Рішення № 95967304, 15.03.2021, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/369/20

Провадження №2/603/31/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2021 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Гудкової Ю.Г.,

секретар судового засідання Сандалюк О.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 , представника позивача – адвоката Андрусенка І.Я.,

представників відповідача ОСОБА_2 – адвокатів Венгринюка Ю.В., Ткачук Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Монастириської міської ради Тернопільської області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування пункту 3 рішення 10 сесії 23 скликання Висоцької сільської ради народних депутатів від 8 вересня 1999 року №20 в частині: «Присадибну ділянку (садок) 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 »,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрусенко І.Я., звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати п. 3 рішення 10 сесії 23 скликання Висоцької сільської ради народних депутатів від 08.09.1999 року №20 в частині: «Присадибну ділянку (садок) 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 ».

У обґрунтування позову зазначає, що 08.05.1996 року рішенням 4 сесії 22 скликання Висоцької сільської ради народних депутатів Монастириського району (далі – Висоцька сільська рада) його батькові ОСОБА_5 безоплатно передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,79 га, з яких 0,25 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0,54 га – для ведення підсобного господарства. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті залишилося спадкове майно: будинок за адресою: АДРЕСА_1 та вищевказана земельна ділянка. Спадщину, що залишилась після смерті батька, прийняла дружина спадкодавця (мати позивача) – ОСОБА_3 . На ім`я матері видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.03.1999 року, а саме на житловий будинок. З часу смерті чоловіка і до 27.05.2013 року ОСОБА_3 користувалася вищевказаною земельною ділянкою та сплачувала за неї податок. 11.09.2009 року рішенням Висоцької сільської ради передано безоплатно у приватну власність спадкоємцям померлих громадян земельні ділянки для будівництва жилого будинку і споруд, згідно додатку №1 – ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,25 га, с. Високе. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилась спадщина на вищевказане майно, яку прийняв позивач ОСОБА_1 , отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14.04.2017 року, зокрема на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

02.09.2018 року рішенням Висоцької сільської ради №134 позивачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення/відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 0,25 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд; 0,53 га – для ведення особистого селянського господарства в с. Високе з метою надання у власність. 23.12.2018 року рішенням Висоцької сільської ради №160 вирішено затвердити акт комісії Висоцької сільської ради щодо встановлення межових знаків земельних ділянок, які передаються у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд 0,25 га в АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства 0,5438 га в с. Високе.

23.12.2018 року рішенням Висоцької сільської ради №163 вирішено внести зміни в рішення Висоцької сільської ради від 02.09.2018 року №134 в частині уточнення площ земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства: с. Високе 0,1416 га та 0,2127 га АДРЕСА_1 та 0,1895 га с. Високе.

Позивач звернувся до Висоцької сільської ради із заявою про внесення змін у рішення сесії від 23.12.2018 року №160 та просив уточнити площі земельних ділянок для передачі йому у власність. Вказана заява мотивована тим, що позивач дійшов компромісу з ОСОБА_2 та просив передати йому у власність земельні ділянки: 0,25 га для будівництва, 0,1416 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , 0,2525 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Нора» в с. Високе, 0,0900 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

27.12.2019 року позивачу надано відповідь про неможливість внесення змін у рішення сесії від 23.12.2018 року №160, оскільки адвокатом Гончара М.П. надіслано архівне рішення №20 від 08.09.1999 року, яким ОСОБА_3 (мати позивача) зверталась із заявою до сесії про вилучення в неї 0,04 га землі (садка) в користь ОСОБА_4 – матері ОСОБА_2 .

Дане рішення позивач вважає незаконним, оскільки текст в назві рішення про розгляд заяви ОСОБА_3 додруковано після того, як був надрукований основний текст. Також додруковано текст щодо розміру земельної ділянки, а саме 0,04 га, підроблено та додруковано текст у п. 3 рішення «Вирішили «присадибну ділянку (садок) 0,04 га, якою користується ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 ». З приводу підроблення рішення в ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення.

Посилається на записи із погосподарської книги с. Високе домогосподарства ОСОБА_5 за 1991 - 1995, 2001 - 2005, 2006 - 2010 роки, у відповідності до яких господарству належала земельна ділянка площею 0,78 га, а також на записи земельнокадастрової книги с. Високе за 1995 – 2020 роки, згідно яких ОСОБА_5 , пізніше ОСОБА_3 , належала ділянка площею 0,78 га. Заяву про вилучення присадибної ділянки 0,04 га ОСОБА_3 у 1999 році до сільської ради не подавала. З часу смерті ОСОБА_5 , який помер у 1997 році, до часу своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_3 користувалась даною земельною ділянкою, сплачувала на неї податок, жодних намірів про відчуження даної земельної ділянки на користь інших осіб не мала.

Вважає, що на час передачі присадибної ділянки 0,04 га від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 не дотримано вимог, передбачених ст. ст. 19, 31, 32 ЗК України (в редакції 1990 року). До позивача на підставі ст. 120 ЗК України перейшло право власності на присадибну ділянку по АДРЕСА_1 , яка належала попередньо його батькові, а пізніше – матері згідно рішення сесії Висоцької сільської ради від 08.05.1996 року. На підставі наведеного просить визнати незаконним та скасувати п. 3 рішення 10 сесії 23 скликання Висоцької сільської ради народних депутатів від 8 вересня 1999 року №20 в частині: «Присадибну ділянку (садок) 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 », оскільки має місце порушення його права на завершення приватизації та реєстрації успадкованої земельної ділянки.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просить його задовольнити.

Представник позивача – адвокат Андрусенко І.Я. позов підтримав з наведених у ньому підстав, зазначив, що у земельно-кадастровій книзі за домогосподарством родини ОСОБА_6 обліковано земельну ділянку розміром 0,78 га, жодних змін не внесено, і станом на 2000 рік площа не змінена. Рішення Висоцької сільської ради від №20 від 08.09.1999 року в оспорюваній частині вважає незаконним, оскільки має місце додруковування, при цьому відсутнє рішення про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_3 та відсутня заява ОСОБА_4 про надання їй земельної ділянки у користування.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав. У судове засідання 15.03.2021 року не з`явився.

Представник відповідача – адвокат Венгринюк Ю.В. у судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що ОСОБА_3 згідно заяви від 8.04.1998 року віддала земельну ділянку площею 0,04 га в користування ОСОБА_4 , яка користувалась нею тривалий час, у зв`язку з чим земельною комісією рекомендовано визнати за відповідачем право на дану ділянку за набувальною давністю, що не оспорювалося позивачем. У позові просить відмовити.

Представник відповідача – адвокат Ткачук Л.Р. у судовому засіданні позов не визнала, у задоволені позову просить відмовити.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача – ОСОБА_7 посилається на те, що твердження про підроблення п. 3 рішення Висоцької сільської ради від 08.09.1999 року №20 є передчасним, такий факт підлягає встановленню у ході проведення досудового розслідування. Вважає сумнівним правомірність долучення до матеріалів справи висновку судово-технічної експертизи та його належності як доказу порушення чиїхось прав та інтересів. Вказав на дотримання вимог ст. 29 ЗК України (в редакції 1990 року), так як ОСОБА_3 добровільно відмовилася від земельної ділянки (садка) площею 0,04 га в користь ОСОБА_4 (оригінал заяви знаходиться у відповідача), на підставі якої прийнято рішення №20 від 08.09.1999 року.

Окрім цього, зазначає, що не конкретизовано місцезнаходження земельної ділянки розміром 0,78 га, розмір якої, при цьому, відповідачем не оспорюється. Частина земельної ділянки, яка вказана в п. 3 рішення №20 від 08.09.1999 року в розмірі 0,04 га, є земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та не розміщена під об`єктом нерухомого майна, яке було успадковане позивачем. У зв`язку з наведеним, посилання позивача на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства, у даному випадку вважає помилковим. Відповідно до земельного законодавства земельну ділянку як об`єкт права власності можливо розглядати тільки з моменту державного визнання її як об`єкта цивільних прав, тобто після її формування – державної реєстрації, при якій присвоюється кадастровий номер, що відповідає ст. 79 ЗК України. Тому, порушення прав щодо земельної ділянки можливе тільки з моменту її формування як об`єкта цивільних прав. У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача – адвокат Андрусенко І.Я. зазначає, що спірна земельна ділянка площею 0,04 га не відчужувалася матір`ю позивача, що підтверджується довідкою сільської ради №1010 від 27.10.2019 року, записами із погосподарської книги за 1991 - 1995, 2001 – 2005, 2006 -2010 роки, згідно яких домогосподарству ОСОБА_5 , пізніше – ОСОБА_3 , належала земельна ділянка площею 0,78 га. Протягом вказаного періоду ділянка не зменшувалась і не збільшувалась. З приводу оригіналу заяви ОСОБА_3 про відмову від спірної земельної ділянки вказав, що у матеріалах справи відсутній оригінал такої заяви, що ставить під сумнів наявність такої заяви. Щодо позиції сторони відповідача про те, що частина земельної ділянки, яка вказана в п. 3 рішення №20 від 08.09.1999 року в розмірі 0,04 га, є земельною ділянкою з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та не розміщена під об`єктом нерухомого майна, яке успадковане позивачем, зазначає, що у спірному рішенні не зазначено про те, що ділянка площею 0,04 га відноситься до ділянки для ведення особистого селянського господарства. Доводи представника відповідача ОСОБА_2 вважає необґрунтованими, а позовні вимоги підставними і такими, що підлягають до задоволення.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача – адвокат Венгринюк Ю.В. зазначає, що в п. 3 рішення №20 від 08.09.1999 року закріплені добровільні дії ОСОБА_3 про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_4 . Неподання оригіналу заяви ОСОБА_3 не може свідчити про її відсутність, так як у матеріалах справи міститься її копія, та за необхідності може бути надана та долучена для дослідження чи проведення відповідної експертизи з метою встановлення її дійсності. Позивачем не надано доказів, що житловий будинок чи господарські будівлі розташовані саме на земельній ділянці площею 0,04 га.

Ухвалою суду від 12.01.2021 року у даній цивільній справі відповідача Висоцьку сільську раду замінено на відповідача – Монастириську міську раду Тернопільської області.

Відповідач – Монастириська міська рада Тернопільської області (далі – Монастириська міська рада) не забезпечили в судове засідання явку представника, у відзиві на позов просять розглядати справу у їх відсутності, погодилися з обставинами, викладеними у позовній заяві, та не заперечили з приводу позовних вимог.

Судом встановлені такі обставини.

Згідно земельно-кадастрової книги колгоспу «Зоря» с. Високе Монастириського району за 1992 – 1994 роки за ОСОБА_8 обліковано земельну ділянку загальною площею 0,78 га, в тому числі присадибну ділянку, до площі входить: рілля – 0,73 га, інші сільськогосподарські угіддя – 0,04 га, під забудовою – 0,01 га, за ОСОБА_4 - земельну ділянку загальною площею 0,85 га, до якої входить 0,73, 0,04 та 0,01 га відповідно.

Як убачається зі змісту архівного витягу із протоколу четвертої сесії двадцять другого скликання Висоцької сільської ради від 08.05.1996 року, ОСОБА_5 (батько позивача) безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,79 га, в тому числі: земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, для ведення підсобного господарства – 0,54 га.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть № НОМЕР_1 від 23.04.1997 року, актовий запис №7.

Відповідно до матеріалів спадкової справи №22/1999 р., заведеної Монастириською державною нотаріальною конторою до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , дружина спадкодавця ОСОБА_3 успадкувала після його смерті житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , про що видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.03.1999 року.

ОСОБА_1 успадкував після смерті свого батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну частку (пай), що знаходиться в колективній власності селянської спілки «Високе» с. Високе, та трудовий пай пайового фонду колгоспника в селянській спілці «Високе» с. Високе, про що 22.02.2000 року видано свідоцтва про право на спадщину (матеріали спадкової справи №79/2000 р., заведеної Монастириською державною нотаріальною конторою).

Згідно рішення від 11.09.2009 року №100 «Про передачу земельних ділянок у власність» Висоцька сільська рада, розглянувши заяву щодо передачі у власність земельної ділянки, яка знаходиться під успадкованим майном, на підставі свідоцтва на нерухоме майно вирішила безоплатно передати у власність спадкоємцю ОСОБА_3 (матері позивача) земельну ділянку для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га с. Високе.

Відповідно до довідки №1010, виданої виконкомом Висоцької сільської ради 27.10.2009 року, ОСОБА_3 після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , користувалася земельною ділянкою площею 0,78 га (у рішенні від 08.05.1996 року про приватизацію вказано – 0,79 га).

Згідно даних погосподарської книги за 1996 – 2000 роки за ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) обліковано земельну ділянку загальною площею 0,78 га, а за ОСОБА_4 – станом на 1995 рік – 0,85 га, 1996 -1997 роки – 0,89 га, 1998 – 2000 роки - 1,02 га.

Згідно земельно-кадастрової книги за 1995 – 2020 роки с. Високе Монастириського району за ОСОБА_5 (батько позивача), пізніше – ОСОБА_3 (матір позивача), ОСОБА_1 обліковано земельну ділянку загальною площею 0,78 га, в тому числі «біля хати» – 0,39 га, та за ОСОБА_2 –1,02 га (площа збільшувалася з 0,85 га та 0,89 га), підстава – рішення від 5.05.1996 року.

Зі змісту копії письмової згоди ОСОБА_3 від 08.04.1998 року (оригінал оглянуто в судовому засіданні) слідує, що ОСОБА_3 добровільно віддала свій город (садок – 0,04 га), який знаходиться під хатою ОСОБА_9 , у користування ОСОБА_9

Висоцька сільська рада вирішила задовольнити заяву ОСОБА_3 , присадибну ділянку (садок) площею 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 , надати ОСОБА_4 (рішення №20 від 08.09.1999 року), що вбачається зі змісту архівного витягу із протоколу 10 сесії 23 скликання Висоцької сільської ради від 08.09.1999 року, наданого Архівним відділом Монастириської РДА Тернопільської області 09.12.2019 року №119,

Відповідно до довідки №821, виданої 27.09.2018 року виконкомом Висоцької сільської ради, у користуванні ОСОБА_3 перебували земельні ділянки загальною площею 0,78 га, станом на 01.01.2004 року знаходилися в межах населеного пункту с. Високе. Рішення щодо передачі у власність земельної ділянки станом на 01.01.2004 року Висоцька сільська рада не приймала.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 28.05.2013 року, актовий запис №8.

З інформаційного листа Монастириської державної нотаріальної контори №316/01-16 від 11.07.2020 року убачається, що згідно даних Спадкового реєстру на підставі заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 від 25.02.2014 року нотаріальною конторою заведено спадкову справу №202 за 2013 рік після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 21.03.2014 року за реєстром №387, 388, 389 на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтва про права на спадщину за заповітом на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та грошові вклади. 14.04.2017 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстром №380 (копія спадкової справи міститься у матеріалах справи).

Відповідно до даних акта обмірів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 02.04.2018 року комісія в складі сільського голови Мироненко Н.М., секретаря виконкому Заворотняка М.М., у присутності ОСОБА_1 , провела обміри земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ході яких встановлено, що «земельні ділянки ОСОБА_1 відповідають обліку земельно-кадастрової книги, а присадибна ділянка (садок) площею 0,04 га не зазначена по обліку, що колись було надано ОСОБА_3 входить до обліку ОСОБА_2 ». Комісією вирішено дану земельну ділянку залишити ОСОБА_2 , так як немає підтверджуючих документів про надання ОСОБА_10

Рішенням Висоцької сільської ради №134 від 02.09.2018 року позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 0,25 га – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд; 0,53 га – для ведення особистого селянського господарства в с. Високе з метою надання у власність.

23.12.2018 року рішенням Висоцької сільської ради №160 вирішено затвердити акт комісії Висоцької сільської ради щодо встановлення межових знаків земельних ділянок, які передаються у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд площею 0,2500 га в АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства 0,5438 га.

Згідно рішення Висоцької сільської ради №163 від 23.12.2018 року вирішено внести зміни в рішення Висоцької сільської ради від 02.09.2018 року №134 у частині уточнення площ земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства: с. Високе 0,1416 га та 0,2127 га АДРЕСА_1 та 0,1895 га с. Високе.

25.03.2019 року комісія в складі голови комісії з питань земельних відносин та охорони навколишнього середовища ОСОБА_11 , члена комісії ОСОБА_12 , сільського голови Мироненко Н.М., секретаря сільради ОСОБА_13 у присутності сусідів ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та у присутності конфліктних сторін ОСОБА_17 , який діє на підставі доручення свого батька ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 19.03.20919 року, та ОСОБА_18 проведено обмір спірної земельної ділянка загальною площею 0,21 га, про що складено акт, згідно якого у ході вивчення спірного питання ОСОБА_2 надав комісії розписку довільної форми від 08.04.1998 року про надання згоди на користування земельною ділянкою площею 0,04 га (садка) в користування від ОСОБА_3 , яка на той час користувалася даною земельною ділянкою, в користування ОСОБА_4 – матері ОСОБА_2 . Розписка підписана на той час головою сільської ради ОСОБА_19 і завірена печаткою. На основі зібраних документів (карта) 1970 року комісія встановила, що ОСОБА_1 належить 0,09 га землі, інша частина землі даної ділянки є самозахватом, на неї немає правовстановлюючих документів і не обліковано по земельно-кадастровій книзі, відповідно не сплачувався податок. Комісією рекомендовано відповідно до ст. 119 ЗК України від 25.20.2001 року «Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність) більше 15 років» залишити за ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,04 га, так як він користується даною земельною ділянкою більше 15 років, за ОСОБА_1 – 0,17 га, якою раніше користувався.

03.12.2019 року позивач звернувся до Висоцької сільської ради із заявою про внесення змін у рішення сесії від 23.12.2018 року №160 та просив уточнити площі земельних ділянок для передачі йому у власність. Вказана заява була мотивована тим, що позивач дійшов компромісу з ОСОБА_2 та просив передати йому у власність наступні земельні ділянки: 0,25 га для будівництва, 0,1416 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , 0,2525 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Нора» в с. Високе, 0,0900 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Згідно письмової відповіді Висоцької сільської ради на вказану заяву №837 від 27.12.2019 року позивачу повідомлено про неможливість внесення змін у рішення сесії від 23.12.2018 року №160, у частині надання земельної ділянки площею 0,09 га по АДРЕСА_1 , оскільки адвокатом ОСОБА_2 надіслано архівне рішення №20 від 08.09.1999 року, за яким ОСОБА_3 (мати позивача) зверталась із заявою до сесії про вилучення в неї 0,04 га землі (садка) в користь ОСОБА_4 – матері ОСОБА_2 .

З приводу дійсності рішення №20 від 08.09.1999 року позивачем подано заяву до Монастириського відділення поліції, на підставі якої 14.02.2020 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення, у ході досудового розслідування проведено судово-технічну експертизу документів.

Як убачається з висновку експерта Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №3/3-171/20 від 09.04.2020 року, текст в п. 3 вирішили: «Присадибну ділянку/садок 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 » в рішенні №20 Висоцької сільської ради від 08.09.1999 року додруковувався після того, як був надрукований основний текст рішення.

Як слідує зі змісту інформаційного листа Архівного відділу Монастириської РДА Тернопільської області №03-04/109 від 16.10.2020 року, у документах Висоцької сільської ради, а саме: протоколах сесій за 1998 – 1999 роки та виконавчого комітету за 1997 – 1999 роки не виявлено рішення про припинення права власності на присадибну земельну ділянку або земельну ділянку для особистого селянського господарства площею 0,04 га у ОСОБА_3 . Протоколи сесій Висоцької сільської ради за 1997 рік на постійне зберігання до архівного відділу не поступали. Протокол сесії Висоцької сільської ради від 08.09.1999 року, в якому значилося рішення №20 від 08.09.1999 року «Про розгляд заяви ОСОБА_20 , ОСОБА_3 » вилучено о/у СКП Монастириського ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області до вимог ухвали Монастириського районного суду від 24.02.2020 року.

Відповідно до листа Висоцької сільської ради №781 від 2.12.2019 року земельний податок нараховувався ОСОБА_1 за земельну ділянку площею 0,78 га, яка обліковується по земельно-кадастровій книзі Висоцької сільської ради за 2013 – 2019 роки: 0,25 га – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,53 га – землі для ведення особистого селянського господарства.

19.05.2019 року рішенням Висоцької сільської ради №205 вирішено затвердити акт від 25.03.2019 року про обмір земельної ділянки, на якій виникло спірне питання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Залишити ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,17 га, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,04 га.

Згідно рішення Висоцької сільської ради №206 від 29.05.2019 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_17 не скористався пропозиціями і рекомендаціями депутатів щодо залишення земельних ділянок так як було до виникнення спору, у заяві відмовлено. Надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,12 га по АДРЕСА_1 .

Судом установлено, що відповідач не звертався до суду за захистом своїх прав, питання про право власності на земельну ділянку за набувальною давністю не вирішувалося.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, заслухавши пояснення сторін, вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Статтею 6 ЗК України ( в редакції 1990 року) громадянам України надано право на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу; садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Статтею 23 ЗК України (у вказаній редакції) визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради від 13.03.1992 року №2200-ХІІ «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» та Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет).

Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет) було передбачено передачу громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм раніше у користування для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва (п.1 Декрету).

У п. 3 Декрету передбачено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Вказаним пунктом Декрету відступлено від загальних правил оформлення прав на землю, встановлених ст. ст. 22, 23 ЗК України від 1990 року, якими встановлено порядок виникнення права власності, права користування земельною ділянкою та видачу документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Отже, на підставі вказаної норми Закону рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №372/2626/15-ц.

Виходячи з вищенаведеного, право власності на земельну ділянку, що виникло до 2004 року, підтверджується рішенням про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» та записом у земельно-кадастрових документах.

Судом установлено, що батьку позивача ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 0,78 га, в тому числі: земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, для ведення підсобного господарства – 0,54 га згідно рішення Висоцької сільської ради від 08.05.1996 року (архівний витяг із протоколу четвертої сесії двадцять другого скликання Висоцької сільської ради від 08.05.1996 року), (у якому відповідно до довідки №1010 від 27.10.2009 року вказана площа – 0,79 га).

Відповідний запис про належність земельної ділянки загальною площею 0,78 га ОСОБА_5 , пізніше – спадкоємця ОСОБА_3 зроблено у земельно-кадастровій документації, а саме у земельно-кадастровій книзі за 1995 – 2020 роки.

Згідно досліджених у судовому засіданні останніх записів у земельно-кадастровій книзі до земельної ділянки загальною площею 0,78 га входять: біля хати – 0,39 га, присадибна ділянка, до загальної площі входить: рілля – площею 0,15 га, інші сільськогосподарські угіддя (рілля) – 0,04 га, під будівлею – 0,03 га.

Абзацом 2 п. 1 розділу Х ЗК України визначено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Таким чином, розробка проекту землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок за законом не вимагається.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 17 ЗК України (1990 р.) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідно до ст. 29 ЗК України (1990 р.) припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради народних депутатів.

Частиною шостою ст. 19 ЗК України (1990 р.) передбачено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів (ст. 31 ЗК України).

У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право користування землею (ч. 6 ст. 31 ЗК України).

Із змісту рішення Висоцької сільської ради №20 від 08.09.1999 року «Про розгляд заяви ОСОБА_20 , ОСОБА_3 » вбачається, що, розглянувши заяву ОСОБА_20 про те, щоб забрати присадибну ділянку в кількості 0,5 га, 0,04 га, вирішено:

1. Задовільнити заяву ОСОБА_20 та ОСОБА_3 .

2. Присадибну ділянку 0,5 га землі, якою користувався ОСОБА_20 надати ОСОБА_21 .

3. Присадибну ділянку (садок) 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 .

За твердженнями представників відповідача ОСОБА_2 дане рішення прийняте на підставі заяви матері позивача – ОСОБА_3 про вилучення в неї 0,04 га землі (садка) в користь ОСОБА_4 – матері відповідача ОСОБА_2 , копія якої міститься у матеріалах цивільної справи.

Як зауважено представником позивача у судовому засіданні, на час передання присадибної ділянки 0,04 га від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відсутні: рішення про припинення права власності на землю або права користування ОСОБА_3 присадибною земельною ділянкою площею 0,04 га; рішення про вилучення присадибної земельної ділянки площею 0,04 га у ОСОБА_3 ; заява ОСОБА_4 про надання їй у користування чи у власність вказаної земельної ділянки.

Відповідно до довідки № НОМЕР_4 , виданої 27.09.2018 року виконкомом Висоцької сільської ради, у користуванні ОСОБА_3 перебували земельні ділянки загальною площею 0,78 га, які станом на 01.01.2004 року знаходилися в межах населеного пункту.

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті матері.

Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в такому.

Так, положеннями ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

Таким чином, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.

Відповідний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 25.03.2020 року, справа № 158/1672/17 (провадження № 61-424св17), постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №14-652-цс18.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України.

З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 вчиняє дії для завершення приватизації земельних ділянок у порядку спадкування (рішенням №160 від 23.12.2019 року затверджено акт земельної комісії Висоцької сільської ради щодо встановлення межових знаків земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500 га в АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5438 га, надано право підпису сільському голові на технічній документації ОСОБА_1 щодо передачі земельних ділянок у зв`язку з відсутністю підпису суміжника землекористувача ОСОБА_2 ).

Однак, перепоною до реалізації свого права йому слугує оспорюваний пункт рішення Висоцької сільської ради №20 від 08.09.1999 року, який позивач вважає незаконним та підробленим, з приводу чого за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Предметом позовних вимог є визнання незаконним та скасування п. 3 рішення 10 сесії 23 скликання Висоцької сільської ради народних депутатів від 08.09.1999 року №20 в частині передання присадибної ділянки (садка) 0,04 га від ОСОБА_3 до ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 156 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положенням ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів,передбачених ст. 89 ЦПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

У своїй постанові від 04 березня 2021 року у справі № 908/1879/17 ВерховнийСуд зазначив, що в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Визначаючись із позовом, суд відхиляє міркування, викладені у відзиві на позовну заяву щодо сумнівності у належності як доказу висновку судово-технічної експертизи, і враховує вищевказаний висновок судової технічної експертизи як належний письмовий доказ.

У обґрунтування заперечень на позов представники відвідача ОСОБА_2 посилаються на те, що ОСОБА_3 8.04.1998 року висловила свою згоду і добровільно віддала свій город (садок – 0,04 га), який знаходиться біля будинку відповідача, в користування ОСОБА_4 , про що дала письмову заяву, і саме ця заява, яка зберігається у сім`ї відповідача ОСОБА_2 , і стала підставою прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення. Заява оглянула в судовому засіданні, а її копія знаходиться в матеріалах справи.

Проте суд, оцінюючи через призму встановлення додруковувань у оспорюваному рішенні, вважає більш переконливими доводи сторони позивача, зокрема про те, що заява датована 8.04.1998 року, тоді як спірне рішення – 8.09.1999 року, тобто прийняте більше як через рік, заява не адресована органу місцевого самоврядування, а зберігається у відповідача, зміст – передача в користування, а не у власність, рішення про припинення права власності на землю або права користування ОСОБА_3 земельною ділянкою площею 0,04 га відсутнє, як і про вилучення такої у матері позивача, а розмір земельної ділянки, що рахувалася за ОСОБА_3 згідно записів земельно-кадастрової книги залишався незмінним.

Визначаючись із позовом, суд ураховує, що позивач має право на завершення процедури приватизації земельної ділянки (за мінусом вже приватизованої ним), що передана у власність його батькові, а дані про зменшення розміру земельної ділянки ОСОБА_5 земельно-кадастрова книга не містить.

З боку учасників процесу клопотання про призначення експертиз не надходили.

Державним комітетом України по земельних ресурсах у листі № 14-22-4/2080 від 05.04.2002 року«Щодо тотожності термінів «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» роз`яснено, що поняття «особисте підсобне господарство (ст. 56 ЗК України від 18.12.90 р. № 561-ХІІ) та «особисте селянське господарство» (ст.. 33 ЗК України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ) за змістом тотожні.

Посилання представника позивача у обґрунтування заявлених вимог на положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України суд вважає невідповідними.

Відповідно до п. 2 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

З огляду на наведене, твердження адвокатів Венгринюка Ю.В. та Ткачук Л. Р. про те, що порушення прав щодо земельної ділянки можливе тільки з моменту її формування як об`єкта цивільних прав, суд вважає безпідставними.

Враховуючи вищенаведені обставини, дослідивши та проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд прийшов висновку, що позов підлягає до задоволення, слід визнати незаконним та скасувати пункт 3 рішення 10 сесії 23 скликання Висоцької сільської ради народних депутатів від 8 вересня 1999 року №20 в частині: «Присадибну ділянку (садок) 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 ».

У силу вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути по 420 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 142, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 81, 125, 152 ЗК України, ст. ст. 16, 1216, 1218, 1223, 1225 ЦК України, ст. ст. 19, 29, 30 ЗК України (1990 р.), суд,

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 3 рішення 10 сесії 23 скликання Висоцької сільської ради народних депутатів від 8 вересня 1999 року №20 в частині: «Присадибну ділянку (садок) 0,04 га, якою користувалась ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 ».

Стягнути з Монастириської міської ради Тернопільської області в користь ОСОБА_1 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 25 березня 2021 року на 15 год. 00 хв.

Позивачу подати докази щодо розміру понесених ним судових витрат протягом п`яти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини судового рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Монастириський районний суд Тернопільської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Відповідач: Монастириська міська рада Тернопільської області, місцезнаходження: м. Монастириська, вул. Т. Шевченка, 19, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04058433.

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Повне судове рішення складено 25.03.2021 року.

Головуюча суддя Ю.Г.Гудкова

Суддя Ю. Г. Гудкова