Постанова № 9588183, 16.02.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2010 р. Справа № 2-а-40920/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання Трофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харьківській області на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 05.11.2009р. по справі№2-а-40920/09/2070

за позовом Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва"

до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харьківській області

про визнання податкового повідомлення-рішення нечинним,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000131601/0 від 28.07.2009 року Нововодолазької МДПІ Харківської області про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10394 грн., стверджуючи про відсутність законодавчої заборони на включення сум ПДВ, сплачених (нарахованих) платником податку в минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника належним чином оформленої податкової накладної.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 року адміністративний позов торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" задоволено в повному обсязі: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000131601/0 від 28.07.2009 року.

Не погодившись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог посилається на положення ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», стверджуючи про неможливість формування податкового кредиту з використанням сум податку, сплачених у минулих періодах.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, дослідивши зібрані по справі докази, вивчивши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду було встановлено, що на підставі акту позапланової виїзної перевірки від 27.07.2009 року за № 1043/16-0-12/14344275 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ ТК ТОВ з ІІ фірма “Харків-Москва” на поточний рахунок за травень 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалась в квітні 2009р., Нововодолазькою МДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000131601/0 від 28.07.2009р., відповідно до якого зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі 10394 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість було здійснено правомірно, без порушення умов формування податкового кредиту, передбачених Законом України “Про податок на додану вартість”.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на їх відповідність вимогам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Згідно з п. 1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Пункт 1.8 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначає бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”№168-97/ВР від 03.04.1997 р. податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, згідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість: наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Будь-яких заборон на включення сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) платником податку в минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі отримання від постачальника належним чином оформленої податкової накладної, Закон України “Про податок на додану вартість” не містить.

Ствердження апелянта про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є необґрунтованими. Зазначеною нормою права передбачено, що у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. Проте, як було встановлено в ході судового розгляду, проти чого не заперечував відповідач, постачальники позивача надали податкові накладені з запізненням, а не відмовляли позивачу у їх наданні, тому підстав для звернення зі скаргами на своїх контрагентів у позивача не було.

Відповідач по справі не заперечував проти реальності здійснених господарських операцій за податковими накладними, які заповнені своєчасно, проте отримані позивачем з запізненням. Фактичне здійснення зазначених операцій підтверджується наданими до суду та долученими до матеріалів справи копіями податкових накладних, актів виконаних робіт (наданих послуг) та платіжними дорученнями на перерахування коштів в оплату товарів, робіт, послуг.

Таким чином, колегія суддів підтверджує правомірність висновку суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав у відповідача для прийняття податкового повідомленні-рішення № 0000131601/0 від 28.07.2009 року.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на зміст позовної вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, яке є індивідуальним актом. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), а лише в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

Незважаючи на правильне по суті вирішення справи, помилкове застосування судом першої інстанції вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо встановлених способів захисту позивача зумовлює необхідність зміни прийнятої постанови суду, шляхом викладення абзацу 2 резолютивної частини судового рішення в наступній редакції: скасувати податкове повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000131601/0 від 28.07.2009 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 2 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201, ст.ст. 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції в Харьківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 05.11.2009р. по справі№2-а-40920/09/2070 змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини судового рішення в наступній редакції: "Скасувати податкове повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області № 0000131601/0 від 28.07.2009 року".

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2009 року по справі № 2-а-40920/09/2070 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяФілатов Ю.М.

Судді Водолажська Н.С. Гуцал М.І. Повний текст постанови виготовлений 22.02.2010 р.