової грошової винагороди.

До того ж суд зважає, що за приписами п.2 ч.1 постанови КМУ від 22.09.2010р. №889 з 1 липня 2014р. щомісячна додаткова грошова винагорода призначається - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Звідси слідує, що виключною компетенцією владного суб"єкта є вирішення питання про розмір призначення щомісячної додаткової грошової винагороди, котрий може коливатись від 0,1% місячного грошового забезпечення військовослужбовця до 100% місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

У силу приписів ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України суд не повинен вдаватись до підміни собою адміністративного органу і втручатись у сферу виключної компетенції адміністративного органу.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владними суб`єктами доведено факт відсутності у заявника порушеного права з приводу невиплати щомісячної додаткової грошової винагороди.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Відсутність у заявника порушеного суб"єктивного права зумовлює прийняття рішення про відмову у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко